Чверть століття тому, 9 серпня 1999 року, російський президент Борис Єльцин обрав Володимира Путіна прем'єр-міністром і призначив маловідомого колишнього співробітника КДБ своїм наступником, закликаючи росіян голосувати за нього на президентських виборах 2000 року.
Відтоді Путін був при владі: обіймав посади президента або прем'єр-міністра. Після восьми років президентства він на чотири роки повернувся на посаду № 2 (з 2008 по 2012), щоб номінально не порушувати конституційну норму про максимальний період безперервного перебування на посаді очільника Кремля, а саме два строки президентства. Щоправда, пізніше Путін зорганізував внесення поправки, яка дозволила йому забезпечити ще шість років на посаді президента із правом знову балотуватися у 2030 році. Відповідні зміни ухвалили в березні цього року.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, якому не видно кінця і яке спричинило масові смерті і руйнування, характеризує час перебування Путіна при владі набагато яскравіше, ніж будь-які інші його рішення.
Сотні тисяч учасників бойових дій і мирних жителів були вбиті. Мільйони українців були змушені покидати свої домівки через найбільшу війну в Європі після Другої світової війни, а сотні тисяч росіян втекли зі своєї країни, щоб висловити протест проти війни або ухилитися від призову.
Війна зміцнила політику Путіна, яка покликана придушити інакодумство, незалежні ЗМІ та громадянську активність. Сьогодні в російських школах і культурних установах посилили шовіністське виховання, а влада ухвалює драконівські закони. Все це може визначити напрямок Росії на довгі роки.
І хоча масштаби значно більші, війна є лише однією з багатьох смертоносних подій, якими відзначена епоха Путіна. Радіо Свобода пригадує деякі з найбільш значущих.
Вибухи житлових будинків
Менш ніж через місяць після того, як Путін став прем'єр-міністром, Росію сколихнула хвиля смертоносних вибухів у житлових будинках, у результаті яких у вересні 1999 року загинули понад 300 осіб і 1000 отримали поранення. Уряд звинуватив у вибухах чеченських бойовиків, але жодне формування не взяло на себе відповідальності за це.
Зловмисники якимось чином змогли виготовити або здобути кілька тонн вибухівки, перевезти її у міста по всій країні та закласти професійним способом, що призвело до руйнування будівель. Крім того, в багатоквартирному будинку в Рязані 22 вересня виявили і знешкодили підозрілий пристрій. Внаслідок цього інциденту місцева поліція заарештувала трьох оперативників Федеральної служби безпеки (ФСБ). Пізніше директор ФСБ Микола Патрушев заявив, що це була антитерористична операція, але питання залишаються досі.
Кількох людей, які брали участь у незалежних розслідуваннях вибухів, у тому числі колишнього офіцера ФСБ Олександра Литвиненка та депутатів Держдуми Юрія Щекочихіна і Сергія Юшенкова впродовж наступних кількох років. Через двадцять днів після першого вибуху Путін розпочав Другу чеченську війну на тлі широко поширеної атмосфери страху та гніву.
Друга чеченська війна
Друга чеченська війна офіційно завершилася в квітні 2000 року, але надзвичайний стан залишався в силі до квітня 2009 року, оскільки повстання на Північному Кавказі тривали.
За різними оцінками, під час нерідко жорстоких боїв загинули близько 50-80 тисяч мирних жителів, бойовиків і російських військовослужбовців. У звіті Amnesty International за 2007 рік кількість загиблих серед цивільного населення вказано близько 25 000 осіб, а ще тисячі зникли безвісти. За оцінками Союзу комітетів солдатських матерів Росії, у 2005 році було вбито близько 14 000 російських солдатів. За даними чеченських джерел, усі цифри набагато вищі.
Війна сприяла тому, що Путін призначає колишнього сепаратистського бойовика Рамзана Кадирова на посаду глави регіону, яку він обіймає з 2007 року. З того часу активісти, репортери та жертви надали численні докази причетності Кадирова до масових порушень прав людини, включно із позасудовими вбивствами в Росії та за кордоном, викраденнями та зникненнями людей, тортурами та переслідуваннями ЛГБТ-спільноти. Путін продовжував підтримувати Кадирова, і уряд ніколи не розслідував звинувачення проти нього. Чеченська війна також ознаменувала початок демонтажу Путіним російського федералізму та побудови так званої «вертикалі влади».
Затоплення «Курська»
12 серпня 2000 року під час участі в перших великих військово-морських навчаннях Росії за десятиліття на атомному підводному човні «Курськ» сталися вибухи – човен затонув. Усі 118 моряків на борту загинули, хоча 23 вижили після вибухів і були живими ще близько шести годин.
У той час Путіна широко критикували, зокрема на державному телебаченні, представники влади та родичі жертв, за те, що він продовжував свою літню відпустку в Сочі під час кризи. Російські військові та уряд також були піддані критиці за те, що вони відхилили іноземні пропозиції про допомогу одразу після інциденту, коли ще була надія врятувати когось з екіпажу.
Після затоплення човна Путін всерйоз почав брати під контроль російські ЗМІ. До середини 2001 року колись критично налаштований до влади НТВ фактично перейшов під державний контроль, а до початку 2002 року і ОРТ, що частково належав приватним інвесторам, було перетворено на державний Перший канал.
Криза із захопленням заручників на Дубровці
23 жовтня 2002 року близько 50 чеченських бойовиків увірвалися в московський театр на Дубровці під час мюзиклу «Норд-Ост» і протягом 57 годин утримували в заручниках сотні людей, вимагаючи виведення російських військ з Чечні. Впродовж усього часу відомі політичні та культурні діячі проводили переговори із бойовиками, і близько 300 із 912 заручників були звільнені.
Вранці 26 жовтня підрозділи спецпризначенців вчинили рейд у театрі, заповнивши його невстановленим аерозольним анестетиком. Пізніше міністр охорони здоров'я Росії заявив, що в основі цього хімікату був фентаніл. Влада тоді заявила, що під час рейду було вбито 132 заручників і 40 терористів, хоча незалежні джерела вважають, що загинули близько 200 заручників, і багато з них тому, що їм не надали належної допомоги після того, як їх витягли з будівлі у непритомному стані. Пізніше представник московського органу охорони здоров'я повідомив, що лише один заручник помер від вогнепальних поранень.
Владу широко критикували за те, що та не підготувалася до надання заручникам медичного догляду і лікування від впливу газу, а також за прогалини в системі безпеки, яка дозволила автобусу з озброєними до зубів терористами проникнути в столицю непоміченими.
Облога школи у Беслані
У перший день навчання, 1 вересня 2004 року, понад 30 нападників захопили в заручники 1100 учнів, батьків і працівників школи в місті Беслан у Північній Осетії. Більшість заручників утримували більше 52 годин у спекотному і переповненому спортивному залі.
Невдовзі після полудня 3 вересня пролунали щонайменше два вибухи та спалахнула пожежа на даху. Відбулася перестрілка, і російські сили безпеки почали штурмувати будівлю за підтримки танків і гелікоптерів. Після кількох годин інтенсивного бою близько половині бойовиків вдалося втекли.
Путін прибув на місце події 4 вересня із коротким візитом, але не зустрічався з родинами загиблих. Влада заявила про загибель 334 заручників, у тому числі 186 дітей.
Після цього влада Путіна знову піддалась критиці за прогалини в безпеці, які дозволили терористам здійснити атаку. Критики стверджують, що штурм був погано підготовлений, а уряд не залучив заздалегідь достатнього медичного персоналу та обладнання.
Після нападу Кремль зорганізував ухвалення антитерористичних та антиекстремістських законів, які, як кажуть критики, з тих пір використовуються для дедалі жорсткішого придушення політичного інакомислення та активізму за права меншин.
Отруєння Олександра Литвиненка
Олександр Литвиненко, колишній офіцер ФСБ, який став критиком Кремля, помер у Лондоні в 2006 році від гострого радіаційного отруєння. Британські слідчі прийшли до висновку, що його отруїли полонієм-210, який в елітному лондонському готелі йому підсипали в напій колишній офіцер ФСБ і нинішній депутат Держдуми Андрій Луговий та колишній офіцер КДБ Дмитро Ковтун.
44-річний Литвиненко був активним критиком Путіна, звинувативши його у створенні «мафіозної держави» та написавши дві книги, в яких стверджується, що російські служби безпеки причетні до вибухів у житлових будинках у 1999 році. За кілька тижнів до свого отруєння він стверджував, що Путін замовив вбивство відомої журналістки-розслідувачки Анни Політковської, яку застрелили в Москві в день народження Путіна у жовтні 2006 року.
Хоча це було не перше вбивство за кордоном, пов'язане з російськими спецслужбами, воно було одним із найвідоміших, оскільки вбивці залишили радіоактивний слід у столиці країни-члена НАТО. Імовірно, цей випадок проклав дорогу і до спроби вбивства колишнього офіцера російської розвідки Сергія Скрипаля в британському місті Солсбері за допомогою смертоносної нервово-паралітичної речовини в 2018 році.
Смерть Сергія Магнітського за ґратами
У листопаді 2009 року 37-річний податковий юрист Сергій Магнітський помер після 11 місяців ув'язнення, під час якого, за словами тих, хто його підтримував, йому відмовляли в медичній допомозі, його били і піддавали умовам, рівноцінним тортурам. Магнітського переслідували ті самі чиновники МВС, яких він звинуватив у організації податкової афери на 230 мільйонів доларів. Елла Памфілова, на той час голова ради з прав людини при президенті Дмитрові Медведєві, назвала смерть Магнітського «вбивством і трагедією».
У 2012 році Сполучені Штати прийняли закон Магнітського, який дозволяє вводити санкції проти російських чиновників, яких вважають порушниками прав людини. Європейський Союз і ще кілька країн прийняли схожі закони. Москва у відповідь заборонила громадянам США всиновлювати російських дітей. Смерть Магнітського вважається знаковою віхою у погіршенні відносин Росії із Заходом, яке прискорилися, коли Москва захопила Крим і розпалила війну на сході України в 2014 році.
Збиття MH17
17 липня 2014 року літак рейсу Malaysia Airlines (MH17) був збитий підтримуваними Росією сепаратистськими бойовиками над східною Україною. Усі 298 пасажирів і членів екіпажу загинули. Хоча Росія заперечувала причетність до інциденту та звинувачувала українських військових, всебічне міжнародне розслідування в 2016 році встановило, що авіалайнер був збитий російською зенітною системою «Бук», яка була привезена з Росії в день інциденту та поспішно повернута до Росії одразу після цього.
У 2022 році Суд у Нідерландах, звідки почався політ MH17, заочно засудив трьох російських і одного українського бойовика за вбивство та визначив, що Росія контролювала на той час сили бойовиків. Прокурор Нідерландів заявив, що є «вагомі ознаки того, що [Путін] вирішив надати «Бук» сепаратистам».
Катастрофа MH17 відіграла значну роль у активізації міжнародної спільноти проти агресії Росії в Україні. Водночас підконтрольні Кремлю канали та соціальні медіа розвинули й удосконалили свою «модель пропаганди брехні», метою якої є не переконати людей у чомусь, а радше заплутати й занурити події «у болото», поки люди не дійдуть висновку, що істину дізнатися принципово неможливо. «Російська пропаганда розважає, заплутує та знесилює аудиторію», – писали дослідники аналітичного центру Rand Corporation у дослідженні 2016 року.
Вбивство Бориса Нємцова
Пізно ввечері 27 лютого 2015 року колишнього віце-прем'єра і провідного опозиційного політика Бориса Нємцова застрелили на мосту біля Кремля. Будучи одним із найвідоміших ворогів Путіна, Нємцов був гучним критиком агресії, розпочатої Росією проти України в 2014 році, і працював над доповіддю, яку його союзники підготували і видали після його смерті – в ній деталізовано докази масштабів участі Росії у війні на Донбасі.
П'ятьох чеченців було засуджено за вбивство в червні 2017 року, але – як і у випадку з убивством Політковської та інших опонентів Кремля – особу замовника так і не було розкрито. Через два тижні після розстрілу Нємцова Путін нагородив лідера Чечні Кадирова, який днем раніше публічно назвав головного підозрюваного у справі «справжнім російським патріотом», орденом Пошани за «професійні досягнення, громадську діяльність і багато років сумлінної праці».
Пожежа в ТЦ «Зимова вишня»
У березні 2018 року щонайменше 64 людини загинули, половина з них діти, під час пожежі в торговому комплексі «Зимова вишня» в місті Кемерово. Російське слідство встановило, що в ТРЦ були заблоковані пожежні виходи, відключена сигналізація та були порушені правила при будівництві. Місцева прокуратура також заявила, що рятувальникам «не вистачало необхідного обладнання та навичок», щоб впоратися з ситуацією.
Путін відвідав місце через два дні після катастрофи і пообіцяв, що «всі винні будуть покарані». Десятеро осіб, у тому числі співвласник ТРЦ і колишній міністр з надзвичайних ситуацій Кемеровської області, отримали покарання у вигляді позбавлення волі за звинуваченнями в розтраті, шахрайстві, службовій недбалості та хабарництві.
Критики Путіна кажуть, що його зосередженість на придушенні політичного інакомислення та зміцненні власної влади зробила Росію вразливою для справжніх терористів і таких катастроф, як пожежа в Кемерово, які виникають через корупцією та недбалість.
Смерть Олексія Навального у в'язниці
Російський опозиційний лідер Олексій Навальний помер у віддаленій арктичній в'язниці в лютому 2024 року після років переслідувань з боку влади Путіна. Його вдова та багато прихильників вважають Путіна відповідальним за його смерть.
Навальний перебував під вартою після повернення до Росії з Німеччини, де він лікувався від наслідків отруєння нервово-паралітичною речовиною, у чому звинуватив Путіна та ФСБ у січні 2021 року. У червні того ж року його Фонд боротьби з корупцією та його мережу регіональних управлінь оголошено «екстремістськими організаціями». Сам Навальний був визнаний терористом і екстремістом у січні 2022 року. Багато його топ-соратників були або ув'язнені, або втекли з країни, щоб уникнути кримінального переслідування.
Після смерті Навального російській опозиції не вистачало лідера, тож у ній почастішали розколи і ворожнечі. Аналітики погоджуються, що в Росії не залишилося жодної демократичної політичної сили, здатної кинути реальний виклик Путіну на даний момент.
Однак, короткочасна загроза владі Путіна нещодавно прийшла зовсім не з табору демократичної опозиції. У червні 2023 року тисячі найманців з угруповання «Вагнера» під проводом Євгена Пригожина влаштували короткочасний заколот: вони ненадовго взяли під контроль велике місто Ростов-на-Дону та рушили на Москву. Ситуацію швидко деескалювали і відновили порядок. Пригожин і співзасновник «Вагнера» Дмитро Уткін загинули через два місяці, коли їхній приватний літак розбився на півночі від Москви.
Акаунти у соцмережах, пов'язані з «Вагнером», стверджували, що літак збили російські військові, і багато спостерігачів вважають, що їх убив Путін.
Атака у «Крокус Сіті»
22 березня 2024 року четверо озброєних людей напали на концертний майданчик «Крокус Сіті Хол» під Москвою, убивши 145 людей і поранивши понад 500. Це був наймасштабніший терористичний акт у Росії з часів облоги Бесланської школи в 2004 році. Відповідальність за атаку взяло на себе екстремістське угруповання «Ісламська держава», хоча багато російських чиновників, у тому числі Путін і медіа бездоказово стверджували, що атаку організувала Україна за допомогою США – твердження, яке Державний департамент США відкинув як «абсурдне».
7 березня США попередили Росію про те, що «екстремісти» планують атаку в столиці. Видання The Washington Post повідомило 2 квітня, що в попередженні США конкретно згадується концертний зал «Крокус». За три дні до нападу Путін імовірно відкинув попередження як «провокаційні заяви», які «нагадують відвертий шантаж і намір залякати та дестабілізувати наше суспільство». Голова Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін заявив, що попередження США було «занадто загальним».
Форум