Нерозвідані кургани Приазов’я. Розкопки та пограбування

Скільки недосліджених курганів є на території Приазов'я? Які знахідки можуть там міститися? Наскільки впливає на роботу науковців з розвідування курганів діяльність нелегальних шукачів? Відповіді на ці запитання шукали в ефірі програми «Новини Приазов’я» на Радіо Свобода.

• В Херсоні є щонайменше 100 курганів, які позначені на картах XIX століття. Втім, на сьогодні лише деякі з них досліджені і взяті на облік.
• Вчені називають кургани ровесниками єгипетських пірамід та припускають, що насправді їх втричі більше.
• Найбільшим із розкопаних курганів Північного Приазов'я є Бердянський – один із курганів скіфської знаті. Він розташований на східній околиці села Нововасилівка Бердянського району Запорізької області.

Містобудівна роль курганів

За словами херсонського краєзнавця, завідувача сектора «Кам’янська Січ» Національного заповідника «Хортиця» Андрія Лопушинського, станом на 2021 рік із загальної кількості курганів досліджено лише 5. Більша частина з них опинилася під дорогами, будівлями, площами.

Насипи курганів були зруйновані під час розбудови міста. Проте, як припускають дослідники, цілком імовірно, є і вцілілі поховання. Йдеться, звісно, не про те, що зараз треба зносити будинки чи руйнувати дороги для проведення досліджень, але в майбутньому може з’явитися можливість ці кургани вивчити, кажуть науковці.

На думку архітектора Андрія Луцика, кургани «вписалися» у місто, бо їх побудова, так само, як і розбудова населеного пункту, залежить від рельєфу місцевості. Тому не дивно, що саме там, де були кургани, з’являються площі, адже поховання були на підвищеннях.

Дослідники вказують і на інші місця, де є кургани, частина з них постраждала під час створення мереж і будівель. Відомо, що у XIX столітті знаходили під час будівництва скіфські стріли, кам’яний молоток або сокиру. Краєзнавці кажуть, такі артефакти можна знайти і зараз на місцях, де були такі поховання.

«Сам факт існування кургану підтверджує факт життя людей на цьому місці в давнину. Раніше межа Херсону проходила по лінії курганів, бо на них було зручно влаштовувати дозори із сигнальними пунктами. Таким чином кургани відігравали містобудівну роль», – розповів Лопушинський.

Він каже, що піраміди та кургани об’єднані однією ідеєю – це поховальні споруди.

«Де є камінь, ця ідея втілена у камені. Де його немає – у насипах, шарах ґрунту з дерну. Колись вони вважалися майже будівлею. Їх будували з цеглин з дерну. Такі споруди зводилися не за один день. Це була поминальна процедура з ритуальними діями, – зазначає він. – Українські селяни тому й називали місця курганів словом «могила».

Цікаво, що раніше на курганах стояли статуї. За словами Лопушинського, селяни могли звинувачувати у відсутності дощу такі скіфські або половецькі статуї на курганах, а також руйнувати їх через це.

Краєзнавець підкреслює багатовікову та послідовну історію курганів: «Перші кургани з’явилися в епоху бронзи, а потім всі наступні народи в інші епохи будували свої кургани».

Зникнення історичної пам’яті

Археолог, викладач Запорізького національного університету Геннадій Тощев стверджує, що дослідження археологічних пам’яток на території Північного Причорномор’я беруть свій початок ще у 19-му столітті. «Накопичений матеріал свідчить про те, що ця територія заселялася з доби пізнього палеоліту і до пізнього середньовіччя», – ділиться археолог.

На жаль, каже він, з кожним роком кількість пам’яток зменшується. «І цьому в значній мірі сприяють фермери, які розорюють кургани та пам’ятки», – сказав Тощев під час ефіру.

За даними науковців, в Україні зараз працюють близько 400 професійних археологів, тоді як нелегальних шукачів скарбів з металодетекторами, за різними оцінками, від 25 до 55 тисяч. Такі підрахунки наводить старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Юрій Болтрик.

Він стверджує, що, окрім таких мисливців за скарбами, «у різних областях країни працюють цілі команди мародерів із професійною технікою, які зі знанням справи обирають саме скіфські могили». Дослідник згадує випадок 2018 року, коли пограбували 8-метровий курган скіфської еліти біля Запоріжжя.

«Фактично відповідні органи не звертають належної уваги на порушення чинного законодавства. Археологічні браконьєри виставляють свої лоти без місця знахідки. Це шкодить науці: це знищення історичної пам’яті українського народу», – також наголошує Геннадій Тощев.

А от херсонський історик Лопушинський вважає, що навіть пограбований курган має наукову цінність, бо вчені прослідковують архітектуру побудови цього місця.

«Кургани грабувалися постійно їх сучасниками з моменту їх виникнення. Але зараз існують закони, які забороняють це робити. Навколо кургану має бути охоронна зона. Але я не бачив жодного кургану з такою зоною», – каже він.

Туристична привабливість

Експерти пояснюють, що кургани виникали тому, що люди боялися загубити могили своїх пращурів. Юрій Болтрик провів близько 35 польових сезонів на курганах і певен, що їх треба відновлювати, адже це частина історичного ландшафту.

Одним із варіантів сучасного життя курганів науковець називає музеєфікацію. Однак це, за його словами, теж має свої мінуси: «Взимку вони стоять закриті, бо немає потоку туристів, немає притоку свіжого повітря. Відповідно, є купа проблем».

Історики ж вважають кургани безкоштовними музейними об’єктами, які можна показувати і про які можна розказувати. Місця, де колись були кургани, а нині, наприклад, площі чи пам’ятники, можна зробити локаціями для туристів.

Вченим достеменно не відомо, де саме першою зародилася ідея похоронної споруди, але вони припускають, що «курган створює собою модель всесвіту».

«Будь-яке місто поглинає кургани. У просторі міста Херсона є шість курганів. Курган – місце пам’яті про предків. На Херсонщині є п’ять кладовищ, які розташовані на курганах. В генеральному плані міста зазвичай не враховується можливість використання кургану як культурного простору», – зазначив Лопушинський.

В листопаді 2021 року на Херсонщині засудили фермера до 1 року позбавлення волі. Його звинуватили в тому, що він незаконно розорав землі історико-культурного призначення.

Статтею 17 закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що виключно держава є власником пам’яток археології.