Оксана Линів про диригентські палички, LvivMozArt і російських музикантів-путіністів

Заява грузинської співачки Ніно Катамадзе викликає велику повагу, наголосила одна з найкращих диригенток світу Оксана Линів. (Йдеться про відмову Катамадзе від концертів у Росії та заяву, що «Росія – окупант, Путін – наш спільний ворог»). На думку Линів, музика ніколи не була поза політикою. Поки триває агресія проти України, не може бути й мови про гастролі у Росії, зауважила диригентка. Вона відмовляється від інтерв’ю російським журналістам. А в інтерв’ю Радіо Свобода Оксана Линів також розповіла про заснований за її ініціативою фестиваль LvivMozArt (черговий його сезон 3-11 серпня цього року) і як їй вдається диригувати оркестром в австрійському місті Ґрац.​

​Олександр Лащенко: Пані Линів, одне з ваших, так би мовити, «дітищ» – LvivMozArt. 3-11 серпня 2019 року. Які родзинки цього фестивалю? Що може бути цікавого?

– Дуже-дуже багато артистів з Швейцарії, Аргентини, Ісландії, Швеції, Німеччини... Я можу дуже довго перераховувати, але програма фестивалю відбудеться дійсно на любий смак. Це будуть і перформанси, і експеримент, і традиція, і дитячі програми, і класика.

Хто така Оксана Линів?

​– Щодо перформансів. Таке, як виконання кілька років тому «Щедрика» у трамвайному депо міста Львова – щось подібне буде цього разу?

– Звичайно. Трамвайне депо є одна з наших найулюбленіших локацій. Насправді трамвайне депо, яке зараз стало дуже популярним місцем у Львові, відкрив саме LvivMozArt – 10 грудня перший концерт, заявка на фестиваль відбувся саме у трамвайному депо. Історичні споруди фірми «Сіменс» початку ХХ століття. Зараз у цій програмі у нас буде також чотири події. Це буде Влад Троїцький. Також вперше у Львові. Це буде авторська програма. Це є перфоманс. Скрипаль-вокаліст, один з кращих, топ-артистів Нью-Йорка, який вперше завітає в Україну зі своїм ансамблем з авторською програмою «Перетини». Це є мікс джазу, фольку, також бардівська, авторська пісня. Це буде дуже цікава інсталяція, де присутня акробатика, цирк, класика і джаз. Французька актриса з авторською виставою «Дзеркало» у супроводі французького композитора. І це буде «король клезмеру» Гіора Файдман з Гершвін-квартетом. Також у депо вперше в Україні.

Ці чотири події будуть в депо. Але, звичайно, будуть інші локації. Вперше в історії, до речі, концерт біля синагоги заявлений дуже гучно і отримав підтримку дуже визначних державних структур Австрії. Ми отримали підтримку державної канцелярії австрійської, також МЗС Австрії. Приїжджає австрійське телебачення. Приїжджає Deutsche Welle знімати також документальний фільм про цю подію. Для мене це є дуже особливим концертом, тому що я сама родом з Бродів. І фактично біля цієї синагоги виросла.

​– Ви виступаєте у багатьох країнах світу. Вас до Росії запрошують? Погоджуєтеся чи ні?

– Слава Богу, мене не запрошують! Тому мені не потрібно і відмовляти. Якби запрошували, я відмовляла б і не їхала. Навіть інтерв’ю російським журналістам і російським виданням я не даю.

– Звертаються?

– Зверталися. Але я відмовляла знову ж таки з тих частих причин. Для мене це є табу. Поки ведуться бойові дії, я не можу співпрацювати з країною-агресором.​

– Тим паче, що Австрія така країна... Її звинувачують (з політичної точки зору, при всіх музичних перевагах), що вона у чомусь тяжіє до Росії, у тому числі до Путіна. Тим більше, ви з цим так чи інакше не можете не стикатися.

Але от Олексій Ботвінов – людина, яку ви прекрасно знаєте по Одесі, прекрасний піаніст. Він теж був гостем студії Радіо Свобода.

​Ми з ним аналізували ці всі моменти: видатні російські музиканти –як вони стають по певний політичний бік. Зокрема, віолончеліст Сергій Ролдугін відомий не лише з точки зору музичної, і Валерій Гергієв, авторитет якого не підлягає сумніву – концерт у Сирії в травні 2016 року.

​Той же Гергієв усі кроки Путіна підтримує. І до речі, той же Башмет. У Львові тривалий час мешкав. Можна перелічувати нескінченно російських маестро...

Як ви вважаєте, те, що вони певну політичну позицію зараз відстоюють, підтримують Путіна – це можна критикувати? Чи митець поза політикою все рівно і через певні десятиліття того ж Башмета згадають – не те, що він Путіна підтримував, а його виступ?

Юрій Башмет

– Що буде з часом, то це ми зможемо побачити тільки коли вже будемо у цьому майбутньому. Я скажу так, що мистецтво ніколи не було поза політикою. Це ми знаємо з прикладів ще Бетховена і Моцарта. На жаль, мистецтво використовувалося як і для позитивних перспектив розвитку людства, так і по-іншому. Згадаймо лише зв'язок музики Вагнера, наприклад, і Адольфа Гітлера, який зробив Вагнера своїм улюбленим композитором. І потім це коштувало дуже багато років, поки Даніель Баренбойм став першим диригентом, хто першим виконав в Ізраїлі знову музику Вагнера після Другої світової війни.

Оксана Линів

Для мене справжній митець не може стояти осторонь актуальних подій, які відбуваються у світі. І я дуже поважаю артистів, які абсолютно чітко позиціонують своє кредо щодо своєї батьківщини, щодо ідеалів гуманності, ідеалів світового еталону, яким, ми вважаємо, повинне бути глобально суспільство.

Дуже цікаво, що ви згадали про Гергієва. Коли я починала у 2013 році працювати з Кирилом Петренком у Баварській державній опері... Мюнхен є унікальним містом – там знаходяться одночасно три одні з кращих оркестрів Німеччини. Це є оркестр Баварського радіо, Мюнхенський філармонійний, який тоді підписав контракт з Гергієвим, і Кирило Петренко, народжений в Омську в Росії, який керував Баварською державною оперою.

І на першій прес-конференції, на якій було заявлено, що я є новою асистенткою Кирила Петренка і буду диригувати у наступному сезоні, журналісти поставили Кирилу Петренку дуже багато запитань також щодо України. Кирило Петренко (всім відомо) не є публічна особа, він не дає ніяких інтерв’ю, але в цьому разі він зробив виняток. Якраз тоді почалися всі ці жахливі дії у Криму. Тоді ще ніхто не знав насправді, що вже почнеться потім війна. У Кирила Петренка запитали, що ви самі родом з Росії, а у вас зараз асистентка з України – як ви ставитеся щодо цієї ситуації. І Кирило прокоментував абсолютно чітко, що хоча він є сам за паспортом, народжений в Росії, але його батько є родом зі Львова, і він підтримує у цій ситуації Україну, дуже надіється, що все закінчиться без кровопролиття, що кордони і суверенітет держави Україна буде збережено відносно всіх міжнародних конвенцій. І це навіть було надруковано у великій статті тоді саме у мюнхенській пресі.

– Якщо зі свіжих подій, згадаємо недавнє рішення Ніно Катамадзе, видатної грузинської співачки, перестати виступати в Росії. Дуже різку критику вона в Росії викликала цим рішенням. ​Хоча російська агресія ще 2008 року і останні події – оці всі моменти. Знову ж таки, можна було подумати, коли розвалився СРСР, коли рухнула Берлінська стіна, здавалося, світ об’єднується, принаймні Європа... Що? Знову повертається цей момент, коли музиканти змушені так чи інакше, принаймні у Росії, обирати певний бік барикад?

Хоча в СРСР музиканти були однією з найбільших страт, якщо завгодно, фронди. Чимало радянських музикантів залишалося на Заході – танцівники, диригенти ті ж. Зараз інша ситуація у Росії.

Ніно Катамадзе

​

– Звичайно, цього ніхто не очікував. Але, наприклад, остання заява Ніно Катамадзе викликала у мене особисто дуже велику повагу. Тому що це співачка, яка зараз особисто, за останніми відкликами, у «Метрополітен» криє оваціями, аплодисментами навіть саму Анну Нетребко...​

– Так. Російську співачку.

– Її голос дійсно став зараз світовою сенсацією. І те, що вона не пішла на поводу у своєї популярності, захмарних гонорарів і просто успіху у публіки, а абсолютно чітко розставила все по місцях. І, до речі, у своїй заяві вона підтримала не тільки Грузію, а також і Україну.

– Пані Линів, деякі українські виконавці, ну не класична музика, а естрадні передовсім, все рівно продовжують гастролі в Росії, що Росія не чинила б проти України. При цьому запевняють: вони – поза політикою, вони.... Як можна прокоментувати таку позицію?

– Насправді кожен вирішує для себе. Я не можу тут нікого судити. Я тільки скажу, що я як диригент не можу собі цього дозволити. Тому що для мене любий диригент, який навіть стає на одну симфонічну програму, за колектив, у даний момент є лідером цього колективу, він представляє його мистецький, творчий рівень, він стає ніби його форвардом. І тому для мене в цьому випадку, я казала, просто для порівняння – це як тренер української олімпійської команди на тиждень чи на місяць пішов попрацював з російською, підготував їх трошки, а потім повернувся назад.

В якомусь плані ми вже є, от як кажуть, український генетичний код, так ми вже є українським потенціалом, ресурсом, лідерами, які повинні дбати за свій міжнародний авторитет. Я є вже якимось певним лицем. І немає такого гонорару або запрошення, або якоїсь заманливої для мене програми, що мене спонукало б на даний момент свої принципи зламати.

– А в Оперному театрі Ґраца є ж адміністрація оркестру, скажімо так, опери. Поки цього не було – але якщо уявити таку ситуацію: вона все-таки вирішить дати гастролі в Росії з якихось причин, і вона може вимагати від вас як головного диригента такого ж кроку?

– Вони можуть поставити таку пропозицію мені до обговорення. Але вони також зрозуміють те, що я їм це відмовлю.

Але я скажу для прикладу ще й інші речі. Звичайно, що я співпрацюю з росіянами. І росіяни є також різні. І мені доводилося в рамках моїх різних контрактів в Західній Європі дискутувати навіть з артистами. Часто також доводилося чути відгуки людей, які вибачаються за свою країну, кажуть: нам самим соромно за нашу державу, якби ми могли, ми хотіли б щось змінити. Але бувають різні. Бувають і колеги, які починають казати, що ні, ми нейтральні і абсолютно нічого у цьому немає.

Я кажу, що тут кожен вибирає сам перед собою і своєю совістю.

– Йдеться про вашу музичну співпрацю з російськими колегами суто за межами Росії! Знову ж таки. Акцентуємо на цьому увагу.

Повертаємося до вашого диригентського поприща. Ви не раз в інтерв’ю ЗМІ розказували про свої палички, про їхню унікальність, що вони ультралегкі. Якщо можна назвати приблизну ціну? Чи це неможливо?

– Чому? Можна. 87 євро – остання паличка в Берліні. Я якраз замовила.

– До речі, не дуже дорога. Зі скрипками, наприклад, не порівняти.

– Власне. Але можна купити і за 5, і за 10 євро. Але ці справді є з карбону. Карбон дуже дорогий матеріал. Вони пустотілі всередині. І вони такі легкі, що коли я просто кладу її на палець, триваю на вагу, вона не падає.

– Ідеально підходить під форму вашої долоні, як ви заявляли.

– Так. Це вже форма корку. Деякі люблять круглі, деякі люблять довгі. Справа в тому, що диригентська техніка, коли я диригую виставу, яка триває 3,5 години, і мені потрібні і абсолютно легкі, повітряні жести, і чіткі, то і рука може спітніти. Тому це важливо, щоб з паличкою мати добрий контакт. Це також, як і смичок для любого скрипаля, кожен грам ваги вже змінить кардинально відчуття і техніку.

– Як ви казали, мистецтво роботи з паличкою – це для вас особисто як диригента, з одного боку, є японська каліграфія, а з іншого – фехтування. Можна сказати, що паличка (такий поширений образ) – це для вас як для диригента певна зброя? Чи так некоректно казати?

– Ні. Чому? Можна сказати також так.

– І ще такий момент. І без палички можна ж диригувати. Є ж і такі диригенти. Для вас це принципове питання: з паличками чи без?

– Ні. Буває частина симфонії, де потрібен особливо м’який оксамитовий звук струнних, тоді треба паличку відкласти, тому що руками і пальцями, саме відчуттям долоні можна краще сформувати фразу.

– Починається концерт. Можете показати жест, що ви цим ста (чи скільки вас бере участь у цьому концертів?) вашим колегам-музикантам, який знак ви даєте?

– Це звичайний ауфтакт. Ауфтакт означає дихання. Це з точки диригентської я повинна вдихнути. І з моїм диханням вдихають всі 100 чоловік цього оркестру і ми починаємо симфонію.

– Завершення, наприклад, фінал?

– Те ж саме. Я витримую звук стільки часу, скільки потрібно. Насправді у кожного диригента є свій набір прийомів, якими вони залюбки користуються. Навчитися цьому не можна. Всі починають з якоїсь однієї техніки, але насправді всі потім розвивають свій, власний почерк відносно своєї фізіології, психоанатомії, експресії, темпераменту.

Оксана Линів

​– У гросмейстерів, як кажуть, бувають «зівки» під час навіть визначальних турнірів. Бувало, що ви як диригент збивалися, наприклад, з певного...? Чи таке виключається?

– Ні-ні. Бувало, бувало. Таке може статися. Ну, дуже рідко. Але щось може статися, перемкнути, коли ти дивишся на сцену або знаходишся у якійсь музиці, а потім дивишся партитуру. І особливо місце, яке дуже багато разів повторюється. Але потім насправді я дуже швидко намагаюся знайти орієнтир. І музиканти зазвичай у цей момент допомагають.

– Чи бачите ви очі глядачів, коли повертаєтеся до зали наприкінці, й вам аплодують?... Звісно, ви вже не можете не бачити очі глядачів. Пам’ятаєте такий момент, коли найбільше вас на біс викликали, коли був найбільш тріумфальний для вас концерт? Чи важко виділити?

– Дуже важко виділити. Насправді перші момент, аплодисменти – я їх завжди дуже погано фіксую і погано помічаю, тому що я ще дуже сильно у музиці. Наприклад, на всі мої великі прем’єри приїжджає (у мене є такий свого роду фан-клуб) ряд людей, які вже декілька років поспіль приїжджають на різні мої вистави. І часто після того ми спілкуємося, і вони кажуть: ти помітила, що тобі найбільше з усіх у залі аплодували! Я кажу: що, серйозно? Я не знаю... Цього моменту не помічаєш, тому що після звучання оркестру в ямі звук аплодисментів з зали якось губиться. І насправді потім це можна побачити тільки на відео.

Але звичайно є такі моменти. Наприклад, цього січня це був дебют у німецькій опері Берліна. Мені довелося диригувати дебютними виставами Тоска беж жодної репетиції з оркестром. Я змогла тільки перевірити висоту нотного пульту в оркестровій ямі. Це був великий момент переживання. Тому що я розуміла, що я можу собі зарізати всі перспективи на майбутнє, якщо щось піде не так. Це був дуже великий ризик. Десь 10-15 хвилин оркестр мене тестував. А потім ми вже почали робити музику. І коли я вже потім вийшла за цю оксамитову червону завісі на 2,5 тисяч зали аудиторії. Насправді посипався шквал з таким криком! Я була першою жінкою, хто дебютував за більше ніж 100 років історії театру як жінка за пультом. І отримала дуже велику підтримку. Це було приємно.​

– Пані Линів, той же Володимир Сіренко розповідав нам (це відомий факт), як він диригував оркестром під час виступу групу «Scorpions». Для вас такий досвід можливий? Чи все-таки суто класичні проекти, якщо їх так називати?

– Це насправді не зовсім моє. Я не знаю. Це вже мало би бути щось таке, дуже-дуже особливе, щоб я це поєднала. Але наразі в мене такого досвіду не було.

– Слухаєте популярну музику, рок-музику? Чи ні?

– «Океан Ельзи» хіба що. Або Тарас Чубай. Немає часу. Це тільки коли я вже скучила за Україною, тоді українська музика так. «ДахаБраха».

– Ви можете назвати диригента №1 в історії світової музики? Можливо, Карлос Кляйбер, Леонард Бернстайн? Чи важко назвати якусь одну людину?

– Одну людину важко назвати. Але мій улюблений – Кляйбер.

– «Аїда у Єгипті». Буде такий проект у вас. Розкажіть трошки. Джузеппе Верді... Долина смерті – місце саме ж. Так?

– Луксор. Так. Історичне місце – більше 20 років тому була там постановка Аїди. В головній ролі Радамеса був відомий Пласідо Домінго. Зараз знову керівництво Єгипту вирішило створити такий амбітний проект. Мене запросили диригентом-постановником.

Більше того, звернулися до мене: запропонуйте якийсь хор і оркестр. І я була щаслива, що погодилася на кооперацію з відомими оркестром INSO-Lviv, з яким ми регулярно співпрацюємо на всіх фестивалях LvivMozArt , а також наша відома національна капела «Думка», з якою ми дуже успішно працювали у великому проекті 75-ліття до Бабиного Яру. Тоді ще зі складом гамбурзької філармонії був великий концерт в національній опері з «Каддиш-реквієм» Станковича. І я щаслива, що ми таким величезним складом чартерними рейсами, літаками всі за 100 днів опинимося фактично в Єгипті.

І Хатшепсут – це була легендарна жінка, жінка-фараон. І навіть німецький режисер Міхаель Штурм хоче інсталювати мене як диригента у цю постановку. І в кінці я повинна бути цією Хатшепсут, яка підніметься на храм в кінці опери в певному освітлені. Я думаю, що це буде цікаво.

– Буде зняте безперечно відео. От і подивимося! Не лише послухаємо. Хоча насолодимося в першу чергу музикою диригентки Оксани Линів.

ПОВНІСТЮ РОЗМОВА З ОКСАНОЮ ЛИНІВ У ВІДЕОВАРІАНТІ ІНТЕРВ’Ю