За роки Незалежності було кілька переломних моментів, коли подальший розвиток подій залежав від, здавалося б, незначущих обставин. Лічені години чи навіть хвилини визначали тоді подальше десятиліття.
Розпад Радянського Союзу став великою несподіванкою для багатьох його жителів та всього світу. Відомий російський вчений-соціолог Ігор Бестужев-Лада, який у СРСР займався прогнозуванням, згадував, що у 1988 році радянські та зарубіжні експерти розглядали п’ять сценаріїв подальшого розвитку подій, з яких розпад СРСР називали найменш імовірним.
У 1988 році радянські та зарубіжні експерти розглядали п’ять сценаріїв подальшого розвитку подій, з яких розпад СРСР називали найменш імовірним
Утім, абсолютно бездарна спроба державного перевороту на чолі із Державним комітетом із надзвичайного стану (російська абревіатура – ГКЧП) не просто прискорила, а й у значній мірі зумовила розвал Союзу. В Україні перестрашені комуністи вмить порозумілися із націонал-демократами щодо незалежності.
«І це була справді та нагода, якою ми моментально скористалися. Тоді інтереси суверен-комуністів на чолі із Кравчуком і Плющем збіглися з інтересами націонал-демократів», – згадує Тарас Стецьків, який отоді був народним депутатом.
Причому, як зазначає американський геостратег Збіґнєв Бжезинський, «несподіване нав’язування, схоже на переворот, українського командування над підрозділами Радянської армії, розташованими на українській землі», стало одним із головних факторів, які не тільки визначили крах Союзу, але й «завадили СНД стати новим аналогом більш федерального СРСР».
Якби не бездарність заколотників, Україну цілком могли би затягти до оновленого Союзу
Проте, якби не бездарність заколотників, то Україну цілком могли би затягти до оновленого Союзу.
«Касетні» альтернативи
Хоч як це дивно, але вихід України зі складу однієї з наймогутніших держав, а згодом і грандіозний перерозподіл національних багатств та становлення олігархії пройшли не лише без великого кровопролиття, а й взагалі якось буденно.
Після перемоги на других президентських виборах Леонід Кучма, здавалося б, повністю опанував ситуацію в Україні. Натхненний перемогою, він проштовхує конституційний референдум за розширення президентських повноважень. Але в українській історії стається різкий поворот – «касетний скандал». Через записи, які таємно зробив президентський охоронець, майор Микола Мельниченко, всі ці плани летять шкереберть.
«Касетного скандалу» могло б і не бути. Якщо вірити екс-голові СБУ Леоніду Деркачу, він ледве не спіймав майора Мельниченка
Утім, «касетного скандалу» цілком могло б і не бути. Адже, якщо вірити екс-голові СБУ Леоніду Деркачу, він ледве не спіймав майора Мельниченка.
«Я якось сказав Президентові: давайте, як ви будете кудись їхати, то нікому нічого не кажіть, а ми приїдемо і перевіримо кабінет на можливе прослуховування. І він якось подзвонив, що уїжджає – ми відправили туди бригаду на чолі з генералом Миколою Вербицьким. І ось, керівництво Державної служби охорони не пускало їх впродовж трьох годин. І Мельниченко встиг забрати пристрої прослуховування. Оця відомча обережність практично дала можливість подальшому прослуховуванню», – розповів екс-голова СБУ.
Відтак 28 листопада 2000 року з парламентської трибуни Олександр Мороз зробив заяву, яка шокувала всю країну: «Замовником замаху на життя Георгія Гонгадзе є президент України Леонід Кучма, причому замовником, який систематично контролював хід свого доручення…».
Невдовзі на Майдані стартувала акція «Україна без Кучми», до якої приєдналися тисячі людей. В парламенті більшість пропрезидентських депутатів розгубилася і вичікувала.
Якби спецслужби виявилися спритнішими, то Леонід Кучма міг би забезпечити передачу влади повністю лояльному наступникові без зайвих проблем
Здавалося б, Україна на порозі революції. Однак Леонід Кучма зумів втриматися при владі. Наслідком тих подій стало не лише істотне послаблення режиму, а й віддалення України від Заходу та її зближення з Росією.
Якби спецслужби виявилися спритнішими, то Леонід Кучма міг би забезпечити передачу влади повністю лояльному наступникові без зайвих проблем.
Антимайданні альтернативи
Президентські вибори 2004-го також мали кілька альтернатив. Насамперед варто зауважити, що змагання між Віктором Ющенком і Віктором Януковичем, яке мало не вилилося у силове протистояння, не було невідворотно визначеним наперед. Навпаки, до осені 2002-го сторони робили спроби порозумітися. Найбільш символічною в цьому плані подією був приліт Ющенка на 70-річний ювілей старійшини донецького політичного угруповання Юхима Звягільського в лютому 2003 року.
Після проголошення перемоги Януковича, до Києва прибуло 20-30 тисяч шахтарів. Зупинити їхню ходу до помаранчевого Майдану вдалося завдяки втручанню міжнародних посередників
Тож, замість порозуміння двох команд Україна отримала жорстке протистояння. Одним із переломних моментів було 25 листопада 2004 року, коли, після проголошення перемоги Януковича, до Києва прибуло 20-30 тисяч шахтарів. Зупинити їхню ходу до помаранчевого Майдану вдалося завдяки втручанню міжнародних посередників. У підсумку, до Майдану дійшли заледве дві-три тисячі біло-блакитних.
«Тоді вдалося повернути цих людей на вокзал. На мій погляд, там до кровопролиття залишалося хвилин сорок», – згадує Тарас Чорновіл, який тоді працював у штабі Віктора Януковича.
Через три дні, 28 листопада, розташовані довкола Києва підрозділи внутрішніх військ МВС – до 13 тисяч бійців – були приведені у бойову готовність. Тоді лише завдяки втручанню військових вдалося уникнути реалізації силового варіанту.
«Кучма впродовж всієї кризи шарахався від стінки до стінки. Дякуючи Божій волі, під кінець він опинився біля тієї, яка була за мирне і демократичне розв’язання ситуації», – згадує тодішній керівник групи польських посередників Яцек Ключковський.
Якби кровопролиття не вдалося уникнути, наслідком могло би стати запровадження надзвичайного стану, скасування результатів виборів та оголошення нової виборчої кампанії. Не виключено, що Кучма знову очолив би Україну
Якби тоді кровопролиття не вдалося уникнути, то наслідком могло би стати запровадження надзвичайного стану, повне скасування результатів виборів та оголошення нової виборчої кампанії – уже без Януковича і Ющенка. Не виключено, що Кучма знову очолив би Україну.
Альтернативи АТО
Буремні події 2013-2014 років також були багаті на потенційні альтернативи. Скажімо, якби не відбулося абсолютно безглуздого побиття студентів у ніч на 30 листопада, то невдоволення відмовою від євроінтеграції цілком могло би вщухнути. Натомість жорсткий розгін акції призвів до зворотного результату – на вулиці вийшли сотні тисяч людей.
Тодішні опозиційні політики на чолі із чинним президентом зуміли зупинити сутичку на Банковій 1 грудня 2013 року, яка могла перерости в повномасштабне силове протистояння. Як це невдовзі й сталося. Але тоді, в грудні 2013-го, революцію поставили на паузу.
Бійці «Беркуту» та внутрішні війська, відбивши спробу протестувальників прорватися до Верховної Ради, впритул підійшли до Майдану… і зупинилися
Утім, неспроможність влади знайти компроміс, до якого схилялася опозиція, таки призвели до революції. Переломним днем стало 18 лютого, коли бійці «Беркуту» та внутрішні війська, відбивши спробу протестувальників прорватися до Верховної Ради, впритул підійшли до Майдану… і зупинилися.
За спогадами учасників протистояння з обох сторін, тоді була цілком реальна можливість зачистити Майдан. Однак, як зазначає у своїй книзі «Кривавий майдан» колишній міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко, головною причиною зупинки стало те, що у бійців «Беркуту» закінчилися світло- шумові гранати. Потрібно було кілька годин, аби підвезти нову партію. Утім, цього часу вистачило, аби й Майдан підготувався до оборони.
Якби «Беркут» зачистив Майдан, то АТО цілком могла би відбуватися не на Донбасі, а в столиці та західноукраїнських областях
На той момент СБУ вже оголосила антитерористичну операцію. Але, якби «Беркут» зачистив Майдан, то АТО цілком могла би відбуватися не на Донбасі, а в столиці та західноукраїнських областях, де протестувальники розгромили управління МВС та захопили зброю.
***
Історія не знає умовного способу. Раз втрачену можливість вже не можна переграти. Але варто пам’ятати, що часто великі зрушення є наслідком, здавалося б, нікчемних причин. А надто – в ті моменти, коли історія робить крутий віраж.