Ключовий альтернативний голос, що наближав незалежність України, – так програми української редакції Радіо Свобода називає дехто з її журналістів, хто працював у той переломний період. Наприкінці 80-х українська редакція активізує контакти з Києвом: співпраця, що розпочиналася як обмін інформацією про справи політв’язнів, перейшла на регулярну основу, й у Радіо Свобода у Києві з’явилися не лише спікери, але й власні журналісти.
«Такий виклик робить нам доля, перед таким вибором нині стоїмо – або, або. Мусимо зрозуміти це зараз, уже над самісінькою безоднею союзного договору», – ці слова Івана Драча – уривок із передачі Радіо Свобода, присвяченій другому з’їзду «Народного руху України» наприкінці жовтня 1990 року.
Серед присутніх на зборах у Києві був і Богдан Нагайло, тодішній директор української редакції. Того року він став першим директором української редакції, який офіційно побував в УРСР.
«Я зрозумів, що динаміка – не в Мюнхені»
У другій половині 80-х, в умовах гласності і перебудови, робота редакції суттєво змінилася. Зокрема й тому, що значно зросла політична активність, яка до того зосереджувалася суто довкола Комуністичної партії та її Центрального комітету. Утворювалися політичні рухи, орієнтовані на незалежність, мітингували екологи, церковники. Робота журналіста української редакції Радіо Свобода тепер вимагала дещо іншого підходу.
Богдан Нагайло, який був директором української редакції з 1989 до 1991 року, пояснює: у жителів УРСР з’являвся вибір, треба було розказати про всі варіанти й пояснити, що той чи інший вибір означає.
«І гласність зростала, і вже набирали динаміку події, які заставляли людей – навіть тих, що були доволі пасивними до національного життя – цікавитися тими проблемами, питати себе, а як буде завтра, а куди ми йдемо», – каже він.
«Я зрозумів, що динаміка не в Мюнхені – динаміка витворюється в самій Україні. У різних українських містах, серед різних прошарків, серед колишніх політв’язнів, серед церковників. Тому моя політика була, щоб українська редакція Радіо Свобода стала посилювачем усіх цих здорових голосів, які вже були в Україні. Треба було передати мікрофон із Мюнхена в Київ», – розказує Богдан Нагайло.
«Взяла телефонну слухавку і приклала її до динаміка телевізора»
На той момент українська редакція вже співпрацювала з відомим київським журналістом Сергієм Набокою та репортерами, яких він згуртував довкола себе. Вони повідомляли у Мюнхен про ухвалення у липні 1990 року Декларації про державний суверенітет, вони стежили за перебігом в Україні серпневого путчу у 1991 році, вони ж висвітлювали події 24 серпня у Верховній Раді.
Про ухвалення Акту проголошення незалежності України слухачам Радіо Свобода з Києва повідомила Світлана Рябошапка. Її телефонна розмова з центральним офісом у Мюнхені 24 серпня тривала якраз під час позачергового засідання Верховної Ради.
«Того дня мені хотілося бути одночасно всюди: і в самій Раді, і під Радою, де величезна кількість людей зібралася, щоби мотивувати депутатів ухвалити правильне рішення, – згадує журналіст. – Хотілося бути з людьми, які під час голосування спробували замінити червоно-синій прапор УРСР на синьо-жовтий».
«Але все ж найбільше хотілося, щоб світ – і всі українці у світі – якнайшвидше дізналися, що Україна остаточно вийшла з СРСР. Коли тривало власне голосування, так хотілося донести цю атмосферу, що я скористалася найпростішим технічним засобом – взяла телефонну слухавку і приклала її до динаміка телевізора», – розповіла Світлана Рябошапка.
Орієнтація на Київ, узята українською редакцією наприкінці 80-х, після проголошення Незалежності утвердилася остаточно. У 1992 році у столиці України розпочало роботу київське бюро Радіо Свобода. Як і раніше, тривала робота в центральному офісі в Мюнхені (а пізніше – у Празі). Але водночас – після майже 40 років пробивання через «залізну завісу», редакція отримала змогу мовити з самого серця незалежної України – нової держави, незалежність якої і Радіо Свобода наближало своєю роботою протягом десятиліть.
Текст підготовлений на основі матеріалів із архіву Інституту Гувера (Стенфорд, США)
