Перший президент Киргизстану Аскар Акаєв згоден із політикою Росії в Україні

Аскар Акаєв – перший президент незалежного Киргизстану, обіймав цю посаду він 15 років. Його довге правління завершилось в 2005 році через масові протести під час так званої «Тюльпанової революції». З того часу Акаєв живе в Росії, який повністю підтримує дії режиму Путіна щодо України.

Зараз йому 71 рік, він повернувся до своєї першої професії фізика. Через те, що Акаєва позбавили недоторканності, в Киргизстан він навряд чи повернеться. Він називає Росію «другою батьківщиною». При цьому повністю згоден з політикою Росії в Україні та на пострадянському просторі в цілому.

Інтерв’ю записувалось в червні 2015 року у рамках спецпроекту «Росія і я»

– Ми записуємо інтерв’ю в чудовій будівлі Будинку вчених в Москві. Ви як вчений дуже активний останніми роками, Вас вибрали членом Лондонської математичної спільноти, Ви читаєте лекції у Постдамському науковому інституті клімату в Німеччині. Ви передбачили фінансово-економічну кризу 2011 року. Чи можете спрогнозувати, в якому стані буде російська економіка через два роки?

– Через два роки російська економіка буде в кращому стані, в набагато кращому, ніж зараз. Я думаю, що дно кризи Росія подолає у цьому році, а в наступному році буде економіка піде вгору.

– А якщо будуть продовжуватись військові дії на сході України, то як це вплине на стан російської економіки?

– Як відомо, Росія не є учасником бойових дій ні у південно-східній Україні, ні в будь-якій іншій точці світу… Сподіваємось, що так буде і далі … Саме тому, я провів дослідження, дослідив, як вплинуть можливі довгострокові санкції з боку Заходу, навіть це, бо в Росії є колосальні, перш за все, людські ресурси, ну, а про природні ресурси увесь світ добре знає. Тому я переконаний, що росіяни мобілізуються та вирішать проблеми, і економіка Росії піде вгору – в цьому не сумніваюсь.

– Пане президенте, наш проект називається «Росія і я». Яка вона – Ваша Росія? Чи могли б Ви назвати три імені російських політиків – теперішніх, колишніх – які уособлюють Вашу Росію?

– Ну, якщо назвати три імені, то, звісно ж, це ті політики, лідери Росії, з якими мені пощастило працювати, починаючи з 1985 року, впродовж останніх 30 років. Звісно, Михайло Сергійович Горбачов, Борис Миколайович Єльцин і Володимир Володимирович Путін. Я думаю, що сьогодні саме Путін уособлює внутрішню і зовнішню політику Росії найбільш достойно.

– Чи могли б Ви назвати три імені політиків, які є представниками «не Вашої» Росії, яким ви б не подали руку?

– Знаєте, у мене зараз немає такої проблеми, зараз я здебільшого перебуваю у світі науки, в освіті. Я спілкуюсь здебільшого з вченими, викладачами університетів. З політиками я не часто зустрічаюся, які відбуваються у непередбачуваних місцях, нещодавно в консерваторії на концерті я зустрівся з одним із політиків. Саме тому немає зустрічей, і проблем у мене немає, подавати чи не подавати.

– Коли в 2005 році Ви змушені були покинути батьківщину, чому саме Ви вибрали Росію? Чи розглядали Ви можливість поїхати в Казахстан, в Білорусь, в країни Європейського Союзу?

– У мене не було альтернативи Росії через те, що, дійсно, Росія – моя друга батьківщина. Тут я провів найкращі роки, 18 років у Ленінграді, нині Санкт-Петербург – я там вчився, працював, пройшов шлях від студента до професора. Я вважаю, що Росія є моєю другою батьківщиною, тому що тут я став науковим працівником, тут я збудував сім’ю, тут, у Ленінграді, народились мої старші діти, донька та син, вони ленінградці, народжені в Ленінграді, тому… Якоїсь альтернативи Росії не було. Ось ви поставили дуже хороше запитання: «Яка вона – моя Росія?». Моя Росія – це світ російської науки, світ великої російської культури, оскільки сам я за освітою математичний фізик, це прикладна математика, фізика. Звісно ж, я зобов’язаний становленню російської науки.

– Як Ви вважаєте, чому колишній президент-втікач Киргизстану Курманбек Бакієв вибрав Білорусь? Після цих чотирьох років, відколи його приютив Олександр Лукашенко, Ваше ставлення до нього змінилось?

– Ні, я не та людина, яка буде змінювати ставлення через кон’юктурні події, чи з політичних чи з інших мотивів. Відомо, що сам Лукашенко завжди стверджував, що вони – люди близькі духом, що у них однакові погляди в політиці, що однакове ставлення до влади – мабуть, це закономірно, що Бакаєв опинився в саме Білорусі.

– Як би Ви пояснили рейтинг Володимира Путіна в Киргизстані, який, за даними консалтингової канадської фірми М-Vector, на початок 2015 року складав приблизно 90% – це навіть більше, ніж у Росії у той час. Як Ви можете це пояснити?

– Я думаю, що це закономірно. По-перше, Володимир Володимирович Путін є сильним, яскравим політиком. Якщо я не помиляюсь, то журнал «Тайм» навіть двічі визнавав Путіна кращим політичним лідером світу, віддаючи йому перевагу навіть перед президентом Сполучених Штатів Америки Обамою. Що стосується Киргизстану, то я чудово розумію киргизів, моїх співвітчизників. Киргизстан отримав незалежність, суверенітет на початку третього тисячоліття, і, звісно, дуже ним дорожить. Вони бачать, що Володимир Володимирович Путін твердо захищає суверенітет Росії, тому для них це хороший приклад. Киргизи також хочуть, щоб і їх президент так само твердо захищав інтереси Киргизстану, як це робить президент Росії Путін. А по-третє, є й земні причини, тому що в Киргизстані економіка перебуває в дуже плачевному стані, людям потрібно виживати, люди пов’язують свої надії з більш тісним співробітництвом з Росією.

– В одному з інтерв’ю Ви казали, що пишаєтеся тим, що Вашим останнім президентським наказом, був наказ «не стріляти» в березні 2005 року. Я вас процитую : «Накази деяких президентів в арабському світі стріляти у співвітчизників стали національними катастрофами, небезпечною регіональною пожежею. В Україні на Майдані був даний наказ стріляти, і зараз на сході України фактично йде війна. Скажіть, якої помилки припустився Віктор Янукович тоді? Якщо порівняти, звісно, не дуже коректне порівняння, та все ж, якщо порівняти те, що сталось з Вами і те, що сталось з Віктором Януковичем, Ви обидва зараз перебуваєте в Росії, в чому принципова різниця?

– Перш за все, наскільки мені відомо, якраз Янукович і не віддавав наказ стріляти, і як з’ясовується, стрілянина взагалі була у спину. Це самі організатори Майдану організували, щоб, звісно, досягти ескалації подій – це перше. По-друге, найбільше помилка Віктора Януковича в тому, що він підписав цей так званий меморандум з трьома західними міністрами закордонних справ про складання повноважень, хоч у нього і був гірких досвід, за десять років до того він також здав практично виборене право на владу Ющенкові. І це також було під тиском, в третьому турі виборів, не передбаченим Конституцією України. Я вважаю, що це була його велика помилка. Але що стосується порівнянь історій до та після цих «переворотів», то я абсолютно не бачу ніяких паралелей. Я вважаю, що нічого спільного між нашими історіями нема і бути не може. Ми з різних світів. Я – зі світу науки, я повернувся в науку, а Янукович був родом з чиновників, мабуть, туди ж він і повернеться.

– Чи змінилось Ваше ставлення до Росії, після анексії Криму та військового конфлікту на сході України?

– Ну, якщо й змінилось ставлення, то тільки в кращий бік. Я поясню чому. По-перше, я вважаю, що конфлікт на південному сході України повністю на совісті керівництва України, на чолі з президентом Порошенком, це вони розв’язали цю війну проти власного народу. Що стосується Криму…

– А Крим чий?

– Крим «російський» (насильницька анексія Криму не визнається українською державою, Генасамблеєю ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеціанської комісії – ред.). Я в цьому абсолютно переконаний. Будь-яка людина, обізнана в світовій історії, в історії Російської держави вам скаже те ж саме. Крим – це виключно «російський проект». Волюнтаристичне рішення Хрущова передати його не було оформлено по букві і духу Конституції Радянського Союзу, це просто «волюнтаристський жест Хрущова». Я думаю, що не було на нього другого Сталіна. Якби навіть сьогодні ожили сер Вінстон Черчилль і президент Рузвельт, вони б теж сказали, що Крим «російський».

– А Ви могли б російську мову назвати своєю рідною нарівні з киргизькою?

– Безумовно.

– А сни бачите якою мовою?

– Я – науковець, і коли я розмірковую про проблеми науки, я думаю російською мовою, ну ніяк не на киргизькій. Моя наукова мова – це російська. В іншому житті, політичному, я можу розмірковувати й на рідній киргизькій мові, але що стосується основного мого заняття, наукового дослідження, то тільки російською мовою. Вона для мене рідна. Я пропагував російську мову, і ви знаєте, що я домігся, щоб в Конституції Киргизстану був закріплений офіційний статус російської мови. Мене теж дуже багато критикували киргизькі націоналісти і в 90-і роки, і сьогодні, але зате ... Ви знаєте, будучи в Росії, я дуже багато зустрічаю нашої молоді (і в Ленінграді), і молодь мені дякує. Знаєте, за що, в першу чергу? За те, що я домігся офіційного статусу російської мови. Вони знають, вони всі добре володіють російською мовою, жителі Киргизстану, а їх мільйон сьогодні в Росії, мільйон. Я дуже здивувався, коли дізнався, що вони вважають, що це головне – їхня конкурентна перевага тут.

– Ви неодноразово говорили про те, що повернулися б на батьківщину і повернетеся, «коли в країні буде конституційний порядок , коли в країні будуть дотримуватися прав і свобод і буде забезпечена особиста безпека Вам і родині». Чи обговорювали Ви зараз з чинною владою Киргизстану можливість Вашого повернення і Вашої недоторканності. Чи є такі гарантії?

– Звичайно, обговорював.

– Який у Вас статус в Киргизстані?

– Якщо говорити про статус, то я є екс-президентом Киргизстану, ніхто мене цього статусу в конституційному порядку не позбавляв. Ви знаєте, позбавити мене статусу може тільки парламент. Тому Бакієв насамперед турбувався про те, щоб позбавити мене статусу екс-президента, але тоді його ж парламент проголосував проти. Тому я залишаюся екс-президентом. Так, таке рішення про позбавлення статусу було ухвалено тимчасовим неконституційним урядом Киргизстану на чолі з Отунбаєвою, я вважаю, що цей тимчасовий уряд складався з політичних авантюристів. І їх рішення, звичайно, не є конституційним, тому що вони не проходили через парламент.

– Якщо Ви повернетеся зараз – це буде безпечно для Вас?

– Ні, звичайно, якщо говорити про недоторканність, звичайно, сподіватися на це не доводиться, тому що Киргизстан десять років тому перестав бути правовою державою, там правлять революційні лідери, спочатку Бакієв, потім Отунбаєва, тепер Атамбаєв. Ось вони троє якраз очолювали березневий державний переворот 2005 року. З того часу Киргизстан перестав бути правовою державою. А якщо держава не правова, то про яку недоторканність можна говорити.

– А які все-таки переваги у колишнього президента?

– Свобода. Я вільна людина, я займаюся тими проблемами, які мене цікавлять, і отримую від цього величезне задоволення, насолоду, насолоджуюся свободою. Я відразу повернувся в свою рідну стихію, я зайнявся науковою роботою, я повинен сказати, що я віддавав всі сили, бо, почавши друге наукове життя, мені потрібно було показати, перш за все, собі, друзям, що я ще не сказав останнє слово в науці.

Читайте і дивіться повну версію інтерв'ю в спецпроекті «Росія і я»