Арнольд Рюйтель: Неможливо нормально спілкуватися з країною, яка витирає ноги об міжнародні договори

У березні 1990 року Арнольда Рюйтеля було обрано головою Верховної Ради Естонської РСР. Саме під його керівництвом Естонія першою з радянських республік заявила про відновлення своєї незалежності. 16 тому, під час його президентства, Естонія вступила до НАТО та Європейського Союзу. Рюйтель, котрий згодом був радником президента України Віктора Ющенка, з тривогою спостерігає за розвитком подій в Україні. 87-річний екс-президент впевнений, що тільки ЄС і НАТО захистять країни Балтії від нової хвилі російської експансії.

Інтерв’ю було записане у серпні 2015 року в рамках проекту «Росія і я».

– Пане президенте, яка вона – Ваша Росія? Можете назвати три імені російських політиків, які представляють Вашу Росію?

– Закручувати колесо історії потрібно з часу створення Московського царства у середині 16-го століття, яке розширило свої володіння до Далекого Сходу і крайньої Півночі. Але підпорядкувати землі на Заході і Півдні йому не вдалося, сил не вистачило. Ми, народи країн Балтії, у 18-му столітті були західним кордоном Росії. Належність до різних народів визначила в результаті те, з якими цінностями розвивалося наше суспільство і на якому культурному тлі.

Якщо зупинитися на трьох іменах, які значною мірою вплинули на розвиток Естонії, то у хронологічному порядку я би поставив на перше місце Петра Першого. Його метою було прорубати вікно в Європу. Естонську землю використовували під оборонні споруди в геостратегічних цілях. У той же час почався великий процес русифікації. Крах царської Росії і соціалістична революція дала змогу естонському народові створити свою державу.

Другим я би назвав Сталіна, котрий уклав з гітлерівською Німеччиною пакт Молотова-Ріббентропа, Естонія таким чином була знову окупована ще на півстоліття. Якщо за часів Північної війни та спалаху чуми, що стався після неї, загинуло більше половини естонського населення, жертвами Другої світової війни, репресій стали ще 1/5 – 1/4 естонців. Пізніше ми відкрили у Казахстані, в Караганді, пам’ятник жертвам ГУЛАГу з-поміж естонців.

Так звана Холодна війна і відставання СРСР в економічному і соціальному планах призвели до необхідності проведення в суспільстві фундаментальних реформ. Так, Горбачов оголошує перебудову, що було зовсім неприйнятно для правлячої номенклатури, яка організувала путч, щоб відновити свою владу. В цих умовах Естонія на повних правах і без кровопролиття відновила незалежність. Те ж саме зробила і Росія під керівництвом Єльцина. Єльцин також визнав незалежність Естонії.

– Учасник проекту «Росія і я» президент Ющенко дуже тепло говорив про Вас як про свого друга, як про людину, у якої дуже високий авторитет в Україні. Ви багато разів бували в Україні, Ви були радником Ющенка в роки його президентства. Що зараз Ви відчуваєте, коли дивитеся новини з України, де вже тисячі людей загинули у воєнному російсько-українському конфлікті?

– Це трагедія всього українського народу. Президент Ющенко намагався вивести країну на шлях демократичного розвитку. І зробив все для цього. Але Москва, або як ми ще говоримо, амбіції Росії, виходять з позицій керівництва держави. І тут позиції країн не збігаються. Український народ стоїть за свої невід’ємні права. І я впевнений, що Україна досягне поставлених цілей. Оскільки це й підтримує міжнародна спільнота. І Росія не має права не дотримуватись прийнятих на цьому рівні правил міжнародних організацій.

– За часи Вашого президентства який був найгірший день у відносинах з Росією? А який найкращий день?

– Моє президентство припало на 2001-2006 роки. Після здобуття незалежності ми взяли курс на розвиток відносин із західними країнами. З Росією відносини залишилися на рівні культурного обміну і підтримки економічних зв’язків. Пік напруженості у відносинах із Росією припав на 9 травня 2005 року, коли в Москві святкували День перемоги. Взяти участь у ньому з’їхалися керівники НАТО і ЄС. З одного боку, СРСР зробив великий вклад у руйнування фашизму, і тому було важливо вшанувати пам’ять жертв. Але в країнах Балтії пішли масові депортації і репресії невинних людей, багато з яких загинули в таборах смерті в ГУЛАГу. На тлі таких протиріч я разом з президентом Литви Адамкусом ухвалив рішення провести цей день серед свого народу. А роком, що запам’ятався найбільше, став, безперечно, 2004-й, коли ми увійшли до складу ЄС та НАТО.

– А Ви пам’ятаєте 20 серпня 1991 року і Ваш візит до Росії після путчу? Розкажіть про нього.

– Цей день ми дійсно запам’ятали. Перш за все, мені одразу доповіли про те, як почався путч. Рано вранці, близько шостої, мене попередили, що мене можуть заарештувати... Але мене це не зупинило. Я сказав, що піду на роботу, скличу парламент, і ми заявимо, що не підкоримося вимогам путчу, що ми і зробили.

На територію Естонії почали прибувати в автобусах додаткові сили. У той час тут розташовувались серйозні підрозділи Радянської армії. Існувала небезпека, що нас заарештують. Була інформація, що понад сто осіб, спеціальний підрозділ захоплення, прибув для цього в Естонію. Але, незважаючи на це, 20 серпня ввечері ми ухвалили своє рішення. Ми знали, що в Москві в цей час почалося збройне протистояння. Зв’язок з керівництвом у Москві ми підтримували. І ми проголошуємо відновлення незалежності.

Путч провалився, і стало актуальним питання термінового відновлення юридичних прав Естонії. Я одразу ж поїхав до Москви. Вже на другий день. Одразу попросив про зустріч з Єльциним, президентом Росії. Тоді він був на похороні 3-х юнаків. Як тільки він звідти повернувся, то відразу ж зустрівся зі мною у своєму кабінеті. Будівлю, де збиралися депутати, було пошкоджено. Я зустрівся з ним і розповів про прохання. Він одразу ж погодився і повністю схвалив відновлення незалежності Естонії. «Росія це схвалить».

Одразу після цієї зустрічі я наполіг на іншій – з тодішнім главою КДБ. Він прийняв мене десь о 23:30. Приїхав за мною на авто й відвіз у головну будівлю КДБ. Десь півтори години ми спілкувалися. Я наполягав, щоб мені передали справи КДБ, пов’язані з Естонією, а також зброю і розвідувальні засоби. Останнє одразу передали. Але сказали, що справи не віддадуть. Я заперечив, запитав, чому? Він відповів, що, по-перше, ми – маленький народ, і це може викликати внутрішньодержавні конфлікти, а по-друге, серед нас багато тих, хто пов’язаний з КДБ, тому видача документів неможлива. Тоді мені довелося з цим погодитися. Якісь документи ми, звичайно, отримали, але не всі.

Такими були перші дні. Я відвідав дипломатичні представництва у Москві та посольства, насамперед, великих країн. Бувало, що телефонували, і вже за півтори години нас були готові прийняти. Довелося два дні бігати по посольствах, щоб заручитися їхньою підтримкою для відновлення незалежності Естонії. За кілька днів після повернення до Таллінна сюди почали прибувати перші делегації. Через два-три місяці більш, ніж 70 країн, визнали незалежність Естонії. Це були незабутні дні.

Додав би до цього ще один пам’ятний момент. Після підписання всіх процедурних документів і передачі грамот Єльцин покликав мене на площу до народу. Він виступав там. Я був разом з ним. Ми стояли на п’єдесталі. Народ охороняв його щитами. А ми були поруч з ним напоготові, на випадок початку боїв. Але, там, звичайно ж, стояли люди, що його підтримують. Величезний натовп. Потім ми ще прогулялися з ним до народу, поспілкувалися з людьми.

– Сполучені Штати ніколи не визнавали насильницького включення Естонії до складу Радянського Союзу. Я хотіла Вас запитати про відносини Естонії та США. Є знаменита історія, коли в Білому Домі на зустрічі з президентом Джорджем Бушем-старшим перший президент Естонії Леннарт Мері зіпсував маркером антикварний глобус президента, намагаючись привернути його увагу до Естонії...

– Я був теж тоді на тій зустрічі. Особисто бачив, як Леннарт Мері тоді зробив позначку на глобусі. Тоді там ледь не стався конфлікт. Глобус був з історією – подарунок президенту США... Леннарт Мері був своєрідною особистістю. У багатьох питаннях мені було складно коментувати будь-які його дії. Але хоч він і був трохи екстравагантним, зробив все можливе для відновлення незалежності Естонії.

США – це світова держава, яка є основною частиною Північноатлантичного альянсу. Ця держава є наочним прикладом того, як має розвиватися демократичне суспільство. Це і вплинуло на наші відносини зі США. Після відновлення незалежності ми подали заявку на вступ до ЄС, а потім і до НАТО. Це особливо важливо тепер, в непростих політичних умовах, я маю на увазі, перш за все, Крим і порушення Росією міжнародних норм у зв’язку з Україною.

– Пане президенте, Ваше прізвище перекладається як «лицар». Президент Естонії Леннарт Мері говорив, що після 70 років можна вже не боятися говорити те, про що боявся говорити раніше. Вам вже 87 років. Зараз, озираючись на те, що трапилось за Ваше життя, за ці більш, ніж 25 років, коли Ви були на найвищих позиціях на чолі Естонської держави, що ви вважаєте своїм головним досягненням, заслугою як політика, як президента Естонії, як керівника естонського парламенту?

– Не знаю, наскільки тут доречно використовувати слово «заслуга». В мені завжди жила і жевріла ідея відновити незалежність Естонії. Це все пов’язано зі спогадами. Коли я був хлопчиком, я пам’ятаю, як після підписання пакту Молотова-Ріббентропа в країну в’їхала радянська військова техніка. Нескінченний потік автоколон прибув на Сааремаа. Їхали вночі. Я стояв біля будинку, в якому ми жили. Дорога, якою йшла техніка, проходила прямо повз наш будинок. Я стояв і дивився, як іде колона. Ця картина досі стоїть перед моїми очима. Я вже тоді зрозумів, що зроблю все можливе, щоб перемогла справедливість. Напевно, це і є те, що можна тепер назвати моїм головним досягненням. Нехай воно прийшло і через десятки років.

– У Таллінні встановлено барельєф першого президента Росії Бориса Єльцина на пам’ять про його внесок у процес мирного відновлення незалежності Естонії в 1990-1991 роках. У чому, на Ваш погляд, полягає основна різниця між трьома президентами – Горбачовим, Єльциним і Путіним?

– Дивлячись на економічне і соціальне становище СРСР, Горбачов спробував, коли був представником молодого покоління, реформувати суспільство в рамках перебудови. Але змінити реальні умови не вдалося. Ті люди, що стояли тоді на чолі піраміди влади СРСР, писали у своїх спогадах, що початком кінця СРСР стало прийняття Верховною Радою ЕССР 16 листопада 1988 року Декларації про суверенітет. За цим документом, на території Естонської РСР могли діяти лише схвалені президією ЕССР закони. Аналогічні рішення було ухвалено пізніше в Латвії, Литві, Росії та низці інших радянських країн. Тогочасне рішення Єльцина стало початком розвитку сьогоднішньої Російської Федерації.

Путін спробував форсувати економічний і соціальний розвиток Росії, що виявилося ефективно. Проте, він проігнорував багато аспектів міжнародного права. Наприклад, у зв’язку з анексією Криму.

– Ви боялися колись Росії? Це велика країна з величезними важелями впливу – від газу, нафти до військової сили – і маленька, незалежна Естонія...

– Я не використовував би слова «боятися». Дійсно, військові можливості Естонії та Росії не можна порівнювати. При цьому, я завжди був у курсі геостратегічних інтересів Росії в країнах Балтії, які можна прочитати з часів Петра Першого і до сьогодні. У той же час, у 1918 році Естонія зуміла створити свою державу. Правда, вона спромоглася проіснувати лише кілька десятиліть, і країну знову окупували ще на півстоліття. Та ми змогли відновити незалежність і стати членами ООН, ЄС, НАТО і ще цілої низки міжнародних організацій. Я вважаю, що підприємницькі кола дійшли у своєму розвитку того рівня, в якому діє міжнародне право і сформовані сили, що його забезпечують.

– Якби Ви зараз були в керівництві Євросоюзу, що б Ви в першу чергу зробили для того, щоб спробувати зупинити війну в Україні? Яке, на Ваш погляд, найслабше місце у відносинах Заходу й Росії?

– Я вважаю, що ЄС обрав правильну позицію, коли вводив санкції проти Росії, оскільки остання порушила міжнародне право. Я сподіваюся, що різкий осуд з боку міжнародного співтовариства дій Росії проти України розкриє очі росіянам та їхньому керівникові. Найслабше місце у відносинах ЄС і Росії – відсутність довіри до останньої. Неможливо нормально спілкуватися з країною, яка витирає ноги об міжнародні договори. Хотілося б тут нагадати, що коли Україна відмовилася від ядерної зброї, то Росія була тією країною, яка гарантувала Україні територіальну цілісність.

– В одному з недавніх інтерв’ю Ви сказали, що події в Криму «були невипадковими для російської політики, і при цьому геостратегічне розташування Естонії історично має важливе значення для Росії». Зараз деякі політики і аналітики намагаються передбачити, яка з країн може стати наступною після України для Росії. Хтось називає Молдову, хтось Білорусь і Казахстан. Як Ви вважаєте, Естонія може стати наступною? Наскільки серйозно Ви сприймаєте російську загрозу?

– Раніше я вже згадував про своє бачення інтересів Росії, яке отримало підтвердження у висловлюваннях відомих російських лідерів. Путін якось сказав, що розпад СРСР став найбільшою геополітичною катастрофою 20 століття. Вірю, що безпеку Естонії гарантує наше членство в ООН, ЄС і НАТО.

– Ви неодноразово закликали Росію денонсувати пакт Молотова-Ріббентропа і визнати окупацію країн Балтії. Над комунізмом відбувся поки що тільки символічний трибунал, його проводили в Литві. Як Ви вважаєте, у комунізму коли-небудь буде свій Нюрнберзький процес?

– Ми крок за кроком відновлювали незалежність. 16 листопада 1988 року ми ухвалили Декларацію про суверенітет, після чого ще десятки законів, щоб реформувати наше правове поле і підвести його під демократичні засади Європи. Крок за кроком Естонія рухалася до незалежності. Ми проводили також громадські заходи, конференції і так далі, в тому числі, з Латвією і Литвою.

Найбільш пам’ятною стала акція «Балтійський ланцюг», яка об’єднала понад 3 мільйони людей і простяглася крізь Таллінн, Ригу до Вільнюса. У Таллінні проходила історична конференція, в рамках якої обговорювали пакт Молотова-Ріббентропа та його підписання. У грудні 1988 року парламент Естонської РСР ухвалив рішення засудити масові репресії в Естонії, які припали на 40-50-і роки 20-го століття. У червні 2002 року парламент Естонії визнав окупаційний режим злочином. А в січні 2006 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, яка засуджує злочини тоталітарних комуністичних режимів.

20-те століття в Європі запам’ятають за війни, комунізм і фашизм. Через війни та дії деяких тоталітарних лідерів, які плюють на міжнародне право, сьогоднішній світ перебуває у вибухонебезпечному стані. Весь світ повинен показати солідарність, щоб змусити агресорів підкорятися визнаним міжнародним нормам. На цьому тлі свій авторитет повинна показати ООН.

– На тлі мінського переговорного процесу рейтинг Олександра Лукашенка в Білорусі зростає, поліпшується його міжнародний імідж, не зважаючи на порушення прав людини. Яка Ваша оцінка ролі Олександра Лукашенка в історії Білорусі? Чи сприймаєте Ви його як самостійну фігуру або як політика, чиї рішення, незважаючи на різну риторику, залежать від Москви?

– Олександр Лукашенко, безумовно, провів перший етап формування країни та забезпечив розвиток згодом. На жаль, він не провів спільної роботи на високому рівні з місцевими авторитетними демократичними силами. Вірю, що якби це було зроблено, то Білорусь сьогодні була б однією з найбільш успішних країн з перехідним суспільством.

– Пане президенте, Вам 87 років, кілька років тому в Естонії вас визнали «Другом здоров’я» року за внесок у розвиток здорового способу життя. Ви у прекрасній формі для Вашого віку. Наскільки активно Ви тепер берете участь в суспільно-політичному житті Естонії? Наскільки потрібним є Ваш досвід?

– Я стояв біля витоків створення багатьох громадських організацій, пов’язаних із захистом природи та іншими сферами, і мене обирали їхнім головою. Я і сьогодні залишаюсь у них на правах почесного голови або почесного члена. Крім цього, я виступаю з доповідями і на міжнародних конференціях. Число виступів часом досягає тридцяти на рік. Це дає мені відчуття задоволення і дарує надію на те, що мені вдалося хоч трохи вплинути на позитивний розвиток.

– У багатьох пострадянських республіках немає колишніх президентів, було проведено референдуми про збільшення термінів президентських повноважень. Що б Ви порадили президентам-довгожителям, котрі не хочуть, не можуть або бояться стати колишніми? Чому добре бути колишнім президентом?

– Вибори глави держави (президента) повинні проходити на основі Конституції. В Естонії президента можна обирати на два терміни поспіль. Потім президент може брати участь у житті держави, будучи лідером громадської думки, друкуючись або виступаючи з доповідями на міжнародних чи місцевих форумах. Те, що на верхівці піраміди покоління змінюють одне одного, – це природно.

Читайте і дивіться повну версію інтерв’ю в спецпроекті «Росія і я»