Росію представляють Ленін, Сталін, Путін – екс-президент Молдови Воронін, який підтримує анексію Росією Криму

Володимир Воронін став третім президентом незалежної Молдови – на цій посаді він був два терміни, з 2001 до 2009 року. Воронін був противником російської присутності в Придністров’ї, де і досі залишаються півтори тисячі російських військовослужбовців.
Особистість 74-річного Вороніна багатьом здається суперечливою. Він більш ніж десять років очолював Партію комуністів Молдови і зараз підтримує анексію Росією українського Криму. В той же час він стверджує, що майбутнє його країни нерозривно пов’язане з Європою.

Інтерв’ю було записано у травні 2015 року в рамках проекту «Росія і я».

– Володимире Миколайовичу, Ви не тільки колишній президент, а й чинний політик, опозиційний політик, вже більш ніж 20 років очолюєте Партію комуністів Молдови. Ви дуже активні у 74 роки. Скільки годин триває Ваш робочий день?

– Стільки, скільки треба. Більше, ніж у тих, у кого нормований день. 16-18 годин – це нормально.

– Партія комуністів Молдови – єдина комуністична партія в країнах колишнього СРСР, що зуміла стати правлячою. Як Ви вважаєте, чим молдовські комуністи відрізняються від російських комуністів?

– В ідеологічному плані, в програмних діях нічим не повинні відрізнятися. Відрізняємося ми не самі собою, а відрізняємося тим, в яких умовах ми діємо, працюємо, в яких умовах ми боремося.

– Ви були міністром внутрішніх справ Молдови, і коли в 1989 році під час заворушень у Кишиневі підпалили будівлю МВС, ви не віддали наказу стріляти. І пізніше говорили, що нехай згорить будинок МВС, але команду стріляти в людей Ви не дасте. Можливо, саме цим відрізняються молдовські комуністи від російських?

– І можливості, і обставини склалися таким чином, що, звичайно, якби я віддав наказ стріляти, він був би визнаний конституційним і законним. Але я не міг, бо це не людяно. Я не уявляю цього й зараз. У мене були й інші ситуації, коли я вже був президентом. Я не уявляю, як можна стріляти в людину, та ще й давати наказ стріляти. Це несумісно з моєю мораллю, з моєї логікою.

– Проект Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода називається «Росія і я». Яка вона – Ваша Росія? Хто з колишніх або чинних російських політиків для Вас є представниками нинішньої Росії?

– Ленін, Сталін, Путін.

– У 2003 році Ви не підписали так званий «меморандум Козака», план «федералізації» Молдови, складений представником президента Росії в Молдові Дмитром Козаком, який надавав Росії право на розміщення російських військ на території Придністров’я. Ви пам'ятаєте той день, коли відмовилися підписувати меморандум? Як через 12 років Ви оцінюєте це своє рішення?

– Тоді було поставлене дуже серйозне завдання. Це завдання було поставлено ще до обрання мене на цю високу посаду. Я родом з Придністров’я. Це для мене дуже близько й болісно. І в перші ж дні роботи на новій посаді я почав зустрічатися з тодішніми керівниками Придністров’я. Ми шукали всі варіанти та шляхи, щоб об’єднати країну. Ми ж розуміли, що протягом 20 років жити по різні боки – це дуже складно, і тому треба було почати об’єднавчий процес. На жаль, не судилося йому звершитись.

– Ходили легенди, що літак, яким летів Путін, розвернувся, коли Ви не підписали меморандум...

– Ніхто нікуди не летів. Ніхто нікому нічого не заборонив. Просто було невелике бажання забігати вперед. І це нам не дало змоги підписати цей документ. Коротше, якщо говорити правду, то якби це було підписано в тому варіанті, який був запропонований, це порушувало б Конституцію Республіки Молдова. І це не дало б нічого, тому що ми були у владі не поодинці. Були партії, були представники цих партій в парламенті, вони формували так звану опозицію. Одинадцята стаття нашої Конституції не дозволяє розміщувати на території Молдови військові підрозділи інших держав. Ми ніяк не могли порушити Конституцію. Навіть якби підписали, опозиціонери на наступний день пішли б до Конституційного суду і скасували б це рішення. Я таку розкіш – підставляти себе і Володимира Володимировича Путіна – в цій ситуації ніяк би не зміг собі дозволити.

– Крим і Придністров’я. Тепер досить часто їх порівнюють. Що у них спільного і в чому різниця між ними?

– Нічого спільного. Хіба тільки те, що наприклад, Крим був «відірваний» від Росії на довгі роки (насильницька анексія Росією українського Криму не визнається українською державою, Генасамблеєю ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеціанської комісії – ред.), навіть більше ніж зараз Придністров’я, а Придністров’я відірване від Молдови вже майже 25 років.

– А Крим чий?

– Крим? Як вирішили питання, так і вирішили, що ви мене перевіряєте? Історія інакше переписує свої сторінки. Всі ж знають, яким чином Крим був переданий Україні, коли, ким і в якій ситуації. Просто відновили «законність» цього.​

– То виходить, що можна змінювати кордони? У програмі Вашої партії записані чотири основні постулати: європейські свободи і стандарти, стратегічне партнерство з Росією, молдовська ідентичність і територіальна цілісність Молдови.

– І де ви бачите «змінювати кордони»?

– Крим. Територіальна цілісність України.

– Це не програма Криму, це програма нашої партії. Ми виходимо з наших питань. Ми на цих принципах у себе так стоїмо, а там є «уряд» Росії (насильницька анексія Росією українського Криму не визнається українською державою, Генасамблеєю ООН, ПАРЄ, ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеціанської комісії – ред.), і є кому вирішувати ці питання.

– Можете згадати, у відносинах з Росією який був Ваш найгірший день? День, коли не підписали цей меморандум?

– Мабуть, так. У нас були чудові стосунки по вертикалі, по горизонталі, на рівні людей, колективів, міністерств, проектів, договорів, угод, експорту, імпорту, культурної програми і всього іншого. Працювало все чітко. Цей день, коли не підписали угоду... Я, звичайно, до сих пір переживаю цю ситуацію. І цей день для відносин Молдови та Росії виявився не зовсім вдалим, якщо не сказати більше. З того часу минуло вже більш ніж 10 років, як відносини дуже сильно охололи.

– Ви пов’язуєте з цим і «винну війну»? Чого насправді хотіла Росія, коли забороняла постачання молдовського вина? І чи отримала вона це?

– Все упереміш було. Вплинуло і непідписання цього документа, але вплинула і жахлива поведінка наших виробників виноробної продукції.

– Ваша дружина Таїсія Михайлівна – українка за національністю. Знаю, що вона займається благодійністю в Молдові, допомагає в реалізації соціальних проектів. Можливо, вона допомагає тим, кому потрібна допомога в Україні, біженцям, пораненим, військовим? Її погляд на події в Україні збігається з Вашим?

– Вона у мене ніколи, і в роки президентства, не втручалася і не включалася ні в яку політику. Вона займалася дітьми. Вона 28 років працювала в дошкільних установах. Вони за допомогою багатьох спонсорів (західних між іншим) заснувала так зване «дитяче містечко», в якому зібрали дітей, які не мали батьків, організували для них прекрасні умови... Проблема України, природно, є болючою для Молдови. Це наші сусіди. Це найбільша діаспора в нашій країні – приблизно 20 відсотків від усього населення, одна п’ята частина. Це серйозно в кількісному відношенні. Це дуже активні люди. Вони є і у нас в команді, і в уряді, і в парламенті. І переживаємо ми, дійсно, дуже серйозно за те, що відбувається в Україні.

– Як Ви вважаєте, хто почав війну в Україні?

– Це відбулось за тією самою схемою, як у нас відбулися події 7 квітня 2009 року, коли ні з того, ні з сього з’явилася купка, не купка, а близько 20 тисяч осіб і почали атаки на дві найважливіші будівлі держави – на президентуру і на парламент. Така сама схема, той самий київський Майдан, тільки репетиція була в Кишиневі. На відміну від Києва, ми стрималися і не застосували зброю, вирішили це питання мирним шляхом. Ми протистояли цьому. І я був змушений дати команду, щоб поступилися будівлею президентури і парламенту, як не дивно... Дуже легко судити на відстані, дуже легко давати оцінку з боку, легко говорити з пафосом: «Я б так чи так зробив», коли ти не був там, в епіцентрі цих подій, коли від твого рішення не залежало життя людей.

– Якраз після Майдану Молдова підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом, і тоді Ви в одному з інтерв’ю зазначили, що «ми прийняли рішення – стати на шлях європейської модернізації країни, приведення у відповідність правового фундаменту до загальноєвропейського. Ми почали будувати Європу у себе вдома». Яку пораду Ви дали теперішнім керівникам Молдови в стосунках із Заходом? І якби зараз Ви були президентом Молдови, як би Ви будували тепер відносини з Росією, з огляду на події на сході України?

– Звернути увагу на слово «європейська модернізація», а не плутати його з європейською інтеграцією. Це зовсім різні речі. Треба готувати країну, країна повинна бути постійно модернізованою, осучасненою.

– Про відносини з Росією... Ви назвали Володимира Путіна людиною, яка для Вас уособлює Росію. Що б Ви порадили нинішньому керівництву Молдови, як спілкуватися з Володимиром Путіним?

– Спілкуватися нормально.

– Які є секрети з Вашого президентства?

– Немає ніяких секретів. Треба хоча б озиратися навколо і дивитися, що відбувається. Тисячі людей, десятки тисяч молдаван працюють в Росії, при тому що закритий весь експорт молдовської продукції в Росію... Це не політика і не державний підхід. І ці люди марно сіли в керівні крісла. Їм треба негайно звідси піти, по-доброму, по-хорошому, по совісті, якщо вона у них є.

– У Вас є колеги – політичні довгожителі, наприклад, президент Білорусі Олександр Лукашенко, президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, їх багато, президентів, які більше двадцяти років при владі. А у Вас самого була спокуса побути довше президентом? Не хотілося спробувати так як вони?

– Я за вісім років підписав близько восьми тисяч декретів, пролонгацій різних законів, різних рішень, призначень. Тільки два з них були атаковані в Конституційному суді. Я не торкнувся жодної крапки, жодної коми в Конституції. І я підкорився Конституції. Два терміни, то й два терміни. І жодних ідей, жодних бажань. Залишилося відчуття невиконаних тих планів, тих починань, що ми не встигли завершити з різних причин: об’єктивних, а точніше, матеріальних. Залишилося відчуття незадоволеності, що ми багато чого не зробили. Але ви знаєте, життя не закінчується. Завершуєш одне, починаєш інше...

– Що б Ви могли порадити своїм колегам, як би Ви їм могли сказати, чому добре бути колишнім президентом?

– А я не сказав, що ним добре бути. Але і хороше є теж. Я був до президентства і під час президентства головою партії, і зараз я – голова партії. У мене вистачає турбот, дай Боже, можливостей і здоров’я, щоб я впорався з тими завданнями, які випливають з цієї моєї високої посади, яку мені комуністи країни довірили. Тому я не сумую, я не маю часу переживати. Тим більше, що я ще й депутат парламенту, і наша фракція відіграє провідну роль в парламенті. Рідко коли без нашої згоди в парламенті може бути ухвалене будь-яке рішення.

– Що має від молдовської держави колишній президент, відповідно до закону?

– Пенсію.

– Велика пенсія?

– Ні. Пенсія, якщо перерахувати в долари, то 400-450 доларів.

– Автомобіль, резиденція?

– Ні. Є охорона і недоторканність. І нічого більше. Жодних резиденцій. Квартира на п’ятому поверсі, в якій я жив 25 років тому, так нічого і не змінилося. І будучи президентом, я не змінив нічого.

Читайте і дивіться повну версію інтерв’ю в спецпроекті «Росія і я»