Київ – Літературний оглядач Ірина Славінська пояснює, що таке бути письменником в Україні у фінансовому плані. Вона захоплюється тими, кому вдається заробляти на хліб лише творчістю. Оглядач розповідає, чому людям цікаві не лише тексти літераторів, а й те, що думає автор про політику.
– Чи просто бути українським письменником фінансово?
– За моїми спостереженнями, в Україні бути письменником у фінансовому плані доволі складно. З усіх численних письменників, яких я знаю, є зовсім мало тих, хто заробляє собі на життя лише писанням. І я безмежно захоплююсь людьми, яким це вдається. Я точно знаю, що така робота потребує дуже багатьох годин сидіння (вдома чи не вдома), але принаймні писання – такого свідомого і незалежного від натхнення.
Натомість доволі просто, напевне, поєднувати роботу письменника із іншими активностями, пов’язаними із творенням текстів. Наприклад, письменник доволі зручно, як мені здається, може бути журналістом або перекладачем. Я думаю, що в цьому полі діяльності, якщо знаходити час і ресурс у душі для того, щоб розділяти цю «літературу» і «нелітературу», напевне, може бути навіть непогано і затишно у фінансовому плані.
– А чи просто у «соціальному» аспекті жити у цьому середовищі, бачити всі ці «але»…?
– Це насправді дуже залежить від того, якою є людина. Можна бути не письменником, а яким-небудь двірником, і при цьому дуже гостро переживати те, що відбувається в українському суспільстві. І навпаки, можна бути письменником, але мати якийсь внутрішній ресурс для відмежування від найбільш болісних тем, щоб не перетворюватись на постійно оголений нерв, а «вібрувати» на якісь подразники лише час від часу.
Хоча, напевне, це неможливий варіант. Так чи інакше, справжній письменник, той, який має дуже уважне око і пильно фіксує якісь моменти реальності, так чи інакше завжди реагує. Тому я припускаю, що це непросто.
– У центрі російських протестів свого часу опинились літератори Борис Акунін і Дмитро Биков. Українські письменники можуть здатися менш впливовими у цьому аспекті…
– Мені здається, що у Росії в цьому сенсі не радикально інакше, ніж в Україні. У них так само є декілька абсолютно всіма впізнаваних авторів, яких регулярно кличуть на ток-шоу і в газети, щоб ті коментували актуальні якісь виклики сучасності.
В Україні історія та сама. Просто Росія більша країна, і там, «за законом великих чисел», таких письменників більше. Але і в нас, напевне, десяток набереться.
– Чи можна вважати письменників «лідерами думок» в Україні?
– Сьогодні, якщо подивитися, що пишуть у ЗМІ і кого кличуть коментувати якісь важливі глобальні сюжети, то стане видно, що кличуть саме письменників, тому що у них пильне око, вони добре помічають, що відбувається навколо них, і вони більш начитані, освічені і дотепні, ніж інші люди, наприклад, у політиці.
Зараз авторитет письменника і те, чи готові дослухатися до нього люди, за моїми спостереженнями, залежить від озвученого меседжу. Просто інтерв’ю з яким-небудь умовним «Андруховичем» привабить фанів, які точно знають, хто це, читають або хочуть, не читаючи його роман, подивитися і прочитати, що він там собі думає в інтерв’ю. Натомість, якщо з’явиться стаття, де абсолютно той самий «умовний Андрухович» говоритиме про те, що можна було б провести референдум, де було б непогано дати право мешканцям Східної України самим визначити, чи мають вони бути частиною України, то такі речі викликають шалену хвилю читання.
Люди хочуть читати ті речі, які резонують з тим, що їм болить. І якщо такі важливі для них речі озвучують письменники, то їх, безумовно, читають.
– Чи просто бути українським письменником фінансово?
– За моїми спостереженнями, в Україні бути письменником у фінансовому плані доволі складно. З усіх численних письменників, яких я знаю, є зовсім мало тих, хто заробляє собі на життя лише писанням. І я безмежно захоплююсь людьми, яким це вдається. Я точно знаю, що така робота потребує дуже багатьох годин сидіння (вдома чи не вдома), але принаймні писання – такого свідомого і незалежного від натхнення.
Натомість доволі просто, напевне, поєднувати роботу письменника із іншими активностями, пов’язаними із творенням текстів. Наприклад, письменник доволі зручно, як мені здається, може бути журналістом або перекладачем. Я думаю, що в цьому полі діяльності, якщо знаходити час і ресурс у душі для того, щоб розділяти цю «літературу» і «нелітературу», напевне, може бути навіть непогано і затишно у фінансовому плані.
– А чи просто у «соціальному» аспекті жити у цьому середовищі, бачити всі ці «але»…?
– Це насправді дуже залежить від того, якою є людина. Можна бути не письменником, а яким-небудь двірником, і при цьому дуже гостро переживати те, що відбувається в українському суспільстві. І навпаки, можна бути письменником, але мати якийсь внутрішній ресурс для відмежування від найбільш болісних тем, щоб не перетворюватись на постійно оголений нерв, а «вібрувати» на якісь подразники лише час від часу.
Хоча, напевне, це неможливий варіант. Так чи інакше, справжній письменник, той, який має дуже уважне око і пильно фіксує якісь моменти реальності, так чи інакше завжди реагує. Тому я припускаю, що це непросто.
– У центрі російських протестів свого часу опинились літератори Борис Акунін і Дмитро Биков. Українські письменники можуть здатися менш впливовими у цьому аспекті…
– Мені здається, що у Росії в цьому сенсі не радикально інакше, ніж в Україні. У них так само є декілька абсолютно всіма впізнаваних авторів, яких регулярно кличуть на ток-шоу і в газети, щоб ті коментували актуальні якісь виклики сучасності.
В Україні історія та сама. Просто Росія більша країна, і там, «за законом великих чисел», таких письменників більше. Але і в нас, напевне, десяток набереться.
– Чи можна вважати письменників «лідерами думок» в Україні?
Авторитет письменника і те, чи готові дослухатися до нього люди, залежить від озвученого меседжу
Зараз авторитет письменника і те, чи готові дослухатися до нього люди, за моїми спостереженнями, залежить від озвученого меседжу. Просто інтерв’ю з яким-небудь умовним «Андруховичем» привабить фанів, які точно знають, хто це, читають або хочуть, не читаючи його роман, подивитися і прочитати, що він там собі думає в інтерв’ю. Натомість, якщо з’явиться стаття, де абсолютно той самий «умовний Андрухович» говоритиме про те, що можна було б провести референдум, де було б непогано дати право мешканцям Східної України самим визначити, чи мають вони бути частиною України, то такі речі викликають шалену хвилю читання.
Люди хочуть читати ті речі, які резонують з тим, що їм болить. І якщо такі важливі для них речі озвучують письменники, то їх, безумовно, читають.