Київ – У Карпатах стартувала Літня літературна школа. Лекції для письменників-початківців з усієї України читатимуть публіцисти, перекладачі та видавці. Організатори школи кажуть, що навчити писати не можна, однак можна дати знання з теорії літератури, яких часто бракує молодим авторам. Окрім цього, така неформальна освіта допомагає зорієнтуватися на ринку. Адже література – не лише творчість, а й величезна організаційна робота. Тим часом фахівці відзначають, що культурний менеджмент в Україні розвинений погано, тож про те, щоб продати книгу, дбає передусім сам письменник, а не видавець.
Літню літературну школу проводять вже вчетверте. Участь у ній можуть взяти письменники, поети, перекладачі та редактори віком до 35 років. Подаються як початківці, так і досвідчені письменники – з творчим доробком та перемогами у літературних конкурсах, розповідає один із засновників школи Дмитро Стретович. За його словами, і тим, й іншим часто бракує знань про літературний процес – як український, так і світовий. Окрім того, для письменників проводять майстер-класи із побудови сюжету, композиції, вчать працювати над мовою.
Видавець Ростислав Семків читатиме лекції на Школі вперше. Він каже, що свою аудиторію поки що уявляє не дуже добре, однак, посилаючись на власний досвід, зазначає: кругозір молодих авторів дедалі ширшає. Якісних текстів від цього, щоправда, більше не стає.
«Іноді, коли до рук потрапляє рукопис молодого автора, просто розумієш, що він дуже мало читає. А для того, щоб писати хороші тексти, треба читати хороші тексти – це беззаперечний факт. Хтось може боятися впливів інших авторів, але це досить хибне бачення. Не завадять знання і з теорії літератури. Я не прихильник тієї романтичної думки, що якщо автор геніальний, то йому нічого не треба знати. В сучасному світі хороша, якісна література – це розумна література», – розповідає видавець.
Ростистав Семків каже, що питання якості в українській літературі взагалі стоїть гостро. Бурхливий літературний процес триває, а от наявність хорошої книги в Україні – під сумнівом. Саме цій проблемі присвячена його лекція.
«Надрукував наклад, сів на нього і бідкається, що ніхто не купує книжки»
Однак якщо про якісну складову літератури ще можна сперечатись, то щодо комерційної сторони процесу Дмитро Стретович висловлюється однозначно: продавати книги в Україні здебільшого не вміють, тож цьому теж потрібно вчити. Коли процес писання закінчується, успішним митцем є той, хто вміє займатися власним промо. Більшість видавництв в Україні не готові брати це на себе – на серйозні акції бракує штату та бюджету, а ще частіше видавці просто не бачать потреби це робити. «Класичний дрібний видавець в Україні – це той, хто надрукував наклад, сів на нього і бідкається, що ніхто не купує книжки», – каже Дмитро Стретович.
Більше того, зазначає він, сьогодні в Україні в принципі неохоче видають молодих авторів. «Натомість, як правило, беруть розкручені бренди. Це гарантований наклад, і книга ніби сама по собі розкручується, і не потрібно докладати великих зусиль. А що стосується дебютантів, то тут з однієї книжки не зробиш ім’я, серйозні продажі йдуть тільки після другої-третьої, але це дуже довгий шлях», – розповідає організатор Школи.
На заході мало хто з письменників читає разом із музикантами – піарник
Ще один лектор Школи, видавець та літературний менеджер Завен Баблоян пояснює, що початківців, як правило, намагаються «продати» в рамках якоїсь серії, або роблячи наголос на дебюті. Тим не менш, що більш художньою є книга, то важче спрогнозувати, як вона буде продаватися, каже він.
«Тому видання художньої літератури, в принципі – це своєрідне розкидання тенет та розставляння пасток на читача. Стабілізація жанру – це відкриття «стежки на водопій», а успіх позажанрового автора – коли ти раптом натрапляєш на великого звіра», – зазначає видавець.
Що ж до іменитих авторів, то на користь їхньої популярності – і продажів – працює те, що більшість з них мають активну громадянську позицію і багато працюють в галузі публіцистики.
«В Україні це ще пов’язано і з тим, що письменницькою працею дуже важко прогодуватися. Тобто не стільки журналістика «просуває» автора, скільки його літературна слава «конвертується» в журналістику. Наскільки я здатен порівняти, на заході або просто в країнах з краще розвинутим книжковим ринком мало хто з літераторів, скажімо, читає разом з музичними гуртами. Проте значно більш розповсюджені такі прості штуки, як автограф-сесії в книгарнях, проводити які у нас має сенс хіба що на якихось великих фестивалях», – каже Завен Баблоян.
Письменники мають цінувати власний підпис – Денисенко
Ще один важливий аспект у спілкуванні з видавцями, який мають знати молоді автори – це юридичний. Письменниця та юрист Лариса Денисенко вже кілька років читає на літній школі лекції з авторського права. Літераторам-початківцям вона, перш за все, радить цінувати власний підпис, не підписувати безстрокові угоди і розібратися в різниці між роялті і разовим авторським гонораром і за можливості проконсультуватися у правника, перш ніж підписувати контракт із видавництвом.
«Тим, що люди не знають своїх прав, в Україні користуються усі. Не можу сказати, що у нас багато видавництв роблять це умисно. Договори зазвичай стандартні. Оскільки це питання договірного права, то певні проблеми можна досить безболісно вирішити. Але завжди є певний острах, що тебе не будуть друкувати (а це насправді можливо). Зрештою, кожному хочеться видати свою книжку, і тому автори часто погоджуються на не дуже задовільні умови», – розповідає Лариса Денисенко.
Однак, за її словами, найчастіше ексцеси трапляються, коли автор йде на співпрацю з видавцем, не підписуючи ніяких угод.
«Це закінчується тим, що ти взагалі не розумієш, кому належить твій текст, де ці книжки, ти не бачиш продажів і не отримуєш роялті, лише готівку, яку тобі дали, коли ти віддавав рукопис», – каже вона.
Літня літературна школа – це проект Центру літературної освіти. За словами його засновників, одним із напрямків будь-якої великої структури, що працює в книжковій сфері, є навчальні програми для авторів та видавців. В Україні ними займаються такі літературні фестивалі, як «Книжковий Арсенал» або «Форум видавців». Окрім цього в Україні, а також в Грузії та Вірменії, діє освітня програма Book Platform, ініційована болгарським фондом Next Page.
Літню літературну школу проводять вже вчетверте. Участь у ній можуть взяти письменники, поети, перекладачі та редактори віком до 35 років. Подаються як початківці, так і досвідчені письменники – з творчим доробком та перемогами у літературних конкурсах, розповідає один із засновників школи Дмитро Стретович. За його словами, і тим, й іншим часто бракує знань про літературний процес – як український, так і світовий. Окрім того, для письменників проводять майстер-класи із побудови сюжету, композиції, вчать працювати над мовою.
Видавець Ростислав Семків читатиме лекції на Школі вперше. Він каже, що свою аудиторію поки що уявляє не дуже добре, однак, посилаючись на власний досвід, зазначає: кругозір молодих авторів дедалі ширшає. Якісних текстів від цього, щоправда, більше не стає.
«Іноді, коли до рук потрапляє рукопис молодого автора, просто розумієш, що він дуже мало читає. А для того, щоб писати хороші тексти, треба читати хороші тексти – це беззаперечний факт. Хтось може боятися впливів інших авторів, але це досить хибне бачення. Не завадять знання і з теорії літератури. Я не прихильник тієї романтичної думки, що якщо автор геніальний, то йому нічого не треба знати. В сучасному світі хороша, якісна література – це розумна література», – розповідає видавець.
Ростистав Семків каже, що питання якості в українській літературі взагалі стоїть гостро. Бурхливий літературний процес триває, а от наявність хорошої книги в Україні – під сумнівом. Саме цій проблемі присвячена його лекція.
«Надрукував наклад, сів на нього і бідкається, що ніхто не купує книжки»
Однак якщо про якісну складову літератури ще можна сперечатись, то щодо комерційної сторони процесу Дмитро Стретович висловлюється однозначно: продавати книги в Україні здебільшого не вміють, тож цьому теж потрібно вчити. Коли процес писання закінчується, успішним митцем є той, хто вміє займатися власним промо. Більшість видавництв в Україні не готові брати це на себе – на серйозні акції бракує штату та бюджету, а ще частіше видавці просто не бачать потреби це робити. «Класичний дрібний видавець в Україні – це той, хто надрукував наклад, сів на нього і бідкається, що ніхто не купує книжки», – каже Дмитро Стретович.
Більше того, зазначає він, сьогодні в Україні в принципі неохоче видають молодих авторів. «Натомість, як правило, беруть розкручені бренди. Це гарантований наклад, і книга ніби сама по собі розкручується, і не потрібно докладати великих зусиль. А що стосується дебютантів, то тут з однієї книжки не зробиш ім’я, серйозні продажі йдуть тільки після другої-третьої, але це дуже довгий шлях», – розповідає організатор Школи.
На заході мало хто з письменників читає разом із музикантами – піарник
Ще один лектор Школи, видавець та літературний менеджер Завен Баблоян пояснює, що початківців, як правило, намагаються «продати» в рамках якоїсь серії, або роблячи наголос на дебюті. Тим не менш, що більш художньою є книга, то важче спрогнозувати, як вона буде продаватися, каже він.
«Тому видання художньої літератури, в принципі – це своєрідне розкидання тенет та розставляння пасток на читача. Стабілізація жанру – це відкриття «стежки на водопій», а успіх позажанрового автора – коли ти раптом натрапляєш на великого звіра», – зазначає видавець.
Що ж до іменитих авторів, то на користь їхньої популярності – і продажів – працює те, що більшість з них мають активну громадянську позицію і багато працюють в галузі публіцистики.
«В Україні це ще пов’язано і з тим, що письменницькою працею дуже важко прогодуватися. Тобто не стільки журналістика «просуває» автора, скільки його літературна слава «конвертується» в журналістику. Наскільки я здатен порівняти, на заході або просто в країнах з краще розвинутим книжковим ринком мало хто з літераторів, скажімо, читає разом з музичними гуртами. Проте значно більш розповсюджені такі прості штуки, як автограф-сесії в книгарнях, проводити які у нас має сенс хіба що на якихось великих фестивалях», – каже Завен Баблоян.
Письменники мають цінувати власний підпис – Денисенко
Ще один важливий аспект у спілкуванні з видавцями, який мають знати молоді автори – це юридичний. Письменниця та юрист Лариса Денисенко вже кілька років читає на літній школі лекції з авторського права. Літераторам-початківцям вона, перш за все, радить цінувати власний підпис, не підписувати безстрокові угоди і розібратися в різниці між роялті і разовим авторським гонораром і за можливості проконсультуватися у правника, перш ніж підписувати контракт із видавництвом.
«Тим, що люди не знають своїх прав, в Україні користуються усі. Не можу сказати, що у нас багато видавництв роблять це умисно. Договори зазвичай стандартні. Оскільки це питання договірного права, то певні проблеми можна досить безболісно вирішити. Але завжди є певний острах, що тебе не будуть друкувати (а це насправді можливо). Зрештою, кожному хочеться видати свою книжку, і тому автори часто погоджуються на не дуже задовільні умови», – розповідає Лариса Денисенко.
Однак, за її словами, найчастіше ексцеси трапляються, коли автор йде на співпрацю з видавцем, не підписуючи ніяких угод.
«Це закінчується тим, що ти взагалі не розумієш, кому належить твій текст, де ці книжки, ти не бачиш продажів і не отримуєш роялті, лише готівку, яку тобі дали, коли ти віддавав рукопис», – каже вона.
Літня літературна школа – це проект Центру літературної освіти. За словами його засновників, одним із напрямків будь-якої великої структури, що працює в книжковій сфері, є навчальні програми для авторів та видавців. В Україні ними займаються такі літературні фестивалі, як «Книжковий Арсенал» або «Форум видавців». Окрім цього в Україні, а також в Грузії та Вірменії, діє освітня програма Book Platform, ініційована болгарським фондом Next Page.
