Байройт – Київ – У Німеччині завершився Байройтський фестиваль. Серед усіх європейських театрів, що презентували нові постановки опер Ріхарда Вагнера до 200-річчя композитора, «Будинок фестивалів» у цьому місті привернув чи не найбільше уваги. Резонанс викликав «Перстень Нібелунга» у постановці Франка Касторфа. Берлінський режисер переніс дію опери у часи Німецької Демократичної Республіки, додав естетику постмодерну – і отримав обуреного глядача. Тим не менше, критики переконують, що говорити на сучасні теми через творчість Вагнера завжди доречно – адже його опери від початку випереджали свій час.
Катаріна, студентка Байройтського літнього університету, приїхала з Сербії. Вона вивчає класичну музику як вдома, так і в Німеччині, однак Вагнера наживо вперше почула саме у Байройті. Катаріна дивилась «Загибель богів» – четверту і найдовшу (майже шість годин) частину опери «Перстень Нібелунга». Дівчина розповідає, що від музики була в захваті, а от сучасна версія історії про владу і золото, у якій Касторф побачив кризу капіталізму, її не вразила.
«Жінка, яка сиділа поруч зі мною на виставі, сказала мені, що приходить дивитися «Загибель богів» учетверте – але тільки тому, що їй подобається музика. Але ж опери Вагнера – це так званий універсальний витвір мистецтва. Він сам розробив музику, сценографію і лібрето. І коли люди йдуть на його опери, вони мають побачити все це, а не лише якусь частину», – каже Катаріна.
До 200-річчя Вагнера нові постановки його творів з’явилися не лише у Байройті, але й в Мюнхені, Берліні, Мілані, Парижі, Нью-Йорку та Мельбурні. Однак байройтська публіка – особлива, можливо, більш консервативна, ніж деінде, розповідає театрознавець та дослідниця творчості Вагнера Тікако Кітаґава. Справа в тому, що оперу у Байройті Вагнер будував за власним проектом і власним коштом. Вона мала стати майданчиком для реалізації його ідеї про революцію через культуру.
«На Вагнера великий вплив справили соціалістичні ідеї, вчення Бакуніна та Феєрбаха. І його політичні погляди втілювалися у мистецтві. Вагнер прагнув, щоб через побачене на сцені, через свої переживання глядач здійснив революцію у самому собі» – розповідає дослідниця.
Ця задумка також визначила деякі технічні особливості опери. Наприклад, оркестрова яма повністю прихована від глядачів, а подвійний просценіум створює оптичну ілюзію, завдяки якій фігури на сцені здаються більшими. Усе для того, щоб увага глядача була сконцентрована виключно на драмі, розповідає Тікако Кітаґава.
Опера фарсу і шоку
Тим часом Франк Касторф, на якого свого часу сильно вплинув «епічний театр» Бертольда Брехта, поставив зовсім іншого Вагнера, ніж його звикли бачити в Байройті. Він виніс на сцену проблеми суспільства споживання та кризи світової економіки. Окрім цього, дія у Касторфа відбувається у розділеній Німеччині. Однак, за словами Тікако Кітаґави, глядачів відштовхнула саме естетика опери.
«Проблема була у тому, як Касторф показав це. Новий «Перстень Нібелунга» – це вже не просто конфлікт грошей і влади, або, як у випадку Касторфа – нафти і суспільства. Кастроф актуалізував оперу, але люди не очікували, що він зробить це у такий спосіб. Наприклад, у Зігфріда, головного героя, за сюжетом є меч, який він успадкував від свого батька, і це дуже важливий символ. За Касторфом, у Зігфріда є меч і автомат Калашникова. Або ж у любовній сцені Зігфріда та Брунгільди з’являються крокодили. Таким чином режисер навмисне зводить нанівець емоційне напруження деяких сцен», – пояснює вона.
Тим часом, постановка Франка Касторфа – не єдина, що викликала скандал. У травні цього року Німецька опера на Рейні зняла з репертуару постановку опери «Тангейзер». Дія відбувалася за часів Голокосту, і глядачів шокували сцени розстрілів і катувань. До того ж, у Німеччині Вагнер лишається контроверсійною постаттю, перш за все, через антисемітизм самого композитора.
«Якщо дати Альберіху банківський портфель, побачимо сучасну картину світу»
У Німеччині, на відміну від інших європейських країн, досить сильно розвинутий режисерський театр, що дає опері більше простору для пошуків, каже дослідниця. Адже театр, за її словами – це не музей, і глядач чекає на нові постановки.
Музичний критик Анна Ставиченко каже, що у Європі лишаються як консервативні постановки, так і їхні прихильники. Поряд із тим, деякі режисери все ж знаходять баланс між традицією та новаторством. Так, наприклад, нова постановка «Персня Нібелунга» у міланському «Ла Скала» мала цього року значний успіх.
Критик зазначає, що вагнерівські твори ще у 19-му столітті несли у собі дуже прогресивні ідеї. А тому сучасним режисерам легко з ними працювати.
«Наприклад, цього року у своїй постановці у Баварській національній опері, що в Мюнхені, режисер Андреас Кріґенбурґ на перший план виносить тему золота – золота Рейну, з крадіжки якого і починається колізія «Персня Нібелунга». Він трактує це як жагу влади, грошей. Але все це було у Вагнера, згадайте його відомий вислів про те, що, якщо дати Альберіху (нібелунгу, який, власне, вкрав золото) банківський портфель, то ми побачимо сучасну картину світу. Те ж саме ми спостерігаємо зараз, у 21-му столітті», – каже Анна Ставиченко.
Що ж до України, то сьогодні Вагнер є тільки в репертуарі Донецької опери. Прем’єра «Летючого Голландця» – спільного німецько-українського проекту – відбулася наприкінці минулого року. А цієї осені оперу представлять також у Києві, Львові та Одесі.
Катаріна, студентка Байройтського літнього університету, приїхала з Сербії. Вона вивчає класичну музику як вдома, так і в Німеччині, однак Вагнера наживо вперше почула саме у Байройті. Катаріна дивилась «Загибель богів» – четверту і найдовшу (майже шість годин) частину опери «Перстень Нібелунга». Дівчина розповідає, що від музики була в захваті, а от сучасна версія історії про владу і золото, у якій Касторф побачив кризу капіталізму, її не вразила.
«Жінка, яка сиділа поруч зі мною на виставі, сказала мені, що приходить дивитися «Загибель богів» учетверте – але тільки тому, що їй подобається музика. Але ж опери Вагнера – це так званий універсальний витвір мистецтва. Він сам розробив музику, сценографію і лібрето. І коли люди йдуть на його опери, вони мають побачити все це, а не лише якусь частину», – каже Катаріна.
Пам’ятник Вагнеру, місто Байройт
До 200-річчя Вагнера нові постановки його творів з’явилися не лише у Байройті, але й в Мюнхені, Берліні, Мілані, Парижі, Нью-Йорку та Мельбурні. Однак байройтська публіка – особлива, можливо, більш консервативна, ніж деінде, розповідає театрознавець та дослідниця творчості Вагнера Тікако Кітаґава. Справа в тому, що оперу у Байройті Вагнер будував за власним проектом і власним коштом. Вона мала стати майданчиком для реалізації його ідеї про революцію через культуру.
Вагнер прагнув, щоб через побачене на сцені, через свої переживання глядач здійснив революцію у самому собіЧікако Кітігава
Ця задумка також визначила деякі технічні особливості опери. Наприклад, оркестрова яма повністю прихована від глядачів, а подвійний просценіум створює оптичну ілюзію, завдяки якій фігури на сцені здаються більшими. Усе для того, щоб увага глядача була сконцентрована виключно на драмі, розповідає Тікако Кітаґава.
Опера фарсу і шоку
Тим часом Франк Касторф, на якого свого часу сильно вплинув «епічний театр» Бертольда Брехта, поставив зовсім іншого Вагнера, ніж його звикли бачити в Байройті. Він виніс на сцену проблеми суспільства споживання та кризи світової економіки. Окрім цього, дія у Касторфа відбувається у розділеній Німеччині. Однак, за словами Тікако Кітаґави, глядачів відштовхнула саме естетика опери.
«Проблема була у тому, як Касторф показав це. Новий «Перстень Нібелунга» – це вже не просто конфлікт грошей і влади, або, як у випадку Касторфа – нафти і суспільства. Кастроф актуалізував оперу, але люди не очікували, що він зробить це у такий спосіб. Наприклад, у Зігфріда, головного героя, за сюжетом є меч, який він успадкував від свого батька, і це дуже важливий символ. За Касторфом, у Зігфріда є меч і автомат Калашникова. Або ж у любовній сцені Зігфріда та Брунгільди з’являються крокодили. Таким чином режисер навмисне зводить нанівець емоційне напруження деяких сцен», – пояснює вона.
Тим часом, постановка Франка Касторфа – не єдина, що викликала скандал. У травні цього року Німецька опера на Рейні зняла з репертуару постановку опери «Тангейзер». Дія відбувалася за часів Голокосту, і глядачів шокували сцени розстрілів і катувань. До того ж, у Німеччині Вагнер лишається контроверсійною постаттю, перш за все, через антисемітизм самого композитора.
«Якщо дати Альберіху банківський портфель, побачимо сучасну картину світу»
У Німеччині, на відміну від інших європейських країн, досить сильно розвинутий режисерський театр, що дає опері більше простору для пошуків, каже дослідниця. Адже театр, за її словами – це не музей, і глядач чекає на нові постановки.
Музичний критик Анна Ставиченко каже, що у Європі лишаються як консервативні постановки, так і їхні прихильники. Поряд із тим, деякі режисери все ж знаходять баланс між традицією та новаторством. Так, наприклад, нова постановка «Персня Нібелунга» у міланському «Ла Скала» мала цього року значний успіх.
Критик зазначає, що вагнерівські твори ще у 19-му столітті несли у собі дуже прогресивні ідеї. А тому сучасним режисерам легко з ними працювати.
Якщо дати Альберіху (нібелунгу, який, власне, вкрав золото) банківський портфель, то ми побачимо сучасну картину світу. Те ж саме ми спостерігаємо зараз, у 21-му століттіАнна Ставиченко
Що ж до України, то сьогодні Вагнер є тільки в репертуарі Донецької опери. Прем’єра «Летючого Голландця» – спільного німецько-українського проекту – відбулася наприкінці минулого року. А цієї осені оперу представлять також у Києві, Львові та Одесі.