Софія Середа Київ – Соціальні мережі перетворюються на справжню зброю. Події у низці арабських країн та Білорусії продемонстрували значний вплив інтернет-сервісів на вирішення питань державного рівня. Активними користувачами соціальних мереж в інтернеті є й багато українських можновладців.
Депутат НУНСу Леся Оробець – одна з найактивніших українських політиків, користувачів інтернету. Її сторінки є у «Фейсбуці», «Твіттері», «Вконтактє» та «Живому журналі». На найважливіші листи вона відповідає особисто. До друзів додає знайомих і тих, чиї сторінки «вважає за необхідне читати».
«Це колосальна можливість спілкуватися з найактивнішими, громадсько свідомими членами нашого суспільства, дуже ефективно знаходити шляхи для гуртування однодумців, залучення прибічників. Це дуже дієвий інструмент», – зауважує Оробець.
Профіль у «Фейсбук» має і лідер партії «Фронт змін» Арсеній Яценюк. За словами його прес-секретаря, депутат використовує сторінку як засіб «спілкування і отримання інформації про свій політичний імідж та імідж партії». На листи Яценюк відповідає переважно сам, інколи – через помічників.
Ірина Геращенко, депутат НУНСу, найактивніше користується «Фейсбуком», який слугує їй і персональним сайтом, і майданчиком для спілкування з однодумцями. Відповідає на всі листи, але віртуальним другом політика може стати не кожен.
«До контактів в соцмережі ставлюся з увагою, вважаю своїх інтернет-знайомих в першу чергу однодумцями і цікавими людьми, небайдужими до долі України», – говорить Геращенко.
Цієї тенденції не поділяє регіонал Олег Надоша. Соцмережами він принципово не користується. Депутат каже, що зв'язок з електоратом підтримує завдяки збільшенню кількості прийомних днів у виборчому окрузі.
«По-перше, у цих соціальних мережах ще мало людей. А по-друге, я впевнений, що фактично всі ці мережі контролюються спецслужбами. Ніщо не замінить спілкування віч-на-віч, ніяка соціальна мережа», – наголосив Надоша.
Віртуальна політика
В Україні інтернет-користувачів достатньо, говорить Віктор Котигоренко, доктор політичних наук. Відтак, каже він, «мережеве» життя є одним із важливих елементів діяльності можновладців.
«Ті політики, які орієнтуються на «просунуту» в інтернеті частину суспільства, на правильному шляху. Як правило, ця частина суспільства впливає на інших своєю оперативною поінформованістю», – зазначив Котигоренко.
Експерти наголошують, що тепер соціальні мережі – не лише майданчик для спілкування, а й засіб формування прозорого і відкритого образу влади. Ще 2008-го це засвідчила президентська виборча кампанія Барака Обами, коли активне використання соцмереж дозволило американському політикові перемогти на виборах.
Недосяжні висоти
Соціальні мережі не потребують зайвих витрат, на відміну від інших засобів політичної реклами. Їх освоює все більше депутатів. Проте навіть із найактивнішими інтернет-політиками тут не завжди вдасться поспілкуватися.
Наприклад, Юлія Тимошенко, найпопулярніший український політик соцмережі «Твіттер», встигає писати в інтернет-профілі навіть із Генпрокуратури та суду. Але на твітт-питаня Радіо Свобода, чи збирається вона подавати клопотання про поїздку 22 липня на суд до США, ще так і не відповіла.
«Це колосальна можливість спілкуватися з найактивнішими, громадсько свідомими членами нашого суспільства, дуже ефективно знаходити шляхи для гуртування однодумців, залучення прибічників. Це дуже дієвий інструмент», – зауважує Оробець.
Профіль у «Фейсбук» має і лідер партії «Фронт змін» Арсеній Яценюк. За словами його прес-секретаря, депутат використовує сторінку як засіб «спілкування і отримання інформації про свій політичний імідж та імідж партії». На листи Яценюк відповідає переважно сам, інколи – через помічників.
Ірина Геращенко, депутат НУНСу, найактивніше користується «Фейсбуком», який слугує їй і персональним сайтом, і майданчиком для спілкування з однодумцями. Відповідає на всі листи, але віртуальним другом політика може стати не кожен.
«До контактів в соцмережі ставлюся з увагою, вважаю своїх інтернет-знайомих в першу чергу однодумцями і цікавими людьми, небайдужими до долі України», – говорить Геращенко.
Цієї тенденції не поділяє регіонал Олег Надоша. Соцмережами він принципово не користується. Депутат каже, що зв'язок з електоратом підтримує завдяки збільшенню кількості прийомних днів у виборчому окрузі.
«По-перше, у цих соціальних мережах ще мало людей. А по-друге, я впевнений, що фактично всі ці мережі контролюються спецслужбами. Ніщо не замінить спілкування віч-на-віч, ніяка соціальна мережа», – наголосив Надоша.
Віртуальна політика
В Україні інтернет-користувачів достатньо, говорить Віктор Котигоренко, доктор політичних наук. Відтак, каже він, «мережеве» життя є одним із важливих елементів діяльності можновладців.
«Ті політики, які орієнтуються на «просунуту» в інтернеті частину суспільства, на правильному шляху. Як правило, ця частина суспільства впливає на інших своєю оперативною поінформованістю», – зазначив Котигоренко.
Експерти наголошують, що тепер соціальні мережі – не лише майданчик для спілкування, а й засіб формування прозорого і відкритого образу влади. Ще 2008-го це засвідчила президентська виборча кампанія Барака Обами, коли активне використання соцмереж дозволило американському політикові перемогти на виборах.
Недосяжні висоти
Соціальні мережі не потребують зайвих витрат, на відміну від інших засобів політичної реклами. Їх освоює все більше депутатів. Проте навіть із найактивнішими інтернет-політиками тут не завжди вдасться поспілкуватися.
Наприклад, Юлія Тимошенко, найпопулярніший український політик соцмережі «Твіттер», встигає писати в інтернет-профілі навіть із Генпрокуратури та суду. Але на твітт-питаня Радіо Свобода, чи збирається вона подавати клопотання про поїздку 22 липня на суд до США, ще так і не відповіла.