Схоже, немає нічого нового, що могли би вигадати сьогодні у боротьбі зі своїми опонентами високочолі (а значно частіше – не дуже) мудрагелі з Кремля, Луб’янки та їхніх Печерських околиць у Києві.
Пропагандистські вихиляси цих персонажів та підпорядкованих їм потужних інформаційних (точніше, дезінформаційних) служб базуються на кількох елементарних та до певної міри дієвих прийомах, винайдених та випробуваних у сталінські часи.
Щоб зрозуміти, як працюють ті прийоми, згадаймо перипетії, які оточували й оточують зараз сакраментальну «справу Павла Лазаренка».
Незаперечний факт: колишній прем’єр та один із перших олігархів України вчинив цілком реальні й доведені судом у США фінансові злочини, які, втім, поруч із оборудками нинішніх «господарів життя» видаються ледь не дитячими пустощами. Та нанизаними на цей факт виявилося стільки вигадок і пропагандистського фальшу, що істина давно потонула у відвертій брехні. Лазаренко – замовник ледь не всіх резонансних убивств 1990-х... Лазаренко – «хрещений батько» вітчизняної мафії та олігархічних кланів... Лазаренко втягнув Україну в залежність від «Газпрому»... Лазаренко вивіз за кордон десятки мільярдів доларів... Лазаренко фінансував і фінансує нині українську опозицію... Лазаренко пограбував народ у 1990-х і прагне ще раз повторити свій грабунок... І так далі, і таке інше.
У цьому потоці фальшу якось губиться достеменний факт: спочатку першим віце-прем’єром, а потім і головою уряду Павла Лазаренка призначив такий собі Леонід Кучма, котрого химерна доля закинула 1992 року на посаду прем’єра, а 1994 року – Президента України, і за час правління якого в основному й склалася кланово-олігархічна система, а простолюд виявився позбавленим не тільки ще недавно «загальнонародної» власності, а й усіх своїх заощаджень внаслідок кількох спалахів гіперінфляції. Що ж стосується політичних убивств... Ані Вадим Гетьман, ані В’ячеслав Чорновіл не загрожували відставленому «від керма» Лазаренку, а от для тих, хто рвався до абсолютної влади, вони становили серйозну загрозу.
У Росії роль Лазаренка, піднесену у куб, грає донині Борис Березовський – на нього звалені численні гріхи минулої влади, йому приписується підступна дальність проти чинних можновладців і, ясна річ, фінансування опозиції. Не лише російської, а й української: ви що, досі не знаєте, хто вигадав Майдан?
Але і Лазаренко, і Березовський, і нові персони, котрим приписують втілення темних політичних сил, мали свій прототип у сталінські часи. Звався він Левом Давидовичем Троцьким.
Хто винен, що в крані зникла вода
У чому тільки не був звинувачений Троцький! Від підривної діяльності у роки боротьби більшовиків за владу до співпраці з нацистами і фашистами; від розбещення радянської молоді до розробки антиреволюційної оборонної доктрини Червоної армії; від насадження своїх антимарксистських кадрів у наукових установах до організації всеосяжної шпигунської мережі в СРСР, яка працювала на користь світового капіталізму. Троцькістами звали всіх, хто мав хоч якусь власну думку і намагався опонувати безграмотній владі. При цьому звинувачувані змальовували найнеймовірніші політичні комбінації: правотроцькістський блок, лівотроцькістський, троцкістсько-бухарінський... Й апофеоз – звинувачення на адресу вищих військових командирів Червоної армії в одночасному служінні Троцькому й Гітлеру.
Перманентні аварії на заводах та фабриках? Винні троцькістські шкідники! Неврожай? Це серед агрономів завелися троцькісти. Такий великий врожай, що не змогли його вивезти із ланів? Недобиті троцькісти, котрі угніздилися у планових органах, намагалися зірвати могутню ходу колгоспного ладу. Нові провали у зовнішній політиці СРСР? Знищити троцькістську агентуру у відповідному наркоматі! Бухарін та Риков зізналися, що підсипали товчене скло у масло, призначене для дитячих будинків? То вони виконували зловісні плани Троцького, вступивши із ним в антирадянський альянс...
І що цікаво: значною частиною населення і в 1930-х, і сьогодні подібна маячня сприймається цілком прихильно, відтак влада залишається «білою і пухнастою», а опозиція (реальна чи вигадана) – безнадійно заплямованою. Які соціально-психологічні механізми тут задіяні? Це чимале дослідницьке поле, майже не опрацьоване; втім, один із таких механізмів можна вказати непомильно: ледь приховане цілеспрямоване роздмухування ксенофобських й особливо антисемітських настанов, наявних до цього у ментальності певних прошарків населення у латентному, «сплячому» стані.
До речі, щиро дивуюся, чого це в нинішній Росії не зв’язали Ходорковського і Лебедєва з жахливим і грізним Борисом Березовським. Чи все ще попереду, і на публіку чекає ще один, тепер уже третій процес очільників ЮКОСа?
Але що там Росія, коли в Україні відбуваються справи значно цікавіші. Хоча і сьогодні ЗМІ певного ґатунку розповідають про страхітливі злодійства Павла Лазаренка, але роль «злого генія української політики», втілення ледь не всіх інфернальних сил усе більше й більше перекладають на тендітну біляву жінку з косою – на Юлію Тимошенко.
При цьому її змальовують одночасно і як alter ego Павла Лазаренка, і як цілком самостійну політичну діячку демонічного типу.
Ловіть Юлю! Ату!
Днями нардеп від Партії регіонів Володимир Зубанов в ефірі 5-го каналу заявив, що не виключає можливості відкриття проти Юлії Тимошенко ще кількох кримінальних справ. Виявляється, екс-прем’єр начебто має цілу купу кримінальних порушень по «Криворіжсталі» – ще більшу, ніж по газових угодах. «Може бути і четверта кримінальна справа, може п’ята. Юлія Володимирівна в політичному й економічному просторі держави з 1996 року. Зазвичай там багато відбувалося, і все може бути», – зазначив Зубанов.
Отже, «все може бути», але винною у всьому буде названа Тимошенко.
Речники Партії регіонів постійно «валять» на екс-прем’єра і газові контракти 2006 року (але ж урядом тоді керував Єхануров, Тимошенко перебувала поза владою), і створення кризової ситуації початку 2009 року (насправді саме Віктор Ющенко доклав усіх зусиль для зриву переговорів із «Газпромом»), і закупівлю надмірної партії вакцини «Таміфлю» під час епідемії «свинячого грипу» (хоча саме «регіонали» на всіх телеканалах верещали, що уряд нічого не робить), і падіння курсу гривні (але ж Нацбанк – це президентська структура, і номінально, і реально), і таке інше. Країна постійно чує, що Тимошенко за п’ять років перебування при владі не робила нічого (насправді прем’єром вона побула півроку у 2005 році та два роки й три місяці у 2007-10 роках, а у проміжку урядом керували Єхануров та Янукович). А тепер «валять» ще й те, що вона не змогла згуртувати опозицію, не задаючись елементарним запитанням: а чи є кого гуртувати серед тих, хто гучно зве себе опозиціонерами, і чи варто всю цю публіку гуртувати?
І, звісно, чимало розповідають сьогодні про вкрадені Тимошенко у народу шалені гроші. Але чи є бодай у якомусь серйозному рейтингу мільярдерів та мультимільйонерів – хоч українському, хоч зарубіжному – згадка про Юлію Тимошенко? Такої згадки там немає. Чи існує телеканал, власницею якого є «Леді Ю»? Немає. Ані у неї, ані в її однопартійців. Може, радіостанція? І цього добра не знайти. Так, є газета «Вечерние вести». Колись вона справді друкувалася увечері й виходила п’ять разів на тиждень. Зараз ледь виходить двічі на тиждень – відсутні кошти. Чи, може, Тимошенко має якийсь потужний Інтернет-ресурс? Коли Михайло Бродський ще перебував у її команді, таким ресурсом був «Обозреватель» під орудою Олега Медвєдєва. Сьогодні «Обоз» став настільки лояльним, що його шеф-редактор навіть сподобився бути запрошеним Віктором Януковичем у числі обраних «реєстрових журналістів» до Межигір’я...
Додайте до цього постійні згадки про предків Юлії Володимирівни, які мали «неправильні» прізвища, – і картина стане завершеною. Троцький у спідниці і з косою – це демон української політики, і всі лиха країни спричинені ним.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Пропагандистські вихиляси цих персонажів та підпорядкованих їм потужних інформаційних (точніше, дезінформаційних) служб базуються на кількох елементарних та до певної міри дієвих прийомах, винайдених та випробуваних у сталінські часи.
Щоб зрозуміти, як працюють ті прийоми, згадаймо перипетії, які оточували й оточують зараз сакраментальну «справу Павла Лазаренка».
Незаперечний факт: колишній прем’єр та один із перших олігархів України вчинив цілком реальні й доведені судом у США фінансові злочини, які, втім, поруч із оборудками нинішніх «господарів життя» видаються ледь не дитячими пустощами. Та нанизаними на цей факт виявилося стільки вигадок і пропагандистського фальшу, що істина давно потонула у відвертій брехні. Лазаренко – замовник ледь не всіх резонансних убивств 1990-х... Лазаренко – «хрещений батько» вітчизняної мафії та олігархічних кланів... Лазаренко втягнув Україну в залежність від «Газпрому»... Лазаренко вивіз за кордон десятки мільярдів доларів... Лазаренко фінансував і фінансує нині українську опозицію... Лазаренко пограбував народ у 1990-х і прагне ще раз повторити свій грабунок... І так далі, і таке інше.
У цьому потоці фальшу якось губиться достеменний факт: спочатку першим віце-прем’єром, а потім і головою уряду Павла Лазаренка призначив такий собі Леонід Кучма, котрого химерна доля закинула 1992 року на посаду прем’єра, а 1994 року – Президента України, і за час правління якого в основному й склалася кланово-олігархічна система, а простолюд виявився позбавленим не тільки ще недавно «загальнонародної» власності, а й усіх своїх заощаджень внаслідок кількох спалахів гіперінфляції. Що ж стосується політичних убивств... Ані Вадим Гетьман, ані В’ячеслав Чорновіл не загрожували відставленому «від керма» Лазаренку, а от для тих, хто рвався до абсолютної влади, вони становили серйозну загрозу.
У Росії роль Лазаренка, піднесену у куб, грає донині Борис Березовський – на нього звалені численні гріхи минулої влади, йому приписується підступна дальність проти чинних можновладців і, ясна річ, фінансування опозиції. Не лише російської, а й української: ви що, досі не знаєте, хто вигадав Майдан?
Але і Лазаренко, і Березовський, і нові персони, котрим приписують втілення темних політичних сил, мали свій прототип у сталінські часи. Звався він Левом Давидовичем Троцьким.
Хто винен, що в крані зникла вода
У чому тільки не був звинувачений Троцький! Від підривної діяльності у роки боротьби більшовиків за владу до співпраці з нацистами і фашистами; від розбещення радянської молоді до розробки антиреволюційної оборонної доктрини Червоної армії; від насадження своїх антимарксистських кадрів у наукових установах до організації всеосяжної шпигунської мережі в СРСР, яка працювала на користь світового капіталізму. Троцькістами звали всіх, хто мав хоч якусь власну думку і намагався опонувати безграмотній владі. При цьому звинувачувані змальовували найнеймовірніші політичні комбінації: правотроцькістський блок, лівотроцькістський, троцкістсько-бухарінський... Й апофеоз – звинувачення на адресу вищих військових командирів Червоної армії в одночасному служінні Троцькому й Гітлеру.
Перманентні аварії на заводах та фабриках? Винні троцькістські шкідники! Неврожай? Це серед агрономів завелися троцькісти. Такий великий врожай, що не змогли його вивезти із ланів? Недобиті троцькісти, котрі угніздилися у планових органах, намагалися зірвати могутню ходу колгоспного ладу. Нові провали у зовнішній політиці СРСР? Знищити троцькістську агентуру у відповідному наркоматі! Бухарін та Риков зізналися, що підсипали товчене скло у масло, призначене для дитячих будинків? То вони виконували зловісні плани Троцького, вступивши із ним в антирадянський альянс...
І що цікаво: значною частиною населення і в 1930-х, і сьогодні подібна маячня сприймається цілком прихильно, відтак влада залишається «білою і пухнастою», а опозиція (реальна чи вигадана) – безнадійно заплямованою. Які соціально-психологічні механізми тут задіяні? Це чимале дослідницьке поле, майже не опрацьоване; втім, один із таких механізмів можна вказати непомильно: ледь приховане цілеспрямоване роздмухування ксенофобських й особливо антисемітських настанов, наявних до цього у ментальності певних прошарків населення у латентному, «сплячому» стані.
До речі, щиро дивуюся, чого це в нинішній Росії не зв’язали Ходорковського і Лебедєва з жахливим і грізним Борисом Березовським. Чи все ще попереду, і на публіку чекає ще один, тепер уже третій процес очільників ЮКОСа?
Але що там Росія, коли в Україні відбуваються справи значно цікавіші. Хоча і сьогодні ЗМІ певного ґатунку розповідають про страхітливі злодійства Павла Лазаренка, але роль «злого генія української політики», втілення ледь не всіх інфернальних сил усе більше й більше перекладають на тендітну біляву жінку з косою – на Юлію Тимошенко.
При цьому її змальовують одночасно і як alter ego Павла Лазаренка, і як цілком самостійну політичну діячку демонічного типу.
Ловіть Юлю! Ату!
Днями нардеп від Партії регіонів Володимир Зубанов в ефірі 5-го каналу заявив, що не виключає можливості відкриття проти Юлії Тимошенко ще кількох кримінальних справ. Виявляється, екс-прем’єр начебто має цілу купу кримінальних порушень по «Криворіжсталі» – ще більшу, ніж по газових угодах. «Може бути і четверта кримінальна справа, може п’ята. Юлія Володимирівна в політичному й економічному просторі держави з 1996 року. Зазвичай там багато відбувалося, і все може бути», – зазначив Зубанов.
Отже, «все може бути», але винною у всьому буде названа Тимошенко.
Речники Партії регіонів постійно «валять» на екс-прем’єра і газові контракти 2006 року (але ж урядом тоді керував Єхануров, Тимошенко перебувала поза владою), і створення кризової ситуації початку 2009 року (насправді саме Віктор Ющенко доклав усіх зусиль для зриву переговорів із «Газпромом»), і закупівлю надмірної партії вакцини «Таміфлю» під час епідемії «свинячого грипу» (хоча саме «регіонали» на всіх телеканалах верещали, що уряд нічого не робить), і падіння курсу гривні (але ж Нацбанк – це президентська структура, і номінально, і реально), і таке інше. Країна постійно чує, що Тимошенко за п’ять років перебування при владі не робила нічого (насправді прем’єром вона побула півроку у 2005 році та два роки й три місяці у 2007-10 роках, а у проміжку урядом керували Єхануров та Янукович). А тепер «валять» ще й те, що вона не змогла згуртувати опозицію, не задаючись елементарним запитанням: а чи є кого гуртувати серед тих, хто гучно зве себе опозиціонерами, і чи варто всю цю публіку гуртувати?
І, звісно, чимало розповідають сьогодні про вкрадені Тимошенко у народу шалені гроші. Але чи є бодай у якомусь серйозному рейтингу мільярдерів та мультимільйонерів – хоч українському, хоч зарубіжному – згадка про Юлію Тимошенко? Такої згадки там немає. Чи існує телеканал, власницею якого є «Леді Ю»? Немає. Ані у неї, ані в її однопартійців. Може, радіостанція? І цього добра не знайти. Так, є газета «Вечерние вести». Колись вона справді друкувалася увечері й виходила п’ять разів на тиждень. Зараз ледь виходить двічі на тиждень – відсутні кошти. Чи, може, Тимошенко має якийсь потужний Інтернет-ресурс? Коли Михайло Бродський ще перебував у її команді, таким ресурсом був «Обозреватель» під орудою Олега Медвєдєва. Сьогодні «Обоз» став настільки лояльним, що його шеф-редактор навіть сподобився бути запрошеним Віктором Януковичем у числі обраних «реєстрових журналістів» до Межигір’я...
Додайте до цього постійні згадки про предків Юлії Володимирівни, які мали «неправильні» прізвища, – і картина стане завершеною. Троцький у спідниці і з косою – це демон української політики, і всі лиха країни спричинені ним.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
