Конституційний суд Чехії визнав, що Лісабонський договір, який визначає принципи реформування і подальшого функціонування Європейського Союзу, не суперечить Конституції країни.
Тепер документ передадуть президентові Чехії Вацлаву Клаусові на підпис.
Після того, як минулого тижня Чехія зуміла домогтися від лідерів ЄС поступок, очікується, що Клаус підпише договір.
Таким чином завершиться процес його ухвалення у всьому Євросоюзі.
Чехія залишається єдиною з 27 країн ЄС, яка ще не завершила процес ратифікації Лісабонського договору. Їй бракує саме підпису президента під документами про ратифікацію, які вже давно схвалили обидві палати парламенту.
Вацлав Клаус, відомий «євроскептик», довгий час відмовлявся підписувати ці документи.
Останньою причиною для цього й стало подання групи чеських законодавців до Конституційного суду країни з проханням встановити, чи відповідає Лісабонський договір загалом чеській Конституції.
Нині суд якраз і дав відповідь на нього й відхилив побоювання скаржників, що через запровадження цього договору, який, зокрема, передбачає зростання централізації в ЄС, Чехія може втратити національний суверенітет.
Раніше Конституційний суд Чехії після попереднього схожого оскарження окремих статей Лісабонського договору вже ухвалював рішення про відповідність цих статей Конституції.
Президент Чехії обіцяв уже не перешкоджати Лісабонському договорові
Іще наприкінці минулого тижня Вацлав Клаус оприлюднив заяву, що не має наміру висувати нові умови перед ратифікацією Лісабонського договору після того, як саміт ЄС надав Чехії бажаний для неї виняток.
Як мовиться в заяві, Клаус вважає отриманий виняток із Лісабонського договору, який стосується порядку застосування в Чехії Хартії основних прав ЄС, за максимально можливий.
Такий виняток схвалили голови держав-членів Євросоюзу на своєму минулотижневому саміті.
Клаус раніше висловлював занепокоєння, зокрема, що, на його думку, цю Хартію основних прав ЄС зможуть використати виселені 1945 року з тодішньої повоєнної Чехословаччини за реальну чи гадану причетність до нацистів чехословацькі німці та угорці або їхні нащадки, щоб претендувати на повернення конфіскованої тоді власності.
Президент припускав, що завдяки цій Хартії, яка з набуттям чинності Лісабонським договором має набути такої ж юридичної ваги, як і сам договір, депортовані чи їхні родичі домагатимуться поновлення своїх майнових прав в обхід чеських судів – безпосередньо в Європейському суді, найвищому суді ЄС із питань європейського права.
Чехія визнає, що це виселення близько 3 мільйонів людей на підставі так званих «Бенешевих декретів» було несправедливе, але твердо наполягає на непорушності його наслідків, щоб не переглядати результати Другої світової війни.
Такої ж позиції дотримується й Словаччина, але вона не стала домагатися винятків, вважаючи, що текст Лісабонського договору і Хартії основних прав ЄС не дає підстав для занепокоєння.
Так само вважали й чеські експерти-правники: які казали, що побоювання Клауса безпідставні, бо Лісабонський договір не матиме зворотної чинності, так що Хартію основних прав не можна буде застосувати до подій 1945 року.
Про такі самі винятки щодо порядку застосування Хартії основних прав ЄС, як нині Чехія, раніше домовилися й Велика Британія і Польща – кожна з власних міркувань, цілком відмінних від чеських.
Тепер документ передадуть президентові Чехії Вацлаву Клаусові на підпис.
Після того, як минулого тижня Чехія зуміла домогтися від лідерів ЄС поступок, очікується, що Клаус підпише договір.
Таким чином завершиться процес його ухвалення у всьому Євросоюзі.
Чехія залишається єдиною з 27 країн ЄС, яка ще не завершила процес ратифікації Лісабонського договору. Їй бракує саме підпису президента під документами про ратифікацію, які вже давно схвалили обидві палати парламенту.
Вацлав Клаус, відомий «євроскептик», довгий час відмовлявся підписувати ці документи.
Останньою причиною для цього й стало подання групи чеських законодавців до Конституційного суду країни з проханням встановити, чи відповідає Лісабонський договір загалом чеській Конституції.
Нині суд якраз і дав відповідь на нього й відхилив побоювання скаржників, що через запровадження цього договору, який, зокрема, передбачає зростання централізації в ЄС, Чехія може втратити національний суверенітет.
Раніше Конституційний суд Чехії після попереднього схожого оскарження окремих статей Лісабонського договору вже ухвалював рішення про відповідність цих статей Конституції.
Президент Чехії обіцяв уже не перешкоджати Лісабонському договорові
Іще наприкінці минулого тижня Вацлав Клаус оприлюднив заяву, що не має наміру висувати нові умови перед ратифікацією Лісабонського договору після того, як саміт ЄС надав Чехії бажаний для неї виняток.
Як мовиться в заяві, Клаус вважає отриманий виняток із Лісабонського договору, який стосується порядку застосування в Чехії Хартії основних прав ЄС, за максимально можливий.
Такий виняток схвалили голови держав-членів Євросоюзу на своєму минулотижневому саміті.
Клаус раніше висловлював занепокоєння, зокрема, що, на його думку, цю Хартію основних прав ЄС зможуть використати виселені 1945 року з тодішньої повоєнної Чехословаччини за реальну чи гадану причетність до нацистів чехословацькі німці та угорці або їхні нащадки, щоб претендувати на повернення конфіскованої тоді власності.
Президент припускав, що завдяки цій Хартії, яка з набуттям чинності Лісабонським договором має набути такої ж юридичної ваги, як і сам договір, депортовані чи їхні родичі домагатимуться поновлення своїх майнових прав в обхід чеських судів – безпосередньо в Європейському суді, найвищому суді ЄС із питань європейського права.
Чехія визнає, що це виселення близько 3 мільйонів людей на підставі так званих «Бенешевих декретів» було несправедливе, але твердо наполягає на непорушності його наслідків, щоб не переглядати результати Другої світової війни.
Такої ж позиції дотримується й Словаччина, але вона не стала домагатися винятків, вважаючи, що текст Лісабонського договору і Хартії основних прав ЄС не дає підстав для занепокоєння.
Так само вважали й чеські експерти-правники: які казали, що побоювання Клауса безпідставні, бо Лісабонський договір не матиме зворотної чинності, так що Хартію основних прав не можна буде застосувати до подій 1945 року.
Про такі самі винятки щодо порядку застосування Хартії основних прав ЄС, як нині Чехія, раніше домовилися й Велика Британія і Польща – кожна з власних міркувань, цілком відмінних від чеських.