Музей «живої історії» на Львівщині: криївка УПА, бойова техніка, військова амуніція

Львів – Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» неподалік від Львова зробило музей «живої історії» про події в Україні у ХХ столітті і сучасні, які тривають на Донбасі з 2014 року. Можна ознайомитися з автентичною зброєю, одностроями різних військ, військовою технікою, а ще побувати у криївці Української повстанської армії. Всі експонати учасники організації збирали протягом 15 років, відколи існує «Пам’ять».

Історію можна вивчати цікаво – доводять представники товариства.

«Живий» музей створили на приватній ділянці учасника товариства «Пам’ять», неподалік від Львова. Оскільки місцева влада, кажуть, не запропонувала за ці роки якоїсь альтернативи, щоб створити місце, де б можна було експонувати речі, пов’язані з подіями Першої та Другої світових воєн, періоду визвольної боротьби українців.

Тут облаштували польову фортифікаційну лінію. Експозицію поділили на різні періоди двох воєн у ХХ столітті і сучасну на Донбасі. Можна побачити бронеавтомобільну техніку, артилерійське озброєння. Усі військові машини у робочому стані. Їх довелося реконструювати і замінити чимало деталей. Однак вони дають уявлення, на яких приблизно автомобілях їздили вояки у різні часи.

Засновник музею, голова товариства пошуку жертв війни «Пам'ять» Любомир Горбач розповідає, що за кілька років до початку Другої світової війни вантажні машини обшивали бляхою, згодом їх переробили на бронеавтомобілі. І в експозиції є зразок бронемашини середньої ваги, яка була на озброєнні в Червоній армії і виконувала радше розвідувальні завдання. А ще експонується радянська копія німецького мотоцикла, командирська повнопривідна машина ГАЗ-67. Відома машина під назвою «полуторка», ГАЗ-АА, вантажопідйомність таких машин у 30-х роках ХХ століття була 1,5 тонни. У роки війни її переробили і збільшили навантаженість. ЗІЛ-150 радянська влада просто скопіювала з американської вантажівки International K-7, яка постачалась у роки Другої світової війни. В СРСР таємно і швидко створили заводи імені Сталіна, і вже у 1947 році звідти виїхав перший автомобіль тоді ЗІС-150 (з 1956-го – ЗІЛ).

«Коли товариство задумало зняти перший фільм про УПА, то з’ясувалося, що у нас нічого немає з техніки. Ми почали по селах і містах питати у старших людей, чи щось у них є. Так і почали збирати фактично знищену і неробочу техніку.

Представили 14 експонатів військової вантажної автомобільної техніки, бронетехніки, артилерійське озброєння. Останній експонат, який долучили до експозиції – це бронеавтомобіль ГАЗ-73, який використовували на Донбасі українські бійці. Цю машину тимчасово для експозиції надало нам підприємство. На жаль, у 90-х роках, зокрема на Львівщині, деякі немудрі політики під гаслами «Геть все російське!», порізали на брухт, знищили всю військову техніку часів Другої світової війни, яка стояла на постаментах. Це все пропало. За роки діяльності нашого товариства ми дещо зібрали, але мусили все ремонтувати, щоб воно було у робочому стані. Вся техніка їздить, ми часто її використовуємо у фільмах. Багато доробили, тому вони не автентичні на 100%, на відміну від зброї, яку купували ще до 2014 року на «Укроборонпромі». Цю зброю з бойової переводили на небойову і ми купували. Також в інтернеті продають різні речі, доводять їх до небойового стану спершу», – розповідає Радіо Свобода Любомир Горбач.

Криївку відтворили в підвалі

Відтворили у «живому» музеї інтер’єр кімнати кінця 1940-х початку 1950-х років. Дуже часто килим чи скриня приховували вхід у криївку УПА. Влаштовували їх і у стодолі. У музеї-криївці можна побачити повстанські листівки, бофони – гроші. Виглядає сховок типово, як тоді облаштовували підпільники: ліжка у два яруси, замість подушки мішок, друкарська машинка, ікона, металевий посуд.

В Галичині перші криївки були вже в 30-х роках ХХ століття, переважно під стодолами, у них розташовувались нелегальні друкарні ОУН і тут зберігались видання. Криївки, в яких українці ховали зброю від більшовицької влади, з’явились у 1939 році, коли радянська влада вперше прийшла на терени Західної України. Зберігали боєприпаси по таких сховках і в роки німецької окупації.

У кінці 1940-х років багато криївок упівці робили переважно у лісах. І лише повстанці, які самі й будували місце свого сховку, знали про його розташування. Діяльність підрозділів внутрішніх військ НКВС скеровувалась на знищення криївок. Вони оточували села та хутори, щоб селяни не могли допомагати їжею повстанцям. У такий спосіб блокували контакт місцевого населення з вояками УПА. Тому у 1948-1949 роках більшість криївок будували в населених пунктах. І люди погоджувались розташовувати сховок у своїй пивниці чи хліві, ризикуючи власним життям і життями своїх дітей.

«Моя мама жила у Старосамбірському районі, у селі Стара Ропа. Моя бабуся годувала повстанців, які зробили криївку у нашій стодолі. Серед них був мій дід Микола Туркас. Хтось здав місце сховку – й енкаведисти напали, обстріляли з різних боків і потім підпалили стодолу. Там згоріли три повстанці, серед них і мій дід, згоріли. Їх витягнули – і людей заставляли впізнати. Ніхто нікого не впізнав, бо родину могли одразу вислати у Сибір. Баба впізнала діда по перстню. Бабу швидко взяв заміж мій другий дід і мамі змінили прізвище. Моя родина була сильна духом, нікого не здала, це були сильні люди. За рахунок таких людей Україна досі є», – говорить Ігор Ганушевський, який приїхав у музей «живої історії».

Головна ідея «живого» музею – зацікавити історією України дітей і молодь, які можуть посидіти в машинах, навіть проїхатись із дорослими.

Не оминули в експозиції і сучасних подій на Донбасі, які розпочалися у 2014 році. Відтворили блокпост із підручних матеріалів, так, як це робили українські бійці, коли поїхали захищати країну.

Товариство «Пам’ять» створене 15 років тому, щоб шукати солдатів різних військових формувань, які загинули в роки Першої та Другої світових воєн, українських вояків визвольної боротьби, яких не змогли тоді, у час боїв, поховати. За цей час учасники товариства перепоховали близько 2 тисяч вояків різних військових формувань.

«Це вояки УПА, української дивізії СС «Галичина», Червоної армії, німецької. Це для нас солдати, більшість з яких не обирала, за кого їм йти воювати. Вони залишали свої сім’ ї та їх забирали воювати. Російський чи німецький солдат не винен, що його сюди пригнали і він тут загинув, покинутий і непохований. Звісно, що ми не шукаємо тих, хто свідомо служив в НКВС і гестапо, це був їхній вибір», – каже Любомир Горбач.

Свої пошукові роботи учасники товариства проводять у Львівській, Рівненській, Волинській областях. Частину останків вдалося ідентифікувати, відшукали навіть родичів деяких загиблих. Під час пошукових робіт знаходять особисті речі вояків, а також інші предмети. Серед цікавого – ікона, намальована на розклепаній ложці чи гільзі, спеціальний гребінець для вусів німецького вояка, срібний перстень із тризубом українського дивізійника. Усі ці предмети увійшли в колекцію. Тому її і вирішили показувати, щоб передусім зацікавити історією України.

УПА: коротко про головне

Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках.

Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.

УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.

Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.

Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.

Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.

УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.

Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.

У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.

У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.

Радіо Свобода розповідає про Волинську трагедію у спецпроєкті

На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів. Діяли також німецькі каральні частини та поліцаї, в лавах яких служили і українці, і поляки, – а також радянські партизани.

На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.

Ставлення до УПА в українському суспільстві після здобуття незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг.

Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.

Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, для понад двох-третин населення України УПА стала символом захисту незалежності.

«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. ...Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.