В Україні оприлюднили оцифрований архів Української повстанської армії, знайдений раніше у схованці в лісі, повідомив Центр досліджень визвольного руху.
Документи, сховані в металевому бідоні з-під молока, закопали восени 1950 року в лісі поблизу села Лапаївка Львівської області. Так повстанці сподівалися врятувати свідчення про їхню боротьбу. Знайшли архів 2009 року.
«Нашою місією є робити минуле доступним, тож імена повстанців, персональні історії депортації, документація УПА дійшли таки до українців, хоч і через 70 років», – сказала з цього приводу директорка Центру досліджень визвольного руху Анна Олійник, мовиться в повідомленні.
«Лапаївський архів є унікальною знахідкою для науковців і громадськості, – пояснив історик і член Центру Руслан Забілий. – Знайдений масив включає, до прикладу, поради для підпільної друкарні, описи вибухівки, інструкція про ведення фінансів, поіменні списки загиблих повстанців із біографіями й описами обставин загибелі. Ми припускаємо, що архів збирали для Проводу ОУН, імовірно, частина з документів призначалася для генерала Романа Шухевича, головного командира УПА».
До онлайн-збірки увійшли:
- документи СБ ОУН: інструкції, протоколи допитів;
- тексти підполковника УПА Степана Фрасуляка – «Хмеля», який керував підготовкою повстанців;
- звіти підпілля з Волині, Львівщини, Дрогобиччини, Рівненщини, Станіславщини, Тернопільщини;
- вишкільні матеріали, інструкції, листівки;
- накази про присвоєння звань воякам УПА;
- списки загиблих у боротьбі з більшовиками, некрологи.
Один із документів — уривки з листів селян, яких депортували в Сибір. Люди голодують і просять родичів про допомогу: «…Прошу тебе, не забувай про мене, рятуй, чим можна і як можна, бо дуже тяжко жити… Прошу вас, дорогі родичі, требуйте дітей додому, хай з голоду не вмирають». Також архів містить поіменний список вивезених у Сибір дітей, юнаків і старих людей.
Повстанці описали й жорстоку процедуру вивезення людей більшовиками і зібрали статистичні дані про депортації в одному з районів.
Публікацію на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху підготували за підтримки Українського культурного фонду, мовиться в повідомленні.
Також на цю тему:
Дочка упівців через 70 років змогла прочитати зашифрований акт вінчання своїх батьків
На Івано-Франківщині знайшли повстанський архів із кількома сотнями документів
На Рівненщині оприлюднили віднайдений архів служби безпеки ОУН
Віднайдені нові документи й підпільні гроші УПА – бофони
На Львівщині знайшли архів документів і міномет УПА
В Одесі відкрили виставку архівних матеріалів про діяльність УПА
Документи про УПА з архівів радянських спецслужб представили в Службі безпеки
СБУ проводить громадські слухання «Українська Повстанська Армія. Слід в історії»
УПА: коротко про головне
Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках.
Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.
УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.
Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.
Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.
Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.
Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.
У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.
У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.
Радіо Свобода розповідає про Волинську трагедію у спецпроєкті
На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів. Діяли також німецькі каральні частини та поліцаї, в лавах яких служили і українці, і поляки, – а також радянські партизани.
На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.
Ставлення до УПА в українському суспільстві після здобуття незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг.
Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.
Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, для понад двох-третин населення України УПА стала символом захисту незалежності.
«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. ...Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.
