Сто років тому поразкою завершилася боротьба за створення незалежної України. Одним з наслідків цієї поразки стало те, що за кордонами України опинилося чимало людей, які боролися за українську державу. Ставши емігрантами, багато хто з них не полишав надії і продовжував боротьбу. Одним із наслідків цього стало створення, так би мовити, екзильних українських спецслужб.
Більше про їхню діяльність «Історичній Свободі» розповів дослідник цієї теми Роман Піняжко.
– Українська еміграція у міжвоєнний період ділилася на три головні групи: республіканці чи то УНРівці, гетьманці та оунівці. Відносини між ними були дуже непростими, часто конфліктними. Власне, хто з цих груп мав свої спецслужби?
– Коли ми говоримо про історію спецслужб в екзилі, то треба розуміти, що частина з них діяла напівофіційно, а частина неофіційно. Структура, яка називалася Розвідувальний центр УНР в екзилі, постала ще в 1921 році й тісно співпрацювала з польською розвідкою, яка називалася Другий відділ експозитури Війська Польського. І до вересня 1939 року, поки існувала Друга Річ Посполита, цей орган працював у тісній співпраці з польськими спецслужбами, зокрема в контексті так званої програми «Прометей».
– Що це за програма така?
– Польські державники розробили теорію прометеїзму, що розпад Російської імперії має відбутися не в результаті зовнішньої інтервенції, а внаслідок повстання внутрішніх народів. В назві обіграли легенду про Прометея, який був прикований до Кавказьких гір і якого звільнив Геракл. Власне, Юзеф Пілсудський, який прийшовши до влади у 1926 році внаслідок військового перевороту, поділяв цю ідею, що СРСР, який був загрозою для незалежності Польщі та інших держав, можна розвалити не інтервенцією ззовні, а тільки внаслідок повстання національних меншин.
– Якщо я правильно зрозумів, то Прометей – це народи СРСР, а Геракл, який їх звільняє – це поляки. Отже, Розвідцентр УНР в екзилі працював в межах цієї концепції?
Що ж до спецслужб українських націоналістів, то у 1920–1921 роках була створена Українська військова організація – УВО, яка стала предтечею ОУН
– Саме так. І навіть була версія, що вбивство Симона Петлюри, яке відбулося невдовзі після приходу Пілсудського до влади, сталося тому, що Петлюра мав очолити прометеївський рух, враховуючи його тісні зв’язки з Пілсудським. Але це одна з версій.
Що ж до спецслужб українських націоналістів, то у 1920–1921 роках була створена Українська військова організація – УВО, яка стала предтечею Організації українських націоналістів. Очолював її полковник Армії УНР Євген Коновалець, який був командиром корпусу Січових стрільців і залучив до УВО бойових офіцерів як Галицької армії, так і Армії УНР.
Якщо спецслужби УНР співпрацювали з Польщею, то націоналісти ворогом номер один вважали Другу Річ Посполиту – Польщу. І тому у 1921 році Євген Коновалець через колишнього офіцера Галицької армії Ріка Ярого налагоджує стосунки з Абвером – військовою розвідкою Веймарської республіки.
– Веймарська республіка – це Німеччина після поразки у Першій світовій війні і до приходу у 1933 році до влади Гітлера.
– Так. І співпраця зводилася до того, що розвідка УВО, яку очолював колишній полковник Армії УНР Осип Думін, постачала німецькій спецслужбі інформацію військового, політичного та економічного характеру про стан у Польщі. А Німеччина підтримувала фінансово, а також допомагала в створенні вишкільних таборів для українських націоналістів. Один із найвідоміших був у Данцигу, теперішньому Гданську.
– Але тоді Вільне місто Данциг не було у складі Німеччини.
– Так, але воно було таким бінарним містом, де були як німецькі, так і польські впливи. І тому це місто відіграло досить вагому роль в історії українського визвольного руху, оскільки там знаходилися підпільні друкарні, Гданський університет визнавав дипломи Українського таємного університету у Львові. І завдяки статусу вільного міста оунівці могли там проводити напівлегально свою діяльність.
– Ви кажете про співпрацю українських націоналістів з Німеччиною, але хочу зазначити, що Євген Коновалець все-таки користувався литовським паспортом, а не німецьким.
Литва була головним союзником українських націоналістів у протистоянні з польською владою
– Абсолютно вірно. Ба більше, невдовзі після приходу Гітлера до влади був підписаний пакт порозуміння – угода між Німеччиною та Польщею. Тоді Йозеф Геббельс поїздив до Варшави і Юзеф Пілсудський його особисто зустрічав. Відтак Євген Коновалець залишає Берлін і переїздить до Женеви.
Так, Литва була головним союзником українських націоналістів у протистоянні з польською владою. Литва фінансово підтримувала націоналістів, чимало української літератури, наприклад, оунівська «Сурма», друкувалося у Вільнюсі.
– Отже, така суперечлива картина: середовище УНР співпрацює з поляками, а натомість середовище ОУН поборює поляків. УНР мала свою спецслужбу, ОУН мала свою спецслужбу. Але чому ані ті, ані інші не вберегли своїх очільників – Симона Петлюру і Євгена Коновальця, не попередили їхні вбивства?
До 1922 року було кілька спроб замаху на Петлюру. Ці атентати були вчасно виявлені контррозвідкою УНР в екзилі
– Допоки Симон Петлюра перебував спочатку у Варшаві, а пізніше в Будапешті – він був під певною охороною тих держав. До 1922 року було кілька спроб замаху на Петлюру в тій самій Варшаві. Але оскільки він користувався охороною, ці атентати були вчасно виявлені контррозвідкою УНР в екзилі. А з 1924 року Петлюра опинився в Парижі, де жив як простий емігрант, без жодної охорони. І тому вбити Петлюру було нескладно, варто просто прослідкували кожен день його шлях від помешкання до кав’ярні і без жодних охоронців.
Що ж до Євгена Коновальця, то тут ситуація набагато складніша. Класичну історію цього вбивства опублікував у 1992 році радянський розвідник і диверсант Павло Судоплатов.
Сам Судоплатов познайомився з Коновальцем у 1935 році в Берліні. Тоді відбулася зустріч одного з колишніх вояків корпусу Січових стрільців Михайла Хом’яка, який не емігрував, а лишився на території УРСР. Він легалізувався, йому «пробачили» його минуле, і навіть отримав добру роботу – працював торговельним представником і їздив за кордон. І саме він представив Коновальцю «молодого борця за волю України Павла Валюха».
Нещодавно опубліковано документи голландської поліції щодо розслідування вбивства Євгена Коновальця. І там виявляються дуже цікаві факти, які свідчать, що Судоплатов безперечно брав участь в атентаті, але це не була акція однієї людини. ОУН не була так сильно просякнута радянською агентурою, як інші емігрантські організації. Але тим не менше, вже у 1930 році ОГПУ мало всю стенограму засідання Першого великого збору ОУН у квітні 1929 року. Хто був присутній, про що говорили – в чекістів на столі лежало на наступний рік.
– Все-таки Коновалець був тертий калач. Він розумів, чим він займається, і що є ті, хто хоче його ліквідувати. Як він так повірив Судоплатову, який під псевдонімом «Павла Валюха» до нього втерся в довіру? Як він міг бути такою довірливою людиною?
– Коновалець не був довірливою людиною, і Судоплатов два роки втирався в довіру до нього. Основна проблема в тому, що провірити всю легенду Судоплатова не було можливості.
– Розвідники часто вели подвійну чи навіть потрійну гру, працюючи на кілька розвідок. Наскільки це було типово для середовища українських емігрантів?
– Наведу два таких приклади стосовно подвійної гри у 1930-х роках. Нещодавно за сприяння Служби зовнішньої розвідки, яка розсекретила певні документи того періоду, вийшла монографія про історію українських спецслужб у ХХ столітті. І там є така авантюрна історія про одного з офіцерів армії УНР з цікавим прізвищем Неїжкаша. Виходячи з документів, які описують його зустріч із радянськими агентами у Парижі, зі звітів самих радянських агентів, випливає, що цей чоловік проводив подвійну гру, тому що надані ним дані були дуже сумнівними.
Один з очільників УВО, який у 1921 році вчинив невдалий замах на Пілсудського у Львові Степан Федак, в 1940 році підписав угоду про співпрацю з НКВС
І ще такий цікавий момент відносно подвійної гри. В останні роки виплив дуже цікавий документ, що один з очільників УВО, який у 1921 році вчинив невдалий замах на Пілсудського у Львові Степан Федак, його сестри – це дружини Євгена Коновальця і Андрія Мельника, в 1940 році підписав угоду про співпрацю з НКВС. Федак був присутній на великому зборі революційної ОУН у Кракові, коли відбувся розкол ОУН на мельниківців і бандерівців. Причини, чому він це зробив, скоріш за все, не ідейні, а вимушені. Тоді люди часто опинялися перед вибором: або підписуєш співпрацю, або ти чи твоя сім’я зазнають репресій.
– Одна з найзагадковіших постатей в ОУН – це Ріко чи то Ріхард Ярий. Наскільки він був ангажований різними розвідувальними службами?
– Це унікальна людина в контексті історії спецслужб. Помічений у співпраці з 5 розвідками періоду першої половини ХХ століття. Він налагоджував контакт між Коновальцем і керівниками Авберу – Вальтером Ніколаї, а пізніше з Вільгельмом Канарісом.
У 1945 році Ярий опиняється в радянській зоні окупації Австрії. До 1955 року Австрія була поділена на американсько-англійську і на радянську зони окупації. І Ярий спокійно проживає в радянській зоні – його не арештовують, як, наприклад, арештували Вільгельма Габсбурга чи генерала Грекова. А Ярий спокійно собі живе! Мало того, він подорожує в американську зону окупації та по цілій Європі!
Ріко Ярий відіграв ключову роль у двох моментах. Під час Карпатської України, коли (не виключено) за його посередництва дійшло до непорозуміння між Проводом ОУН і тими оунівцями, що діяли в Закарпатті – Шухевич, Ольжич, Колодзінський. Власне, цей конфлікт став прологом до наступної акції, де брав участь Ріко Ярий – розколу ОУН. Ріко Ярий активно проявив себе на стороні Степана Бандери. Останній важливий момент в історії Ріка Ярого – це участь у формуванні Дружин українських націоналістів, зокрема батальйону «Нахтігаль». А пізніше у 1942 році він, здається, був заарештований німцями, але невдовзі вийшов.
Є така цікава історія, ніби в 1955 році до Ріка Ярого приїхав Степан Бандера з Мюнхена і зажадав: «Віддай гроші!». А той відповів: «Я тобі нічого не винен. Це все в минулому». Ця людина пережила всіх, померши в 1975 році. Нещодавно віднайдено його могилу.
– Після розколу ОУН бандерівці створили власну Службу безпеки. Що можна сказати про ефективність цієї спецслужби і чому вона не вберегла Бандеру від вбивства радянським агентом?
– Почнемо з того, що Служба безпеки бандерівської ОУН, можливо, формально була створена у 1940-му, але набула розвитку в 1942–1943 роках, коли ОУН перейшла до військової боротьби проти німців і совєтів. Впродовж 1939–1941 років підпілля ОУН на території Галичини і Волині було одним із основних інформаційних джерел для тодішньої німецької розвідки Абверу. У цей період націоналісти пішли на співпрацю з німцями, сподіваючись, що за їх підтримки можна відродити українську державу.
Чому Бандера загинув? Бо саме у день вбивства, 15 жовтня 1959 року, він відмовився від послуг свого охоронця
Проте невдовзі після того, як 30 червня 1941 року Ярослав Стецько проголосив Акт відновлення державності, Гестапо заарештувало близько півтори тисячі оунівців. Тобто це крайовий актив, який мав стати основою формування української держави. Тому і Служба безпеки ОУН, і УПА відбулися пізніше, оскільки кадрів не було.
Степана Бандеру в 1941 році німці заарештували і він просидів у Заксенгаузені до 1944 року. Власне, Бандера з трьох лідерів української еміграції, які опинилися на Заході – Петлюри і Коновальця – мав найбільші шанси вижити.
Чому Бандера загинув? Бо саме у день вбивства, 15 жовтня 1959 року, він відмовився від послуг свого охоронця. Як потім згадували його співробітники, Бандера 15 жовтня, а день перед тим святкували Покрову, мав дуже піднесений настрій, і сказав своєму охоронцю: «Йди. Я сьогодні поїду сам». Така от банальна, рутинна необережність.
У 1949 році починається офіційна співпраця закордонних частин ОУН із британською розвідкою МІ6
Причому в тому ж таки 1959 році планували, що Степан Бандера з родиною переїдуть чи до Канади, чи до США, бо вважалося, що там буде безпечніше. Але через таку необережність сталося так, як сталося.
– Коли почалася співпраця оунівців із західними спецслужбами?
– У 1949 році починається офіційна співпраця закордонних частин ОУН із британською розвідкою МІ6. З того часу британці починають тренувати зв’язкових або кур’єрів, які проходять спеціальні вишколи. Перший десант відбувся в 1949 році: британський літак вилітав із Мальти і скидав групу десь над Карпатами. Але більшість з тих десантувань бути провальними. Чому? Тому що вся інформація про ті групи проходила через радянського агента Кіма Філбі, який у МІ6 був відповідальний за роботу по СРСР і зливав інформацію. Тому лише кільком групам вдалося уникнути схоплення.
Найуспішніший кур’єр УПА на Захід, якому вдалося два рази ходити туди і назад – Іван Хома. Саме він у грудні 1950-го пробрався з СРСР і повідомив про загибель Романа Шухевича
Наприклад, одну з груп пілот помилково скинув близько 50 кілометрів від місця висадки. Так сталося з групою Петра Дуди або сотника Громенка, якого у 1950 році десантували коло Болехова. Їм вдалося уникнути переслідування. У складі тієї групи був найуспішніший кур’єр УПА на Захід, якому вдалося два рази ходити туди і назад – Іван Хома. Саме він у грудні 1950-го пробрався з СРСР і повідомив про загибель Романа Шухевича.
– Це він скільки кордонів пройшов?
– Він пройшов три кордони: радянсько-польський, польсько-чехословацький, чехословацько-австрійський, а також «австрійсько-австрійський», оскільки, як ми говорили, Австрія була поділена на зони окупації – радянську і американсько-англійську. Три місяці йшов, і це все ногами, не користуючись потягом чи машиною.
