В окупованому Луганську набирають персонал на авіаремонтний завод, який майже не працював останні 8 років. А військові підприємства та науково-дослідні інститути Донеччини окупанти об’єднали в єдину «державну корпорацію».
Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) дізнавалися – що зараз відбувається на колишніх військових заводах, які російські гібридні сили захопили ще у 2014-му. Та чи воює зброя, виготовлена там, проти українців.
Що залишилося від унікального донецького «Топазу»
Порожні корпуси без вікон, на фасадах – діри від влучань.
Так нині виглядає донецький завод «Топаз», який до 2014-го випускав знамениті комплекси «Кольчуга» – унікальні станції дальньої радіотехнічної розвідки, здатні виявляти цілі у повітрі, на землі та воді, залишаючись при цьому невидимими для супротивника.
Коли в Донецьк прийшла «русская весна», керівництво «Топазу» встигло врятувати готові «Кольчуги» – вивезли літаками на Київщину. А от новенький комплекс радіоелектронної боротьби «Мандат» викрали підконтрольні РФ бойовики, розказував у 2015-му директор заводу Юрій Рябкін. Він разом з частиною співробітників та технічною документацією на електронних носіях виїхав у Запоріжжя. Частина працівників та паперові документи – залишилися в окупації.
На заводі нові господарі одразу почали розбирати й вивозити обладнання. «Першим у Росію вивезли складальний цех з виготовлення чипів та радіоплат для радіоперехоплення. До речі, все обладнання пакувалося та перевозилося під контролем російських ГРУшників», – згадувала у 2019-му блогерка Олена Степова.
Окупаційна влада заперечувала, що розграбувала «Топаз». Натомість в тому ж 2019 році хвалилася у підконтрольних Росії ЗМІ новими розробками заводу: комплексами радіоелектронної боротьби (РЕБ) «Хамелеон» та «Террикон М2Н», комплексом радіопридушення «Тритон». Які нібито з цехів одразу йшли до «першого і другого армійських корпусів» угруповань «ЛДНР».
Місцеві блогери писали: на заводі бойовики облаштували ремонтну базу військової техніки та безпілотників. А також ховали в цехах завезені з Росії комплекси РЕБ. Від початку повномасштабного вторгнення по «Топазу» неодноразово «прилітало» від української армії. Нині завод стоїть пусткою, жодного виробництва не ведеться.
Що приховують руїни та підземелля Донецького казенного заводу хімічних виробів
У руїнах ще одне колишнє стратегічне підприємство – Донецький казенний завод хімічних виробів (ДКЗХВ). До 2014-го там за програмою конверсії утилізовували міни і снаряди й виробляли вибухівку для армії та промисловості.
Подивитися, як українці знищують свій арсенал, у 2005-му навіть приїжджали американські сенатори – Річард Луґар, автор програми ядерного роззброєння України, та Барак Обама – майбутній президент США.
Коли у 2014-му гібридні війська Кремля захопили завод, вони «були в шоці від кількості гексогену (вибухова речовина – ред.) та вагонів з нерозібраними мінами, які стояли на залізничних коліях», – писав у 2019-му блогер з псевдо «Фашик Донецький». За його інформацією, під виглядом «гуманітарного конвою» в Росію вивезли 25 вантажівок з обладнанням. А на залишках почали виробляти різний боєкомплект та вибухівку для угруповань «ЛДНР».
Читайте також: Секрети російських «Шахедів» і як українські БПЛА долетіли до Каспію. Сергій Флеш про війну дронів
«На заводі було багато вибухів з необережності, правда, все це списували на «хунту», – писав блогер. Але й українська артилерія туди періодично поцілювала, викликаючи потужну детонацію боєприпасів. В результаті наземна частина підприємства була практично знищена ще до 2022 року. Ходили чутки, що виробництво деякий час продовжувалося у підземних цехах. Але чи використовують їх окупанти зараз – достеменно невідомо.
Розграбований «Топаз», зруйнований казенний завод хімічних виробів разом з державним НДІ пластмас, НДІ комплексної автоматизації та Макіївським державним проєктним інститутом ще у 2021-му окупаційна влада об’єднала в єдину «Державну корпорацію «Алмаз». Планувала використати залишки українського ВПК для виробництва власної зброї.
У 2023-му туди приєднали і поруйнований маріупольський «Азовмаш», на якому обіцяли до кінця 2024-го відродити виробництво. Офіційно – нібито випускати товарні вагони. Але зі злитого Суспільному листування ексголови «Роскосмосу» Дмитра Рогозіна стало відомо, що для ремонту легкої та важкої бронетехніки. Станом на зараз завод так і не запрацював. А в місцевих пабліках пишуть, що його ріжуть на метал.
Тож так звана «Державна корпорація «Алмаз» нині існує лише на папері та жодної зброї не виробляє.
Де зараз «Чебурашка», «Сніжинка», «Сепаратист» та інші «досягнення воєнпрому ДНР»?
У 2017-2018 роках на виставках і по телебаченню окупованої частини Донеччини хвалилися новою «диво-зброєю»: реактивними системами залпового вогню (РСЗВ) «Чебурашка» та «Сніжинка», які нібито «не мають аналогів у світі. Й від першого креслення до останнього болта розроблені донецькими конструкторами».
Російські гібридні сили розказували, що «Чебурашка» здатна дати залп одночасно 60-ма снарядами калібром 220 мм і нібито пробиває найпотужніші укріплення. Де саме виробляли ці системи і скільки їх було – невідомо. У серпні 2022-го окупанти прозвітували, що «1-й армійський корпус» угруповання «ДНР» отримав 2 такі машини.
Читайте також: Рекордні втрати техніки армії РФ: про що це свідчить?
У лютому 2024-го в одному з проросійських телеграм-каналів з’явилося одне-єдине фото цієї РСЗВ у зоні бойових дій на сході України. А військовослужбовці, які воювали чи воюють на Донеччині, повідомили Донбас Реалії, що жодного разу не зустрічалися на фронті з цим «дивом техніки». Тож, швидше за все, «Чебурашки» так і не вийшли в серійне виробництво, а залишилися кустарними виробами.
Не потрапляли в поле зору або як трофеї до українських вояків на фронті й інші «досягнення ВПК ДНР»: «найпотужніша в світі» далекобійна снайперська гвинтівка «Сепаратист», яка могла стріляти до 3 кілометрів набоєм калібру 23 мм. Або антиснайперська гвинтівка «Дончанка» чи пістолети «Оплот».
Росія зі своїм потужним ВПК не зацікавлена у збереженні такого напівкустарного виробництва, вважає президент громадської організації «Центр досліджень соціальних перспектив Донбасу» Сергій Гармаш.
До того ж, «для виробництва серйозної зброї – тих же мінометів, РСЗВ – потрібні спеціальні марки сталі. В Донецьку з цим проблема, тому що вони ще до анексії все, що могли, розграбували», – пояснює Гармаш в інтерв’ю Донбас Реалії. Саме тому, за його словами, на окупованій території робиться упор на ремонтну базу та розробку й виробництво безпілотників.
Що відбувається на Луганському авіаремонтному заводі
Навесні 2023-го окупаційна влада Луганщини пафосно оголосила про відновлення роботи Луганського авіаремонтного заводу (ЛАРЗ). До 2014-го він був одним зі стратегічних підприємств українського ВПК і займався ремонтом авіаційних та вертолітних двигунів. Після захоплення бойовиками частина співробітників виїхала, а ті, хто залишився, почали обслуговувати російську техніку. Але з 2016-го завод зупинився – через брак замовлень та великі борги по зарплатах.
ЛАРЗ перебував відносно далеко від лінії зіткнення, тому зазнав невеликих руйнувань за останні 10 років. Тож після початку повномасштабної війни розгорнулася боротьба за контроль над підприємством серед російських компаній.
У лютому 2023-го ексголова «Роскосмосу» Дмитро Рогозін писав заступнику генпрокурора РФ Дмитру Дємєшину: «Там є верстати, близько 15 двигунів. Точніше, у них 14 двигунів готові для передачі під наші гвинтокрили бойові, й 15 двигунів — під ремкомплект. Я провів перемовини з «Об’єднаною двигунобудівною корпорацією» (ОДК), вони готові негайно забрати завод собі й завантажити його замовленнями під СВО» («спеціальною військовою операцією» в Росії називають війну проти України – ред.).
Читайте також: Відновлення ядерного статусу: чи має Україна «технологічний потенціал» для цього?
Навесні на завод приїхали російські фахівці і запустили перші випробувальні стенди. За рік, у травні, а потім у червні 2024-го в районі підприємства лунали потужні вибухи. Пізніше стало відомо, що туди прилетіли українські ракети ATACMS.
Втім, пропагандистські ЗМІ пишуть, що підприємство продовжує роботу, ба більше: набирає персонал та завантажене замовленнями від російської армії. Як доказ, в одному з проросійських ТГ-каналів опублікували фото оголошення про вакансії на заводі.
Чи потрібен Росії Луганський патронний завод?
Ходять в окупації чутки і про можливе відновлення роботи Луганського патронного заводу. До 2014-го він випускав верстати для виробництва боєприпасів та набої різного калібру. Ексдиректор підприємства Юрій Кулагін, який виїхав у Кременчук, розказував у 2021-му виданню Defense Express: «Ми у Луганську вийшли на темпи у 300 мільйонів патронів натовського стандарту та близько 200 мільйонів патронів «радянського стандарту» на рік і забезпечували ними всі силові структури України».
Читайте також: Tomahawk чи SCALP Naval? Які ракети середньої дальності НАТО може надати Україні
Після захоплення заводу у 2014-му завод зупинився – цехи були пошкоджені обстрілами, частину обладнання вивезли в Росію. У 2016-му очільники угруповання «ЛНР» оголосили: підприємство знову працює і виробляє набої, якими «повністю забезпечує потреби «ЛНР» і «ДНР». Але як доказ показали у своїх так званих ЗМІ лише кадри порожніх цехів. СБУ назвала це фейком: мовляв, таким чином бойовики намагаються легалізувати постачання російської зброї та боєприпасів.
Інформацію СБУ фактично підтвердила стаття російської «Комсомольської правди» у вересні минулого року. Там писали: президент Путін видав указ, за яким Луганський завод стане філіалом Амурського патронного заводу. Тож «завод, що закрився у 2014-му, знову почне працювати».
Правда, нині перспективи відновлення роботи військових підприємств на окупованих територіях навряд чи видаються Кремлю привабливими. Після того, як Україна отримала далекобійні ракети ATACMS та Storm Shadow, всі заводи – у зоні ураження і є законними військовими цілями.
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
Форум