Донбас тривалий час вважався «больовою точкою» на українській наркосцені, зауважують фахівці. Розташований на перетині залізничних і автошляхів, цей регіон був місцем транзиту і збуту наркотичних препаратів. Із початком бойових дій навіть наркозалежні пацієнти змушені були переїхати на території, контрольовані українською владою, бо лише в такий спосіб вони могли отримати шанс на життя.
«Колись у Донецьку у благодійній організації «Світанок» працювала Наталія Зеленіна. Як почалася війна, вона поїхала у Вінницю, щоб отримувати ЗПТ (замісна підтримувальна терапія – ред.) На блокпості по дорозі в Донецьк її затримали, обшукали і вилучили препарат, хоча вона мала всі лікарські документи на нього. Наталії дали 10 років за контрабанду наркотиків».
(Із розповіді Олени Курлат)
Історія Наталії Зеленіної, яку зараз волонтери намагаються визволити з донецької в’язниці, типова для наркозалежних пацієнтів, які проживають на окупованих територіях Донбасу.
За словами Олени Курлат, 60% її знайомих, які разом із нею проходили лікування у Донецьку, нині або померли, або опинилися у місцях позбавлення волі.
Замісна підтримувальна терапія «поза законом»
Олені Курлат 54 роки. Вона народилась і виросла у Донецьку в сім’ї лікарів. Коли дівчинці виповнилося 13, батьки розлучилися, причому цей процес затягнувся на цілі два роки. Олена перебувала у пригніченому стані, і це підштовхнуло її до вживання наркотиків.
В такому віці спрацьовує максималізм, здається, що світ руйнується. Загалом я вживала наркотики понад 30 роківОлена Курлат
«Я вважаю, що всі проблеми починаються з сім’ї. Я відчувала емоційний дефіцит, не була захищеною. В такому віці спрацьовує максималізм, здається, що світ руйнується. Загалом я вживала наркотики понад 30 років. Це були й ін’єкційні наркотики і психотропні препарати. Намагалася лікуватися – які тільки методи не перепробували мої батьки, все марно. Допомогла лише замісна підтримувальна терапія», – ділиться жінка своєю історією з Радіо Свобода.
До початку бойових дій на Донбасі замісну підтримувальну терапію Олена отримувала в Донецьку. З приходом окупаційної влади сайт ЗПТ протримався майже рік.
Далі жінці довелося перебратися до Слов’янська, де відкрили проєкт для наркозалежних пацієнтів-переселенців, які приймають ЗПТ.
Ця програма давала наркозалежним можливість переїхати на підконтрольну Києву територію України і отримувати лікування, зокрема, у Дніпрі, Слов’янську, Краматорську, КиєвіОлена Курлат
«На початку проєкт був орієнтований переважно на кримчан. Після анексії півострова миттєво закрили всі сайти замісної терапії, і люди опинилися у страшному становищі. Ця програма давала наркозалежним можливість переїхати на підконтрольну Києву територію України і отримувати лікування, зокрема, у Дніпрі, Слов’янську, Краматорську, Києві. Нам оплачували житло і на 600 гривень давали продукти. Це була суттєва підтримка. Частина моїх земляків вирішила повернутися назад, але як тільки вони перетинали лінію розмежування, маючи на руках препарати, їх виловлювали і саджали в тюрму. Річ у тім, що, за російськими законами, за якими живуть в ОРДЛО, замісна терапія заборонена. Там взагалі наркозалежний – це безправна тварина», – розповідає Олена.
За даними благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я», який після початку російської агресії регулярно моніторив ситуацію з наркотиками, ВІЛ-СНІД і туберкульозом у Донецькій і Луганській областях, у 2014 році 1039 пацієнтів отримували замісну підтримувальну терапію на окупованих територіях.
Через рік їхня кількість різко зменшилася до 318, а ще через рік наркозалежним узагалі перекрили доступ до ЗПТ.
Середній вік пацієнтів – 35–40 років
Торік 673 людини у Донецькій області отримували замісну підтримувальну терапію, причому, починаючи з 2019 року пацієнтам надають її, зокрема, і при центрах первинної медико-санітарної допомоги. Це дає можливість наркозалежним людям одночасно проходити лікування і мати консультацію сімейного лікаря.
Як зауважила в інтерв’ю Радіо Свобода керівниця проєкту ГО «Наша допомога» у Слов’янську Любов Хрипкова, їхні пацієнти – це переважно внутрішньо переміщені особи, які часто не мають роботи і обмежені у спілкуванні з рідними.
Середній вік наших пацієнтів – 35–40 років. Третина з них – жінкиЛюбов Хрипкова
«Середній вік наших пацієнтів – 35–40 років. Третина з них – жінки. Люди їдуть за лікуванням сюди. Починаючи з 2014 року, наркозалежних зі статусом тимчасово переміщених осіб у Донецькій області нараховувалося 46 пацієнтів. Лікування безплатне, за рахунок державного бюджету», – каже Любов Хрипкова.
Одна з основних проблем наркозалежних полягає в тому, що їх не сприймають як хворих або ж дорікають, що хвороба виникла з їхньої вини. Між тим, наголошує Любов Хрипкова, перший досвід споживання наркотиків підлітки отримують у 12–13 років, а це вже свідчить про масштаби і серйозність проблеми.
Один грам дешевого психостимулятора можна придбати вже й за 300 гривень
Донбас – регіон урбанізований, густонаселений,і з високим рівнем безробіття і низькими доходами. Ці фактори, зауважує Олена Курлат, сприяють розповсюдженню і вживанню наркотиків. Нині цю територію заполонили дешеві психостимулятори, основними споживачами яких є молодь віком до 20 років.
Вони дешеві, і це страшно. Їхня дія спрямована на те, щоб після однієї дози одразу ж виникало бажання взяти другуОлена Курлат
«Спочатку був трамадол. Тоді його ще випускав завод «Стірол». Пам’ятаю, як у трамадольні аптеки стояли черги, як у мавзолей. А в цих чергах молоді люди. На зміну трамадолу прийшов кристалічний метадон (нелегальний саморобний засіб, не плутати з медичним метадону гідрохлоридом, який використовується в програмах ЗПТ – ред). Зараз купа нових психостимуляторів – мефедрон, A-PVP. Вони дешеві, і це страшно. Їхня дія спрямована на те, щоб після однієї дози одразу ж виникало бажання взяти другу. Виникає швидка і стійка залежність. Такого добра у Слов’янську багато. Ціна 1 грама (один «чек») – від 400 до 600 гривень. Це дуже багато, це на кілька доз виходить. Цільова аудиторія – підлітки. Розповсюджуються в основному через «закладки». Є спеціальні інтернет-магазини. Гроші переводять на рахунок, у відповідь приходить повідомлення, де забрати», – розповідає Олена Курлат.
«Боротися» з таким явищем, як наркоманія, чи «протидіяти» йому безглуздо, наголошує співробітник «Альянсу громадського здоров’я» Антон Басенко.
Тут краще вживати термін «вирішення проблем», пов’язаних із вживанням наркотиків. Міжнародний досвід показує, що в тих державах, де саме йшла «війна з наркотиками», не змогли подолати цю проблему і були змушені переглянути підходи до неї, каже він.
«Базова рекомендація державі – це, як не банально звучить, підвищувати добробут громадян, тому що бачимо, що традиційно на наркотики існує попит у країнах із низьким економічним рівнем. Якщо брати молодь, це мають бути адекватні і комплексні програми профілактики, як це рекомендує міжнародна спільнота. У нас у школах або взагалі не бачать впритул це питання, або, якщо і порушують його, то це робиться «для галочки». До речі, так звана негативна пропаганда, коли колишні наркозалежні приходять і розповідають про себе, яке це зло, як погано вживати, не працює. По-перше, досвід кожного наркозалежного унікальний. По-друге, це ще більше формує цікавість до наркотиків, з’являється міфічне уявлення про можливість легко відмовитися від них. Це має бути неупереджена науково обґрунтована інформація від спеціалістів, зокрема, неурядового сектора», – наголошує Антон Басенко.
За офіційними даними, з 10 тисяч людей, яким щороку виносять вироки у справах, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, 83% – це особи, які є споживачами наркотиків, а не торговцями ними.
