У глибокому тилу непідконтрольної Києву частини Луганської області на кордоні з Росією рідко бувають журналісти, та й пасажирські автобуси ходять туди нечасто. Тим не менше, кореспонденти спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії» змогли дістатися до віддалених селищ і побачили своїми очима життя луганського прикордоння в окупації. Про селище, жителі якого вважають себе нащадками запорізьких козаків – в ексклюзивному матеріалі «Донбас.Реалії».
Село Пархоменко (після декомунізації Макарів Яр) – крайній схід України. Це окупована бойовиками угруповання «ЛНР», яке підтримує Росія, територія: заїжджаючи до села, можна побачити стовп з надписом «Прикордонна смуга». Він увесь у слідах автоматних черг. На околицях села: занесені снігом траншеї, поля заміновані, а на узбіччі – могили.
Пархоменко та інші прикордонні села в ході боїв чотирирічної давнини так і не перейшли під контроль Збройних сил України. Це дозволило бойовикам зберегти сполучення майже повністю оточеного Луганська з російським кордоном. Звідти в серпні 2014 року через Пархоменко та Миколаївку до обласного центру зайшла бронетанкова колона. Шанси на швидке звільнення міста були втрачені.
Скандально прославилося село Пархоменко вже пізніше – у січні 2015 року через внутрішні війни проросійських гібридних сил у Луганську. Кортеж колишнього українського міліціонера Олександра Бєднова, більш відомого як екс-«міністра» оборони угруповання «ЛНР» на прізвисько «Бетмен», потрапив в засідку. Його прихильники з числа російських найманців стверджують: «Бетмена» вбили, тому що нібито він перейшов дорогу наркобізнесу угруповання бойовиків «ЛНР».
«До міста спробували провести наркотрафік. Провести його спробували через Пархоменко, з російської території», – казав в ефірі телеканалу, підконтрольного бойовикам, командир бригади бойовиків з угруповання «ЛНР» «Русич» Олексій Мільчаков.
Покинута автобаза та закритий будинок культури
Якщо через село колись і пробували організувати наркотрафік, то слідів багатства в Макаровому Яру не видно.
«Зарплата маленька, тобто пенсія. Ну що, виживаємо. Ми не живемо, а виживаємо. У нас картопля своя, капуста своя, цибуля. Ось цим і живемо. Картопля – головне», – розповідає журналістам місцевий житель.
У селі – покинута автобаза та закритий Будинок культури. Розміщені стенди з оголошеннями: тут досі роздають «гуманітарку». А також просять не рубати ялинки перед сільською школою і збирають гроші на новорічну гірлянду.
Влітку на екскурсії до Макарового Яру приїжджають луганські школярі. Тут працює музей гончарства. Жителі села пишаються своїм походженням від запорізьких козаків. Хоча житель села дід Микола нащадком запорожців себе не вважає.
– Я вважаю, що я – росіянин.
– А паспорт у вас який?
– Український.
– Ось ви хотіли б отримати російський паспорт?
– Ну а навіщо він мені, мені 80 років. Навіщо мені?
Огульчанськ
На вулицях Пархоменка та інших прикордонних сіл зустріти когось не пенсійного віку – рідкість. Жителька іншого прикордонного села в Луганській області Огульчанськ каже: молодь тут майже не затримується.
– Багато хто їздить в Луганськ на роботу, молодь переважно їде до Росії.
– А як часто ви буваєте в Росії?
– Та ми практично не буваємо. Не виїжджаємо, тому що це гроші. Ось, на місці тут обходимося.
– А куди частіше виїжджаєте?
– До лікарні, більше нікуди!
Їдуть з луганського прикордоння і фахівці, стверджують місцеві. Зокрема, лише один лікар працює на декілька сіл.
Ще гірша ситуація в сусідньому Огульчанську. Підприємств тут майже не залишилося. Батьки зустрічають маленьких дітей зі школи, бо на навчання доводиться їхати до сусіднього села.
«Із освітою погано, школу закрили. Дітей возять до Пархоменка. Два дні от була ожеледиця – не возили. Транспорт ходить і погано, і рідко», – розповідає жителька Огульчанська Наталія.
Вікна у закритій огульчанській школі забиті стендами з правилами правопису російської мови. Єдина яскрава пляма – оголошення: закликають жителів на так звані «вибори» угруповання «ЛНР».
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
