Радіо Свобода продовжує публікувати переказані свідчення про так зване «розкуркулення», тобто винищення селянських приватних господарств, проведене верхівкою Компартії СРСР на чолі із Йосипом Сталіним. Онуки, правнуки, а часом і діти розкуркулених надсилають до редакції розповіді про розкуркулення своїх родів у рамках проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство», який Радіо Свобода реалізовує спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду.
Професор Станіслав Кульчицький у своїй статті про розкуркулення, опублікованій у електронній «Енциклопедія історії України», повідомляє, що операція «із ліквідації куркульства як класу» в Україні (тогочасній УСРР) здійснювалася чекістами у 29-ти адміністративних округах у період із 18 лютого до 10 березня 1930 року.
Як наголошують дослідники Національного Музею Голодомору-геноциду, операція проти «куркульства» носила характер справжньої воєнної операції.
Активними виконавцями таємної постанови політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року стали компартійні комітети усіх рівнів, сільські партійні осередки, робітничий сільський актив. До розкуркулення також залучали Комітети незаможних селян («комнеземи»).
Але головну роль у здійсненні репресій проти заможних і працьовитих селян відіграло ОДПУ, (об'єднане державне політичне управління, політична спецслужба при Раді народних комісарів СРСР – ред.), або як його усі тоді називали на російський лад – «ОГПУ» або ж просто «ГПУ».
Цю спецслужбу створили 15 листопада 1923 року при НКВС для боротьби із «контреволюцією, шпигунами і чужими для радянської влади елементами». До 1926 року цією спецслужбою керував Фелікс Дзержинський, а далі – до 1934 року В'ячеслав Менжинський.
«Уповноважених» ОГПУ боялися усі – від місцевих керівників до селян. Цих уповноважених, зазвичай, присилали «з центру».
За їхніми наказами і під їхнім керівництвом цілі селянські родини повністю позбавляли усієї власності, житла та харчів. Багатьох відправляли у Сибір, а тих, хто чинив опір – розстрілювали.
Після розкуркулення і примусової колективізації розпочався Голодомор 1932-33 років.
Від: VITA VOLODKO
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
У прадіда в селі залишилася родина: дружина Явдоха (Євдокія), доньки Зінаїда (моя бабуся) та Марія, донька Ніна від першого шлюбу, а також син Володимир, який помер в 1933 році.
Від: Ольга Цимбалюк
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Мій рід по всіх лініях зосереджений на Черкащині, а саме у Христинівському, Монастирищенському та Канівському районах.
Від: Диниїл Пилипенко
Кому: Radiosvoboda
Тема: Розкуркулення
Спогади про свого діда Дениса Захаровича Чорнія розказала Марія Климко.
Чорній Денис Захарович народився 1890 року. Був він господарем із господарів у селі Бзовиця Зборівського району Тернопільської області.
Він одружився на вдові Ганні, яка мала сина Петра від першого чоловіка. Ще у них з дружиною народилися три доньки: Марія (1921 р.н.), Володимира (1924 р.н.) і Стефанія (1926 р.н.).
Родина була надзвичайно працьовитою. Цілий рік все самі на полі і коло худоби робили, лише на жнива залучали до праці найманих робітників, які радо йшли працювати, бо мали можливість заробити своїй родині на цілий рік до наступних жнив на хліб.
Денис Захарович цікавився політикою і дізнався наперед, що насува'ться і колективізація: все забирають у добрих господарів і вивозять до Сибіру цілими родинами.
У 1951 році проводили агітацію, щоби люди записувалися до колгоспу.
Агітували на зборах, що хто запишеться перший до колгоспу, то заберуть все, але в Сибір не вивезуть. І навіть якісь пільги для дітей тих, хто віддасть свою власність у колгосп, обіцяли.
Він написав заяву і у нього забрали всю землю – 20 моргів поля, двох коней, віз і весь реманент для обробітку землі.
Коли дідо прийшов додому після того, як написав заяву, то молився.
«Господи, – казав він, я і мої діти лишилися голі-босі, що хочеш зі мною і з моїми дітьми роби, але не дай нам пропасти». І дуже-дуже довго плакав.
Ніяких пільг не було.
Дідо Денис тужив, дуже тяжко захворів, кілька років був лежачим хворим і помер 1957 року.
Від: Людмила Худякова
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Розкуркулення
Я Худякова (Москалюк) Людмила Миколаївна хочу розповісти історію розкуркулення моєї бабусі Хлопіцької Анастасії Марківни.
Вона проживала в селі Дзвониха Тиврівського району Вінницької області. Була вдовою, чоловік помер зовсім молодим ще в 1919 році, коли найменшій донечці було лише 1 рік. Мала 5 дітей: четверо синів: Григорія, Володимира, Макара, Дмитра та одну дочку Ганну.
На час розкуркулення старший син був вже одружений, а наймолодшій донечці було 13 років. Цією дочкою була моя мама, яка розповіла мені цю історію. Боліла її душа дуже через це.
Сім'я мала 6 десятин землі, коней, корову, плуга, інший реманент. І хата у них була гарна.
Через відмову моєї бабусі Анастасії вступати до колгоспу, її вирішили виселити із села, а все майно забрати. Коли посадили на воза, то запримітили на ногах моє бабусі гарні черевички(а бабуся моя, зі слів моєї мами, була дуже гарна, носила гарний одяг та взуття). Так ті черевики стягнули прямо з її ніг.
Друг сина Володимира, батько якого шив взуття, приніс для Анастасії Марківни щось взутися, щоб вона зовсім боса не поїхала.
Щоправда, довезли її із дітьми до Вороновиці тай повернули додому. Але в хаті вже нічого не було. Усі ліжка, шафи, стільці та столи позабирали.
Якимось дивом бабусі вдалося повернути корову і це врятувало дітей під час Голодомору. Але сама Анастасія Марківна померла у 1933 році. Їй було 43 роки, серце не витримало тих страждань і усього того, що творилося навколо.
Якщо ваш рід розкуркулили – розкажіть нам про це.
Ми просимо повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.
Пишіть на адресу: Radiosvoboda@rferl.org
Читайте ще:
Терор проти селянства під час сталінського «розкуркулення»: кіровоградські хроніки
