Віталій Ткачук
Як проходило «розкуркулення» на Одещині? Яким чином більшовики під керівництвом Компартії відбирали у селян півдня землю і майно? Чому нищення селянських господарств та насильницька колективізація стали передумовами влаштованого сталінським режимом штучного голоду? Розповідаємо про це у рамках проєкту Радіо Свобода, який реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду – «Як сталінський режим нищив українське вільне селянство».
У 20-х роках минулого століття на території сучасної Одещини 92% від усієї придатної для обробітку землі належали селянським господарствам, повідомляють дослідники.
Навіть апологети СРСР у виданій 2018 року в Росії книзі «СССР. История великой державы (1922–1991 гг.)» пишуть, що 35% селянських господарств, розташованих у степовій зоні, мали техніку для самостійного посіву та збору врожаю.
Сам ідейний натхненник знищення самостійних одноосібних селянських господарств – генеральний секретар ЦК ВКП (б) Йосип Сталін, виступаючи з промовою «До питань аграрної політики СРСР» 27 грудня 1929 року, визнав, що куркулі (працьовиті і заможні хлібороби, яких Ленін обізвав «куркулями» (рос. кулаками) і цей термін увійшов в офіційну риторику комуністів – ред.) є головними виробниками хліба.
«Куркуль виробляв в 1927-му понад 600 мільйонів пудів хліба, а продавав з цієї суми шляхом обміну близько 130 мільйонів. Це серйозна сила, з якою не можна не рахуватися. А скільки виробляли тоді наші колгоспи і радгоспи? Близько 80 мільйонів пудів, з яких вивезли на ринок товарного хліба близько 35 мільйонів пудів. Тепер у нас є достатня матеріальна база для того, щоб вдарити по них, зломити опір, ліквідувати куркульство, як клас. Не менш смішним здається й інше питання: чи можна пустити куркуля у колгосп. Звичайно, не можна його пускати. Не можна, так як він є заклятим ворогом колгоспного руху. На 1930 рік валова хлібна продукція колгоспів і радгоспів становитиме 900 мільйонів пудів», – сказав Стані із трибуни.
Насправді ж, після знищення незалежного селянства, колгоспи не виправдали сподівань «великого вождя», навіть і трохи не наблизившись до озвучених цифр.
І тоді Сталін віддав наказ забрати увесь хліб. А далі був Голодомор.
Нереальний план хлібозаготівель
На півдні України ситуація із виконанням сталінських «планів хлібозаготівель» була ще складнішою через природні чинники.
Дослідниця того періоду в історії України Валентина Олянич у роботі «Зернове господарство в УСРР у 20-х роках ХХ ст.» зазначає, що попри рекордний збір врожаю для України – 1 мільярд 25 мільйонів пудів у 1925 році – на теренах сучасної Одеської області середня врожайність ярої пшениці була нижчою у порівнянні із іншими регіонами і склала 33,5 пудів з десятини.
Наступні два роки Одещина теж потерпала від неврожаю. А це означало, що виконати план хлібозаготівель, встановлений більшовицькою владою, було неможливо. Радянська влада уже взяла курс на «колективізацію», а отже на повне пограбування і знищення одноосібних селянських господарств.
Як зазначають дослідники, які працювали із розсекреченими архівами ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ і зібрали матеріали для багатотомного видання «Реабілітовані історією», хвиля масової колективізації, «розкуркулення» та депортації селян на Одещині, як i по всій країні, за наказом Кремля пройшла у період із грудня 1929-го по березень 1930 року.
За цих три місяці на Одещині фактично було знищено десятки тисяч селянських господарств.
Селяни не розуміли, що відбувається.
До того ж були вже укрупнені самостійні господарства – артілі, які мали певну спеціалізацію, і утворилися у період НЕПу шляхом добровільного об'єднання учасників. Вони теж потрапляли під «розкуркулення».
Ось «Заява членів артілі «Красный светоч» з с. Тарасівки Первомайського округу на Одещині до ВУЦВКу з протестом проти ліквідації артілі, створеної у 1918 р. (3 лютого 1929р.)» із фондів ЦДАЖР України.
«Просимо з'ясувати наше безвихідне, невизначене становище стосовно наступного: ми члени сільськогосподарської артілі «Світоч», хто підписався нище, поселилися в 1918 році, організувавши з с\г артіль з безпритульних селян, робітників, бідняків і всі займалися хліборобством. Тоді, коли ми поселилися на ділянці, належнвй нам, земля була зовсім закинута, занедбана земля, поросла будяками та різними видами бур'яну. У 1921 році ми отримали норму на сорок два (42) їдока на сімдесят одну (71) десятину, з них незручних чотирнадцять (14) десятин. Нарізку землі проводили землеміри Земтарадзе, Шотлов, і Молчанов. За 10 років артільного життя ми затратили багато праці, насадили культурний сад шість (6) десятин. Три (3) сади обсадили декоративною галявиною з декоративних дерев. Викопали три криниці, зробили п'ять будівель (3 житлових і дві холодних). І трьом житловим будівлям зробили капітальний ремонт. Маємо трохи робочої худоби та інвентар. Всю нашу власність комісія оцінила в шістдесят дві тисячі сімсот (62700) рублів. Тяжко працюючи, ми вклали в цю справу здоров'я, роки та сили. Нікому не винні й копійки. Державні вимоги виконуємо беззаперечно. З сусідніми селянами живемо тихо та мирно, нікого не ображаємо. Проти радянської влади нікого не агітуємо, пропагандою жодною не займаємося.
В цей момент нашу артіль ліквідувало і нам належить виселитися з артілі, яку ми організували. І нас селян, хліборобів, бідняків залишають без кутка та шматка хліба, і всіх нас залишили без права голосу. Через що нас залишили без права голосу – ми не знаємо. Вини своєї не відчуваємо. Колгоспсекція не дає нам жодних пояснень, за довідками відправляють у район, район теж саме говорить. Як же нам бути в подальшому і до кого звертатися, щоб мати право на життя трудової людини? Ми знаємо, що будь-який громадянин Радянського Союзу може користуватися землею та тим, що здобув, працюючи. Всім відомо, що ми не чинили нікому шкоди та не скоювали злочинів, а тільки створили власноруч сільське господарство та культурний сад. І бажаємо надалі працювати на своїй землі (їдоцькій нормі – встановлена норма землі на одну людину, щоб прожити – ред.). Тому просимо допомогти нам порадою, що ми маємо вдіяти і як далі жити».
Методи «розкуркулення» на Одещині
Компартійні та силові органи на місцях отримували вказівки з центру якими методами проводити розкуркулення.
Спеціальні Уповноважені ГПУ (рос. Государственное политическое управление при НКВД СРСР – ред.) приїжджали у села, збирали комуністів та комсомольців і проводили агітацію серед місцевих жителів, розпалюючи ворожнечу бідняків до заможних односельців.
Створеним Комнезамам (Комітетам незаможних селян – ред.) давалися чіткі рекомендації про те, що і як робити, цитувалися висловлювання Володимира Леніна та Йосипа Сталіна на кшталт «куркуль – класовий ворог революції», «ліквідувати куркулів як клас», «куркулів приймати у колгосп у жодному разі не можна». Окрім цього, для забезпечення «виконання рішень партії та уряду» у райони розкуркулення направлялися загони червоноармійців».
Як і по усій Україні компартійні осередки Одещини і місцеві керівники репресивних органів отримували від центральних органів влади більшовиків директиви поводження із «куркулями та іншими ворожими радянській владі елементами».
Загалом, вони зводилися до наступного:
- виявляти тих, хто не хоче вступати у колгоспи;
- виявляти куркулів;
- забирати у них все майно, землю, реманент і худобу;
- виселяти їх разом із родинами у Сибір;
- тих, хто чинить спротив «усуспільненню майна», приховує хліб, або проводить «котрреволюційну агітацію» – арештовувати;
- злісних «ворогів радянської влади» – страчувати;
8 січня 1930 року окружний земельний відділ прийняв постанову № 3/35 i розіслав із грифом «цілком таємно» всім райвиконкомам: ‹...Згідно з постановою PHK УCPP від 13 грудня 1929 року (протокол № 45-950, п. 3) ухвалено організувати переселення із прикордонних округів УCPP на фонди Сибіру осіб, що ïx визнано суспільно-небезпечними для перебування у межах прикордонної смуги».
Районним земельним відділам та партійним осередкам доручили виявляти на селі «суспільно небезпечних осіб›, зібрати на них «компромат», взяти на облік членів їхніх сімей, описати майновий стан.
І вже до кінця 1930 poкy, як зазначають дослідники у Науково-документальній серії книг «Реабілітовані історією» кількість відправлених на спецпоселення з Одеського округу, враховуючи жінок i дітей, перевищила 5 тисяч осіб.
1 лютого 1930 року Центральний виконавчий комітет i Pада народних комісарів CPCP прийняли постанову «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації й по боротьбі з куркульством».
Згідно з цією постановою, крайовим (обласним) виконавчим комітетам партії i урядам автономних республік надавалося право здійснювати в районах суцільної колективізації «всі необхідні заходи боротьби з куркульством»:
- повну конфіскацію майна куркулів;
- накладення на них штрафів;
- виселення
Будинки висланих та вилучене майно передавалося у власність сільських рад та колгоспів.
«По вулицях ходили групи людей, комсомольців. Вони одягали червоні головні убори, шкіряні куртки, яро підтримували колективізацію та із задоволенням відбирали власність багатших», – розповів один зі жителів села Мардарівка Одеської області.
«Куркулями» були не пани, а просто роботящі люди, які мали певний достаток, бо тяжко працювали. Мій дідусь вставав з самого ранку, порався по господарству, мив дійки корові, а потів вставала бабуся і доїла її. Легше ж було нічого не робити, бути в комбіді (комітет бідних) і обкрадати чесних людей», – розповідають нащадки розкуркулених.
В інформаційному зведенні Колгоспцентру CPCP від 25 лютого 1930 року повідомляється, що у Березівському районі Одеської області передано колгоспам 165, а наймитам – 105 куркульських домівок, колгоспам – 750 голів великой рогатої худоби, тисячі одиниць сільськогосподарського реманенту, вилучені тисячі центнерів хліба.
В Овідіопольському районі у селян було відібрано і передано колгоспам майна, худоби, реманентиу на суму 315 989 карбованців.
«У мого прадіда Васильченка Максима Несторовича була пара коней, десяток овець, корова та власна будівля. В 1929 році прийшли комсомольці та вигнали його з власного будинку разом із усією сім’єю (дружина, три дочки та син). За небажання йти в колгосп його відправили в Соловки до Сибіру, а жінці з чотирма дітьми довелося шукати прихисток у сусідів, жити в сарайчику», – зі спогадів жительки села Мардарівки про «розкуркулення» прадіда.
На Одещині були також німецькі поселення, жителі яких вдало займалися сільським господарством та ремеслами. Німці теж потрапили під репресії «розкуркуленням».
Попри те, що пограбування селян, повне позбавлення їх майна, домівок і засобів для існування, здебільшого проходили за участю озброєних червоноармійців, доведені до відчаю селяни чинили опір.
Опір розкуркуленню: повстання і «бабські бунти»
Дослідники архівів, опираючись на розсекречені звіти ГПУ НКВД, повідомляють, про понад 4 тисячі масових виступів українських селян протягом 1930 року, що дорівнює майже половині усіх виступів проти влади за той період часу в СРСР.
На Одещині масові селянські виступи та жіночі бунти як відповідь на «розкуркулення», за даними істориків, почалися у січні-лютому 1930 року i охопили практично всі райони.
«В той період жінки досить часто організовували такі протести – по всій Україні. В архівних документах фігурують такі поняття, як «волинки», «бабські бунти». Здавалося, якщо жінки повстануть на захист власності, то представники репресивних органів не будуть застосовувати силу. Але таке уявлення було помилковим», – зазначає завідувачка експедиційного відділу Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Яна Гринько.
Архіви свідчать про «бунти в селах Богданово, Новоселівка, Цибуковське, Денисівка, Василівка, Градениці, у MACPP (Молдавська автономна соціалістична радянська респубілка – ред.) в селах Коротне, Чобручі, Незавертайлівка».
Документи розповідають, що 26-28 лютого 1930 року у селах Яськи та Троїцьке півтори тисячі селян, озброєних вилами та рушницями, перекрили шляхи та побудували барикади навколо сіл».
«Куркульські бунти» зафіксовано у селах Зельцького, Благоївського, Фрунзівського, Фрідріх-Енгельсівського районів.
«Юрби озброєних вилами, косами, рушницями селян громили колгоспи та сільради. Частина заколотників пробила спробу перетнути радянсько- румунський кордон», – повідомляють секретні звіти.
У березні 1930 року тисяча селян села Дальні з портретами Леніна поїхала до Одеси протестувати проти «колективізації», але на в’їзді до міста їх розігнали, а 30 «зачинщиків» кинули до в’язніці.
Протест у грецькому селі Свердлове Одеської округи придушував загін міліції та ГПУ. Одного селянина убили, 6 – поранили, заарештували 80.
Подібне відбувалося у Балті, у селі Маяки, Северинівці, Рацулове Гнилякове, Новоселівка, Мангейм, Кандель, Ельзас, Троїцьке та багатьох інших.
2 лютого 1930 року ГПУ Одеської округи видало секретний наказ №44/21 про організацію ліквідаціі куркульства, згідно з яким на місцях створювалися оперативні «трійки» для позасудового розгляду справ щодо куркулів та інших «контрреволюційних елементів».
Ці так звані «трійки» мали право засуджувати людей до страти. Каральні функції у межах своїх повноважень мали виконувати також і представники партійних i колгоспних органів.
Результати репресій проти селянства
На основі знайдених у архівах радянських репресивних органів документів, дослідники «розкуркулення» повідомляють, що на весну 1930 року у 17 районах Одеської округи було:
- «розкуркулено» 3890 селянських господарств (88,2% );
- вилучено 42 тисячі гектарів землі (89,2%);
- вилучено 6031 голову великої рогатої худоби (96% ).
Загальна вартість конфіскованого майна склала 5 мільйонів карбованців.
Станом на 12 березня з Одеської округи виселили 5561 «розкуркулених» та членів їхніх родин.
Загалом, за даними ОГПУ, в 1930-1931 роках на спецпоселення відправили 2 мільйони селян, сотні тисяч заарештували і відправили до концтаборів, понад 30 тисяч розстріляли.
На початку 30-х років минулого століття однією з поширених розстрільних статей Кримінального кодексу СРСР стала стаття «за терор».
Проявом «класового терору» могло стати все – від реального збройного спротиву колективізації до бійки із колгоспним «активістом».
10 років таборів давали за саботаж колективізації або наказів керівників колгоспу, а за участь у так званих «куркульських угрупованнях» – розстріл.
У жовтні 1930 року на Одещині створили міжрайонну прокуратуру та міжрайонний суд. Протягом перших шести місяців своєї діяльності ці органи влади засудили до різних видів покарань тисячі людей.
Заможні селяни та підприємці-непмани складали 80,9% засуджених. Розстріляли –19,3%.
Репресії проти селян під виглядом так званого «розкуркулення» і покарання за спротив проти нього на Одещині у наступні роки тільки посилювалися.
Сталінські плани хлібозаготівель виявилися «непідйомними» для колгоспів. Для «активізації виконання планів хлібозаготівель» у грудні 1932-ro до Одеси прибув член політбюро ЦК ВКП(б) Лазар Каганович. За його наказом терор проти селянства став головним методом вилучення хліба.
А коли усе зерно відібрали – настав штучний голод. Радянська влада його ретельно приховувала, а тих, хто розповідав про нього – переслідувала.
Тільки за документами Державного архіву Одеської області та книгами РАЦСУ вдалося встановити 471 населений пункт, який постраждав від Голодомору-геноциду 1932– 933 років. За цими документами встановлено 37 961 імен загиблих від голоду.
«Телятинку, курятинку буржуям віддамо, а кінноту Будьонного ми самі поїмо»
Як пише у своїй статті «Голодомор 1932–1933 року на Одещині та його наслідки» дослідниця із Південного наукового центру НАН України та МОН України Надія Сафонова: «В Одесі казали: «Їж тараньку, пий водичку та виконуй п’ятирічку». У той час, коли мільйони людей в Україні голодували, до Одеського порту день і ніч везли зерно і гнали худобу; кожного дня від пристаней відходили по три–чотири іноземні пароплави з мороженим м’ясом, маслом, забитою птицею. Згодом у місті замість тарані стали видавати на місяць півтора фунта синьозеленої конини. Дітлахи співали: «Телятинку, курятинку буржуям віддамо, а кінноту Будьонного ми самі поїмо». У той час в Німеччині й Англії дешевим зерном з України годували коней і худобу».
Дослідники репресій проти селянства наголошують, що після розсекречення архівів МВС стало можливим дослідити десятки тисяч справ про розкуркулення.
Нащадки розкуркулених родів можуть подавати запити до місцевих галузевих архівів МВС і отримувати доступ до документів.
У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство – просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти нам все, що ви знаєте про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.
Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org
Читайте ще:
Із архівів КДБ: доля останнього полковника УПА Василя Левковича-«Вороного»
