Доступність посилання

ТОП новини

«Суверенітет дістався Києву великою ціною» – Павло Казарін про Україну, Білорусь та Росію


Під час «Маршу захисників» до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2020 року
Під час «Маршу захисників» до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2020 року
(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)

Логіка імперій

Будь-яка імперія ставить на чільне місце території. Квадратні кілометри завжди сприймаються нею як щось сакральне. В результаті ‒ імперія в усі часи розширюється доти, поки не досягне природних кордонів. Наприклад, гірських хребтів, водних просторів або кордонів інших імперій. Тому ідеальна географія «русского мира», на думку його адепта, впирається в Карпати на заході, потім ‒ у Кавказ, південний Туркменистан і Тянь-Шань. Морські кордони окантовуються Балтикою, Тихим океаном і північними холодними морями.

Для імперії території важливіші за якість життя. Підкорені простори обживаються за залишковим принципом. Неважливо, скільки людей живе на Курилах, важливіший прапор, який над ними майорить. І ця чотирьохсотрічна матриця існування проросла метастазами у свідомість імперських адептів. Будь-яке поповнення ‒ благо. Будь-яка втрата ‒ катастрофа.

Власне, цією ж міркою імперія оцінює всіх своїх правителів. Будь-який «герой» ‒ той, хто завойовував нове. Будь-який «зрадник» ‒ той, через кого імперія скорочується. Іван Грозний цінний Казанню та Астраханню, а Катерина Друга ‒ південною Україною та Кримом.

Росія оцінює нинішні протести в Білорусі як посягання на свої володіння

Нинішня Росія ні на крок не відступає від цього принципу. А тому оцінює нинішні протести в Білорусі не як внутрішню справу суверенної країни, а як посягання на свої володіння.

Суверенітет сусідньої країни буде поставлений під питання тоді, коли білоруси спробують вирішити свою долю самі. І рівно з цієї ж причини Володимир Путін обіцяє офіційному Мінську «силовий десант» для «наведення ладу». У логіці імперії Білорусь приречена бути російським лімітрофом. І Москва готова битися за неї ‒ навіть якщо для цього доведеться битися з самими білорусами.

Під час «Маршу свободи» в Мінську, 16 серпня 2020 року
Під час «Маршу свободи» в Мінську, 16 серпня 2020 року

Власне, шість років тому ми всі це вже на власні очі спостерігали. Суверенітет дістався Києву великою ціною. Платою за нього стали окремі регіони країни. А тепер Москва намагається зробити зворотний обмін. Повернувши частину вкраденого в обмін на все той же український суверенітет.

Можливо, Москва в цей момент діє в межах своєї власної логіки. Тієї самої, в якій головна надцінність ‒ це квадратні кілометри. Тієї самої, в якій немає більшого блага, ніж розширити свої фактичні кордони. І тепер вона п'ятий рік поспіль посилає Україні ті сигнали, які сама вважає «пропозицією, від якої не можна відмовитися».

Але річ у тім, що мотивація нинішньої України має бути лише в тому, щоб залишитися Україною. Вийти з-під протекторату Москви. Порвати з власним минулим. Перезібрати країну за новими правилами. Зробити державу зручною та інструментальною. І це той самий сценарій, в якому якість важливіша за кількість.

Москва мріє заморозити. Україна мріє зламати

Для імперії важливіші кордони. Для України ‒ правила життя всередині кордонів. Москва мріє заморозити пострадянський статус-кво. Україна мріє його зламати. І будь-які пропозиції щодо обміну територій на суверенітет виглядають привабливими лише тому, хто не хоче появи на карті справжньої України.

Ганнуся Боровик, 2,5 роки, донька кіборга 90-го окремого аеромобільного батальйону Руслана Боровика, яка разом з батьком взяла участь у «Марші захисників України». Київ, 24 серпня 2020 року
Ганнуся Боровик, 2,5 роки, донька кіборга 90-го окремого аеромобільного батальйону Руслана Боровика, яка разом з батьком взяла участь у «Марші захисників України». Київ, 24 серпня 2020 року

Шість років тому Київ уже виявив, що будь-яке прагнення до самостійності невіддільне від національно-визвольної революції. Що будь-яке повстання проти московського ставленика загрожує російським вторгненням. Що незалежність не падає у дбайливо підставлені долоні, що за неї доводиться боротися.

А тепер у цьому ж матимуть змогу переконатися й білоруси. Вони, як і українці взимку 2013-го, вийшли битися зі своїм власним драконом. Але в разі перемоги їм доведеться виявити, що ні друга державна мова, ні загальна доброзичлива щодо Росії риторика не вбережуть їх від необхідності мати справу з більшим драконом.

Вся різниця в тому, що в разі України Москві довелося задовольнятися лише вкраденим Кримом і частиною Донбасу. А в разі Білорусі Кремль твердо має намір утримати у своїй орбіті всю країну.

Павло Казарін –​ оглядач Крим.Реалії

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Білорусь. Відкриття архівів КГБ – останній цвях у труну диктатури

Томос для Білорусі. Привітання Московським патріархом Лукашенка обурило білорусів

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG