Пилип Орлик (21 жовтня 1672 року – 24 травня 1742 року) – генеральний писар Війська Запорозького, близький спільник гетьмана Івана Мазепа, сам став гетьманом уже на вигнанні. Автор чи один із авторів козацької конституції, яку часто називають його іменем – «Конституцією Пилипа Орлика».

Про Пилипа Орлика «Історична Свобода» розмовляла з відомою дослідницею українського козацтва Тетяною Таїровою, авторкою багатьох книжок на цю тему.

Її нове дослідження «Пилип Орлик і мазепинці» вийшло друком у жовтні до 350-річчя від дня народження Пилипа Орлика

Тетяна Таїрова, хоч і російський історик, але в лютому цього року публічно засудила російську агресію проти України, після чого втратила роботу в Санкт-Петербурзькому університеті.

– Пилип Орлик – дещо нетипова персона серед козацької старшини. Орлики – це чеський баронський рід, одна з гілок якого переїхала до Речі Посполитої. Народився в Білорусі, близько 100 кілометрів на північ від Мінська. Яка була його самоідентифікація?

– Орлик себе відчував «іноземцем і пришельцем» – саме так він пише про себе в листі до Стефана Яворського. Але його мама була православна і відповідно охрестила сина. Це напевно було найголовніше.

Крім того, в юному віці він почав навчатися в Києво-Могилянській академії. Освіта і те, що він багато років провів у Києві, дуже вплинули на його відчуття України і співпрацю з Військом Запорозьким.

– А як він так близько зійшовся з Мазепою? Люди різного походження, люди дуже різного віку – Мазепа набагато старший. Завдяки чому Орлик зробив таку вдалу кар’єру при гетьмані?

– Кар’єру Орлик почав ще коли навчався в Києво-Могилянській академії. Його особистим духівником був тоді ще професор академії Стефан Яворський, який був дуже близькою людиною до Івана Мазепи.

З часів Києво-Могилянської академії Яворський дуже допомагав Орлику. Завдяки його підтримці Орлик після закінчення навчання отримав дуже добру позицію в Київській духовній консисторії, а за кілька років потрапив до Генеральної канцелярії.

Працюючи там, Орлик ще й виявив талант до написання панегіриків. У 1695 році він написав панегірик на честь Мазепи і подарував особисто гетьману. З цього, ймовірно, починається їхнє досить близьке знайомство. Взагалі, Мазепа мав багато талановитих людей у своєму оточенні та завжди їх підтримував. Напевно тому він підтримав і Орлика.

Згодом Орлик написав панегірик на весілля полковника Івана Обидовського, племінника Мазепи. А невдовзі сам Орлик одружився з сестрою Григорія Герцика, родина якого була дуже впливовою серед козацької старшини. Родинні зв’язки мали дуже велике значення в часи Гетьманщини.

– Отже, попри те, що Орлик був людиною «сторонньою», він вдало вписався у козацьку старшину?

– Так, він зробив блискучу кар’єру, ставши генеральним писарем у 1702 році, після Василя Кочубея...

– У 30 років – це доволі молодий вік для такої посади.

– Так. Для Гетьманщини – дуже молодий. Можна порівняти хіба з Іваном Виговським, який також доволі молодим отримав цю посаду. Але все ж таки Виговський походив з української шляхти.

– Як ви думаєте, чому Мазепа саме Орлика так наблизив до себе?

– По-перше, Мазепа підтримав талановиту людину. Він вважав, що Орлик, як генеральний писар, може багато що зробити. Він блискуче знав латину, французьку, інші мови.

Тобто він був людиною, яка сподобалася Мазепі, тому що гетьман і сам дуже добре знав мови і цікавився Європою.

По-друге, Орлик не мав надто тісних зв’язків із різними групами козацької старшини. І це було для Мазепи дуже добре, тому що він завжди мав опозицію серед старшини. А в особі Орлика він мав генерального писаря, який залежав насамперед від нього. І це було, звичайно, дуже зручно для Мазепи.

– У другій половині ХVІІ століття козацтво часто не дуже добре ставилося до діячів, які не були, як тоді казали, «старинними» чи «родовими» козаками. Орлику це не заважало?

– Звичайно, таке негативне ставлення з боку козацтва існувало. Наприклад, до Виговського ставилися негативно, тому що він був не з козацького роду.

Щоправда, на початку ХVІІІ століття це трохи змінилося, адже постійні воєнні дії вже не відбувалися, але деяким чином ще впливало. Тому Орлик мав досить складні взаємини з запорожцями та їхнім кошовим Костем Гордієнком.

Але коли вже в еміграції Орлик був обраний гетьманом, то в цей час більше значення мали не так військові здібності, як дипломатичні. Саме в цьому Орлик був здібним. Він дуже добре розумів дипломатичну справу і багато чого зробив ще за Мазепи.

– Після поразки шведів під Полтавою і смерті гетьмана Мазепи саме Орлика обрали гетьманом. А чи були інші претенденти?

– Були. Наприклад, ще один племінник Мазепи – Андрій Войнаровський. Але Орлик був генеральним писарем, дуже впливовою людиною з точки зору старшини, і він дуже добре знав всі зв’язки дипломатичні. Тому саме його обрали гетьманом.

– Після невдалого Прутського походу (1711) Петро І уклав з турецьким султаном мирний договір, який, серед іншого, передбачав, що Запорожжя і Правобережна Україна переходять під владу козаків. Але чому в підсумку така козацька держава не постала?

– Там були дуже складні події. Тут і спротив Речі Посполитої, і складні взаємини між султаном і візиром, і те, що Карл ХІІ на той час вже втрачав впливовість. Тому так сталося, що Правобережжя залишилося за Річчю Посполитою. Орлик не мав можливості на це впливати.

– В еміграції Орлик весь час писав якісь меморандуми до різних монарших дворів. Чого він намагався досягнути? Те, що він писав, це були прожектерство чи якісь реальні речі?

– Орлик намагався створити європейську коаліцію, яка підтримала би Україну в боротьбі з Московською державою.

Він звертався до Франції, до Речі Посполитої, до Швеції. Попервах було цілком реально створити військовий альянс, щоб здійснити похід і звільнити Правобережжя та навіть Лівобережжя України. Тобто на деяких етапах це було майже можливо, але чимдалі спроби створити коаліцію ставали складнішими. Часи змінювалися, але Орлик все ж таки намагався щось зробити.

– Він слідом за Карлом ХІІ поїхав до Швеції. Але чому він у Швеції не залишився, а повернувся до османських володінь, на південь?

– Коли Карл ХІІ загинув, тоді Орлик повернувся. Зміна влади у Швеції на це дуже вплинула, бо нова влада не підтримувала продовження війни проти Петра І.

Крім того, йому просто бракувало грошей, щоб там залишатися. До речі, якраз документи, які я друкую, дуже яскраво пояснюють, якими були складні умови емігрантів. Насамперед це брак грошей. Те, що вони з собою взяли з України, закінчилося.

Треба було мати якесь підґрунтя, щоб їхні родини могли там більш-менш нормально існувати. Через це Орлик спочатку виїхав до Речі Посполитої, де йому запропонували деякі можливості. Він навіть шукав можливість домовитися з Петром І. А вже потім поїхав до Османської імперії, де й залишався до кінця свого життя.

– Цей момент, що він хотів повернутися. Наскільки відомо, Орлик зі Стефаном Яворським продовжував листуватися. А той зробив непогану кар’єру, ставши місцеблюстителем патріаршого престолу і першим очільником Святішого синоду, який запровадили замість патріаршества. Очевидно, і це питання спливало в листуванні. Чому в підсумку Орлик не покаявся і не повернувся, як це зробило багато мазепинців?

– Я якраз знайшла досі невідомий лист Орлика до Яворського, який пояснює, як це все відбувалося.

Яворський першим звернувся до Орлика і запропонував амністію. Але Орлик був у цьому зовсім не певний, тому що не міг собі уявити, як він повернеться до України: якими будуть умови, чи він поверне свої маєтки?

У нього було дуже багато різних запитань до Яворського. Зрештою, він дуже обережно ставився до Петра І, бо дуже добре знав, яка це людина.

Деякі мазепинці отримали амністію та повернулися. Орлик теж написав листа, в якому пояснював, як почалися взаємини Мазепи зі шведами. Це була спроба знайти якусь можливість отримати амністію. Але, зрештою, Орлик вирішив цього не робити.

Якраз у той час заарештували Григорія Герцика і запроторили до Петропавловськом фортеці у Петербурзі. Ще декого з мазепинців заарештували.

Тобто це були дуже складні питання. Орлик листувався з Яворським, думав про таку можливість, але зрештою вирішив цього не робити.

– Що було визначним в його еміграційному у житті? Чим жила ця людина в екзилі?

– Орлик постійно жив мрією, що він все-таки створить коаліцію і за підтримки запорожців, які на той час перебували в Кримському ханстві, вони всі разом повернуться до України. І він буде гетьманом не на еміграції, а справжнім гетьманом України, навіть обох берегів Дніпра.

Це була його мрія та мета до кінця життя.

– В 1733 році навіть запорожці повернулися під владу Російської імперії.

– Так, і це була дуже неприємна новина для Орлика. Але все ж таки він шукав шляхи для подальшої боротьби. І навіть був момент, коли Орлик розглядався як можливий кандидат на гетьманство. Його навіть дехто з сенаторів Росії підтримував, але все ж таки зробили гетьманом Данила Апостола.

– Дуже цікавий момент: звинуваченого у зраді вигнанця російська імперська влада розглядала як кандидата в гетьмани! Можна тут детальніше?

– Більше інших його підтримував чоловік доньки Петра І Анни. Він був німецьким герцогом, точно не пам’ятаю його титулу.

– Якщо не помиляюся, то Анна Петрівна була дружиною голштинського герцога Карла-Фрідріха.

– Деякий час він був сенатором Російської імперії і підтримував можливість вибрати Орлика гетьманом. Він вважав, що це буде дуже цікава комбінація, яка дасть підстави для союзу з деякими європейськими державами.

– І чому цей проєкт не був реалізований?

– Тому що все вирішив Олександр Меншиков, який підтримував кандидатуру Данила Апостола.

– Мабуть, Меншиков був впливовішим за голштиньского герцога?

– Звичайно, Меншиков тоді був найвпливовішим. Це були часи, коли за 14-річного Петра ІІ все вирішували сенатори. І найвпливовішим серед них був, звичайно, Меншиков. Його син був дуже близьким із сином Апостола. І Меншиков вважав, що Апостол – це найкраща кандидатура на гетьмана.

– У чому головний спадок Орлика і мазепинської еміграції для української історії?

– Напевно в тому, що завдяки їм зацікавленість Україною знову, після часів Хмельницького, стала помітною в Європі.