Днями до народу Казахстану пролунав заклик не стояти осторонь, а бути активними в допомозі президентові країни та урядові у вирішенні нагальних проблем. Айдос Укібай, речник першого президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, якому дали титул «Єлбаси» (батька нації), сказав, що Назарбаєв просить «тих, хто хоче і може, допомогти країні», переказувати кошти в спеціальний фонд для допомоги Казахстану у ці складні часи.
Цей заклик Нурсултана Назарбаєва через свого речника показує наскільки побоюються керівники Казахстану подвійного негативного впливу на країну падіння світових цін на нафту та спалаху коронавірусу, перші випадки якого були зафіксовані в Казахстані 13 березня.
Що стосується проблеми коронавірусу, люди в Казахстані, звичайно, хотіли б якось допомогти в час кризи і, як сказав Укібай, Назарбаєв «вважає важливою допомогу лікарям, волонтерам, військовим та поліції, які перебувають на передній лінії в битві з цєю небезпечною інфекцією».
Станом на 26 березня, Казахстан, населення якого становить 18 мільйонів, має 109 випадків коронавірусу, а також одного померлого від нього.
Під час останньої економічної кризи в Казахстані, яка почалась у 2014 році, уряд країни спирався на спеціальний національний фонд для компенсації нестачі коштів в бюджеті.
Завдяки нафтовому та газовому багатству Казахстан вважають найбагатшою країною Центральної Азії.
Але в нинішній економічній кризі Назарбаєв, який залишив президентську посаду в березні 2019 року після 28 років років президенства, обрав свого речника для заклику до кахазів поділитись грошима з державою.
Не вперше
Назарбаєв вже звертався до казахів із закліком скинутись грошима – але це було аж 21 рік тому, якщо бути точним.
І дивлячись нині на ту стару ситуацію, постає питання: а хто має першим скинутись до цього нового соціального фонду Казахстану?
У червні 1999 року Казахстан був у скруті.
Тоді країна почала видобувати більше нафти, ціна якої у 1990-тих роках була менше $20 за барель, а в 1998-му взагалі опустилась до $12, трохи піднявшись в 1999-му -- до $16.5 за барель.
Врожай зернових в 1998 році був найгіршим за 40 років (лише 7,3 мільйона тон), що на 44 відсотки менше попереднього року.
В країні мали місце відключення електроенергії, зарплати не виплачувались і робітники часто страйкували.
В дещо розгубленій ситуації на початку жовтня 1998 року були оголошені перші президентські вибори за сім років. Коротка виборча кампанія позначилась забороною участі у виборах головному кандидату від опозиції і вибори січня 1999 року криктикувлаи за фальсифікації та несправедливість.
Протягом перших місяців 1999 року уряд скоротив соціальні програми, звільнив багато держслужбовців, а вільний курс національної валюти тенге призвів до її стрімкої девальвації.
В червні 1999 року почалась кампанія «Поклади золото до Золотого фонду». Людей заохочували класти золото та ювелірні вироби до державного фонду з тим щоб їх продати, а виручені кошти використати на виведення Казахстану з глибокої економічної кризи.
Цю схему скопіювали з досвіду Південної Кореї 1997 року, коли уряд в Сеулі попросив громадян внести золото для продажу і подальшої сплати державних боргів.
Тим казахстанцям, які зробили внески золотом, обіцяли певну компенсацію протягом десятиліття, але інформація про те, скільки золота та ювелірних виробів вдалося тоді зібрати, а також як це було компенсовано пізніше, так ніколи і не стала публічною.
В червні 1999 році тодішній прем’єр сказав, що лише в Карасайському районі Алматинської області (де розташоване рідне село Назарбаєва Чемойган), вдалося зібрати золота на $10,000.
Згідно з деякими повідомленнями, в той час як багато людей робили внески золотом, чимало з них робили це без особливого ентузіазму. Скажімо, лунала інформація, що деякі керівники підприємств затримували зарплату допоки їхні підлеглі не внесуть золото чи прикраси до фонду.
Назарбаєв розповідав про фонд в липні 1999 року під час сесії Всесвітнього Економічного Форуму в австрійському Зальцбурзі.
«Щодо збору золота та ювелірних прикрас... Звичайно, якщо пересічні громадяни готові допомогти за цих тяжких економічних умов, якщо вони справді хочуть зробити внесок до соціального фонду аби допомгти сім’ям з низькими доходами чи багатодітним сім’ям, підтримати пенсіонерів, то, сподіваюсь, уряд не буде проти цього», – сказав тоді Назарбаєв.
Таємний швейцарський рахунок
Ситуація в Казахстані почала поліпшуватись у 2000 році.
Ціна на нафту підросла до понад $27 за барель, а в 2005 році була вже на межі $50, поступово зростаючи все наступне десятиліття.
Казахстан було врятовано – фінансово – і кампанія збору золота та прикрас поступово зійшла нанівець.
Але загадкова річ мала місце в квітні 2002 року.
Тодішній прем’єр Імангалі Тасмагамбетов сказав у парламенті, що в одному зі швейцарських банків існує «секретний фонд». За словами Тасмагамбетова, ще у 1996 році уряд Казахстану продав 25 відсотків Тенгізського нафтового родовища потужному нафтовому гіганту Mobil за мільярд доларів і що Назарбаєв поклав гроші на швейцарський рахунок.
Тасмагамбетов сказав, що цей таємний фонд було використано для погашення пенсій в 1997 році, а в 1998 році було вокористано для зменшення негативного впливу фінансової кризи в Росії на економіку Казахстану. Він нічого не сказав про використання грошей зі швейцарського банку в 1999 році.
Викриття інформації про швейцарський банківський рахунок сталося після того, як два опозиційні депутати – Борис Сорокін та Серіболсин Абділдін – написали прм’єру Тасмагамбетову в серелині березня, прохаючи надати більше інформації та таємний рахунок в Швейцарії.
Той скандал прозвали «Казахгейтом» і коротко суть його зводилась до того, що американського бізнесмена Джеймза Гіффена звинуватили в хабарях Наразбаєву до керівникові уряду задля доступу західних компаній ло Тенгізського нафтового родовища.
Два казахстанські депутати хотіли отримати більше інформації про таємні швейцарські рахунки, які належали Назарбаєву, його друзям та членам його родини.
А що ж тепер?
А зараз поглянемо на подвійний удар, якого завдали Казахстану падіння цін на нафту та спалах коронавірусу.
Немає сумніву, що ситуація є кризовою.
Речник Назарбаєва Укібай сказав, що допомогти мають ті, «хто здатний допомогти» і хотів би це зробити. З цього можна зробити висновок, що ті, хто не може, або не хоче – не повинні цього робити.
Але ті, хто найбільше міг би допомогти Казахстану, як показує історія, є, ймовірно, сам Назарбаєв, його родина та друзі, бо інфомація про їхні великі статки особливо просочилася в останній рік. Можна лише здогадуватись, скільки ще існує таємних швейцарських рахунків.
Статки, накопичені родиною Назарбаєва можна порахувати маєтками в Лондоні і біля нього, що належать Єлбаси або його старшій дочці Даризі чи її сину Нуралі.
Чи ці статки можна проілюструвати замком у Швейцарії або нерухомістю в іспанській Коста Браві, які належать другій дочці Назарбаєва, Дінарі, та її чоловікові Тимуру Кулібаєву.
Цей список є лише верхівкою айсберга і спирається лише на ту інформацію, яка потрапила до ЗМІ.
Виглядає на те, що Назарбаєв і наближені до нього, ймовірно, найкраще підходять в Казахстані для подання прикладу жертовності задля блага власних громадян.
(Над матеріалом працював кореспондент Радіо Свобода Bruce Pannier)
