Pete Baumgartner
Основні економічні успіхи, яких багатий на енергоресурси Казахстан домігся за час майже 30-річного перебування на посаді президента Нурсултана Назарбаєва, часто затьмарювали доповіді про недемократичне і репресивне правління, ув’язнення і підозрілі смерті опозиційних лідерів, активістів і журналістів.
Нурсултан Назарбаєв, який перебував при владі з 1980-х років, 19 березня здивував багатьох казахстанців і сторонніх спостерігачів, коли оголосив про негайне складання президентських повноважень.
Колишній металург і колишній функціонер Комуністичної партії залишає суперечливу спадщину – економічні успіхи на тлі деспотичного правління, яке роздушувало демократичні норми, закривало незалежні засоби інформації і придушувало протести і практично будь-який натяк на опозицію.
У недавньому звіті правозахисної організації Human Rights Watch ідеться про те, що уряд Казахстану «суворо обмежує» право на зібрання, свободу слова і релігії. Інша правозахисна організація Freedom House називає Казахстан «консолідованим авторитарним режимом», відзначаючи у своїх щорічних доповідях, що країна за останнє десятиліття стала менш демократичною і більш репресивною.
У рейтингу свободи слова організації «Репортери без кордонів» Казахстан у 2018 році зайняв 158-е місце серед 180 країн світу. Базована в Осло організація, що захищає свободу релігії, Forum 18 заявляє, що Казахстан «обмежує свободу релігії і переконань», і в країні зростає число людей, ув’язнених за свої релігійні переконання.
Президентство Назарбаєва позначене численними підозрілими смертями – багато з них залишаються нерозкритими – журналістів, активістів, учасників протестів, підприємців і політиків, а також затриманнями й ув’язненнями людей, нерідко за звинуваченнями, що їх правозахисники називають сфабрикованими і політично мотивованими.
У листопаді минулого року фонд «Відкритий діалог» навів прізвища не менш ніж 40 казахстанців, яких ця організація вважає політв’язнями або людьми, свобода яких обмежена. Серед них чимало блогерів.
Зникнення і смерті
Ось деякі нечасто згадувані історії зникнень і загадкових смертей, що сталися після приходу Назарбаєва до влади 1989 року.
66-річного Нурі Муфтаха, відомого журналіста, 2002 року за дивних обставин збили на трасі, коли він вийшов із автобуса, що прямував із Тараза в Алмати, під час його зупинки на пості дорожньої поліції.
Журналіст Олексій Пугаєв, який писав на тему прав людини, видавець опозиційної газети «Євразія», загинув в автомобільній катастрофі в центрі Алмати 2002 року; призвідник наїзду зник із місця події.
40-річного Асхата Шаріпжанова, відомого незалежного журналіста і брата тодішнього директора Радіо Азаттик, Казахської редакції Радіо Свобода, Мерхата Шаріпжанова, знайшли непритомним із переломом черепа в центрі Алмати в липні 2004 року. Через кілька днів він помер. Поліція заявила, що Асхата Шаріпжанова збила машина, але друзі і колеги вважають, що журналістові завдали удару по голові до того, як, можливо, зіштовхнули під колеса автомобіля.
За кілька днів до того Шаріпжанов записав інтерв’ю з лідерами опозиції Алтинбеком Сарсенбаєм-ули і Заманбеком Нуркаділовим у рамках його розслідувального матеріалу. Матеріал, який був близький до завершення, зник, як і інтерв’ю з двома опозиціонерами, яких не стало через кілька місяців після смерті Шаріпжанова.
Юрій Баєв, головний редактор газети «Талап», 2004 року помер, потрапивши під машину в місті Оралі на заході Казахстану. Він писав статті про скандал із хабарами за доступ до нафтовидобутку, відомий як «Казахгейт».
37-річний Єржан Татішев, голова найбільшого казахстанського банку «Туран-Алем», помер від пострілу в голову у грудні 2004 року під час полювання на вовків. Офіційна версія назвала це тоді нещасним випадком. Але кілька політиків заявили, що підозрілі обставини смерті Татішева вказують на вбивство. У листопаді 2018 року суд у Казахстані заочно визнав винним в організації вбивства Татішева колишнього голову правління цього банку (який був перейменований на «БТА-Банк») Мухтара Аблязова, який живе за кордоном і виступав в опозиції до Назарбаєва.
54-річний Батирхан Дарімбет, член політради опозиційного руху «Демократичний вибір Казахстану» і колишній кореспондент Радіо Азаттик, Казахстанської редакції Радіо Свобода, який також очолював опозиційну газету «Азат», помер у 2005 році через шість днів після загадкової автомобільної аварії в Жамбильській області на півдні Казахстану.
60-річного Заманбека Нуркаділова, колишнього міністра і колишнього акіма (мера) Алмати, який 2004 року приєднався до опозиції і який звинуватив президента Назарбаєва в корупції, знайшли мертвим у власному будинку в Алмати 2005 року, за три тижні до президентських виборів і невдовзі по тому, як Нуркаділов заявив, що опублікує документи, які доводять факти корупції на найвищих рівнях. На його тілі було три отвори від куль – два в огрудді і одна в голові. Смерть Нуркаділова офіційно визнали самогубством.
23-річна Анастасія Новикова була телеведучою на телеканалі «НТК» і ймовірною коханкою зятя Назарбаєва Рахата Алієва. Вона померла за загадкових обставин у 2004 році в Бейруті, куди, за повідомленнями, вона поїхала народжувати дитину. Друзі і родичі Новикової створили групу «Справедливість для Новикової» і звинуватили Алієва у причетності до її насильницької смерті.
14-річна Оксана Нікітіна, дочка опозиційної активістки Олени Нікітіної, зникла в Алмати в жовтні 2005 року. Її тіло знайшли через кілька тижнів. Олену Нікітіну, заступницю керівника групи, яка підтримувала кандидата в президенти від опозиції Жармахана Туякбая, незадовго до зникнення дочки кілька разів допитувала і чинила на неї тиск поліція, яка цікавилася рухом «За справедливий Казахстан».
44-річний Алтинбек Сарсенбайули (або Сарсенбаєв), колишній посол Казахстану в Росії і також колишній міністр інформації, був співголовою опозиційної партії «Нагиз Ак Жол» («Істинний світлий шлях») і вважався політичним суперником Назарбаєва. Сарсенбайули, його помічник Бауиржан Байбосин і водій Василь Журавльов зникли 11 лютого 2006 року. Через два дні їхні тіла зі слідами насильницької смерті, зі зв’язаними за спиною руками і з кульовими ранами, знайшли в передмісті Алмати.
37-річний блогер Сакен Таужанов був відомий своїми онлайн-публікаціями з критикою Назарбаєва. В його останній статті, опублікованій на сайті kub.kz, він порівнював дії казахстанської влади з діями персонажа мультфільму Шрека. У 2007 році Таужанова збила вантажівка, коли він переходив вулицю в Алмати, – через п’ять днів після тієї статті. Поліція не знайшла в його смерті нічого умисного.
39-річна Оралгайша Омаршанова, кореспондент щотижневої газети «Право і справедливість», що розслідувала сутички в Алматинській області на півдні Казахстану між місцевими чеченцями і казахами за національністю, зникла в кінці березня 2007 року. Омаршанова розслідувала ймовірний зв’язок цих сутичок із великою політикою. І нині, через 12 років, про Омаршанову нічого не відомо.
52-річного Рахата Алієва, колишнього зятя Назарбаєва, знайшли повішеним у камері в’язниці у Відні в лютому 2015 року, за кілька днів до його планованого виступу в суді зі свідченнями у справі про вбивство двох чільних менеджерів казахстанського банку. Алієв був одружений на старшій дочці Назарбаєва Дарізі. Алієва заочно розлучили з Дарігою Назарбаєвою 2007 року, незабаром після сварки зятя з тестем.
Алієв був близьким союзником Назарбаєва протягом багатьох років і обіймав високі посади в уряді Казахстану. Але відносини з тестем зруйнувалися після того, як 2007 року Алієв публічно розкритикував Назарбаєва і оголосив, що висуне свою кандидатуру на наступних президентських виборах.
Батько Алієва, який утік до Європи приблизно в той самий час, що і його син у 2007 році, згодом повернувся на батьківщину. Мухтар Алієв помер у Казахстані за місяць до того, як його сина знайшли мертвим у віденській в’язниці. Смерть Рахата Алієва австрійські правоохоронці визнали самогубством, але всесвітньо відомий судмедексперт дійшов висновку, що Алієва спочатку задушили, а вже потім засунули в петлю.
Заступника голови правління «Нурбанку» Жолдаса Тімралієва і чільного менеджера цього банку Айбара Хасенова оголосили зниклими безвісти в Алмати на початку 2007 року. Через кілька років влада повідомила, що їхні понівечені тіла знайшли в металевих бочках на сміттєзвалищі. Тімралієв і Хасенов зникли через кілька тижнів після того, як Тімралієв і ще один менеджер «Нурбанку» заявили, що Рахат Алієв викрав їх і добу бив і примушував їх продати йому будівлю банку в Алмати. Згодом казахстанська влада звинуватила Алієва в безпосередній причетності до вбивства банкірів, але Австрія відмовилась видати колишнього зятя президента на батьківщину.
Жанаозенські події
Принаймні 17 людей загинули в грудні 2011 року при розстрілі мирного страйку нафтовиків, які вимагали в місті Жанаозені на заході країни підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці. Демонстранти заявили, що в результаті застосування поліцією вогнепальної зброї загинули десятки людей, офіційно заявляють про 11 загиблих.
Затримання, переслідування, ув’язнення
Десятки колишніх чільних посадовців, підприємців, журналістів і активістів були затримані, ув’язнені чи зазнали переслідувань, багато хто з них втік із Казахстану під час правління Назарбаєва.
Ось лише деякі з найпомітніших справ.
Мухтар Аблязов, колишній голова правління «БТА-Банку», колишній міністр енергетики, промисловості і торгівлі Казахстану і засновник опозиційного руху «Демократичний вибір Казахстану», втік до Великої Британії 2009 року і отримав там політичний притулок. На батьківщині його звинуватили в розкраданні мільярдів доларів із «БТА-Банку». Оголошеного в розшук Аблязова затримали у Франції і взяли під варту, де він провів три роки, але потім був звільнений. Колишній начальник служби безпеки Аблязова Олександр Павлов, якого теж розшукувала влада Казахстану, був затриманий в Іспанії і провів там за ґратами понад рік, захищаючись від запиту про екстрадицію за звинуваченням у тероризмі і розкраданнях.
Акежан Кажеґельдін, прем’єр-міністр Казахстану з 1994 по 1997 рік, незабаром після відходу у відставку розкритикував Назарбаєва за авторитарні методи. Кажеґельдіна не допустили до участі в президентських виборах 1999 року, а потім звинуватили у змові з метою перевороту. Він утік на Захід 1999 року і нині перебуває в Лондоні. Після складання повноважень Назарбаєвим він сказав проектові Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» «Настоящее время», що готовий брати участь у президентських виборах у Казахстані, якщо вони будуть вільними і справедливими.
Мухтар Джакишев, колишній голова національної компанії «Казатомпром», який також побув заступником міністра енергетики і мінеральних копалин, 2009 року був звільнений і обвинувачений у розкраданні, що, на думку багатьох спостерігачів, було політично мотивованим. Джакишева 2010 року засудили до 14 років позбавлення волі.
Тетяна Параскевич, яка очолювала управління «Інвестиційно-промислової групи «Євразія», що працювало з Аблязовим, 2012 року втекла на Захід і оселилася в Чехії. Там вона майже на два роки опинилася під вартою, оскаржуючи законність запиту на екстрадицію до Казахстану. Влада Казахстану звинувачувала її в розкраданнях у змові зі «злочинною групою» Аблязова.
Галимжан Жакіянов, колишній акім (голова адміністрації) Павлодарської області, підприємець і опозиційний лідер, із 2002 по 2006 рік відбував термін ув’язнення за звинуваченням у зловживанні повноваженнями. Міжнародні правозахисні організації визнали його політв’язнем. Після звільнення Жакіянов виїхав із Казахстану у Сполучені Штати.
Журналіст і політик Володимир Козлов 2005 року заснував опозиційну партію «Алга». Він висувався в президенти 2011 року, але його не допустили до виборів. У 2012 році Козлову висунули звинувачення в розпалюванні соціальної ворожнечі за підтримку нафтовиків, які страйкували в Жанаозені. Його засудили до семи з половиною років позбавлення волі. Володимир Козлов вийшов на волю 2016 року.
Муратбек Кетебаєв, колишній заступник міністра економіки, а пізніше лідер опозиційної партії «Алга», втік із Казахстану в 2010 році після жорстокої кампанії тиску на незалежну газету «Республіка», в якій він публікував статті про корупцію і кумівство в уряді. Кетебаєва звинуватили в підготовці терактів. Він живе в Польщі, де отримав політичний притулок.
У підготовці статті брали участь Bruce Pannier і Мерхат Шәріпжанов
