Фруд Бежан
Лівія залишається пошматованою громадянською війною з тих пір, як незмінний диктатор Муаммар Каддафі був убитий у повстанні 2011 року під час бомбардування, проведеним НАТО. Конфлікт перетворився на громадянський, або ж так звану proxy war, посередницьку війну, у якій регіональні та міжнародні держави за допомогою сил всередині країни почали змагатися за збереження власних інтересів у країні північної Африки, яка багата нафтою.
Ескалація війни змусила прискорити міжнародні заходи задля політичного примирення. Серед них велика конференція, організована канцлером Німеччини Ангелою Меркель у Берліні 19 січня. Проте перспективи миру все ще здаються дуже далекими.
Ескалація насильства
Лівія була розділена з 2011 року. Захід країни перебуває під управлінням Уряду національної згоди у столиці Тріполі, який визнаний на міжнародному рівні та підтримується ООН. Східна Лівія перебуває під керівництвом самопроголошеної адміністрації, розташованої в місті Тобрук, за якою стоїть військовий лідер Халіфа Хафтар.
Колишній генерал Хафтар вважав себе тим, хто здатен відновити стабільність та боротися з ісламістськими бойовиками, чий вплив збільшився на тлі беззаконня у країні. Його критики звинувачують його в державному перевороті та бажанні створити військову диктатуру.
У 2014 році Хафтар зібрав колишніх солдатів Каддафі і після трирічної битви захопив головне місто на сході Бенгазі. Також він захопив південь країни з його важливими родовищами нафти.
У квітні самопроголошена Лівійська національна армія Хафтара почала наступ проти уряду прем'єр-міністра Фаїза аль-Сараджи, що у Тріполі. Війська Хафтара не змогли дістатися до центру Тріполі, але поступово просунулися в його передмістя.
Згідно з даними звіту ООН, опублікованим у грудні, у результаті зіткнень під Тріполі загинуло більше 280 мирних жителів та близько 2000 бойовиків, а також щонайменше 140 тисяч людей були переселені.
Конфлікт міжнародного характеру
З тих пір як союз НАТО залишив Лівію після втручання у 2011 році, багато регіональних гравців намагалися заповнити вакуум, надаючи військову підтримку своїм місцевим посередникам.
Росія, Об'єднані Арабські Емірати та Єгипет підтримали 76-річного Хафтара, колишнього союзника Каддафі.
Об'єднані Арабські Емірати направили винищувачі та безпілотники, щоб допомогти Хафтару. Росія послала зброю, і у той же час туди прибули сотні найманців нібито приватної військової компанії «ПВК Вагнера», яку пов'язують з Кремлем. Москва заперечує відправлення приватних найманців на підтримку Хафтара. Завдяки активній підтримці зі сторони Росії сили Хафтара знову зробили спробу захопити контроль над Тріполі.
За Хафтара також воюють до 3000 найманців із Судану, Нігеру та Чаду.
У 2016 році ООН встановив Уряд національної згоди, який офіційно підтримується США та іншими західними країнами. Але на практиці єдиним, хто підтримує Тріполі є Туреччина, яка поставляв Сараджі бронетехніку та безпілотники.
Щоб усунути дисбаланс на полі бою, Анкара цього місяця направила десятки військових радників до Тріполі та до 2000 сирійських бійців на підтримку уряду.
Посередницька війна Росії та Туреччини
Москва та Анкара стали двома найактивнішими міжнародними гравцями у Лівії.
Росія засудила рішення Туреччини збільшити свою військову допомогу уряду Тріполі. У свою чергу, Анкара розкритикувала присутність у Лівії, найманців, які пов’язанні з Росією.
Результатом, як заявив політолог зі Стамбула Джарет Дженкінс, стала «все більш відкрита посередницька війна між Росією і Туреччиною» в Лівії.
«Існує небезпека, що турецькі військові, що входять у підрозділи Уряду національної згоди, можуть бути поранені, вбиті або захоплені у полон під час сутичок з підрозділами Лівійської національної армії за підтримки Росії та зростаючим числом російських найманців у Лівії», – сказав Дженкінс.
Вольфрам Лашер, лівійський експерт з Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки, заявив, що військове втручання Туреччини може посилити конфлікт.
«Цілком можливо, що іноземні прибічники Хафтара відреагують на посилення втручання Туреччини тим, що збільшать свою допомогу Хафтару, продовжуючи ескалацію війни», – сказав Лашер.
Конкуренція за економічні інтереси
Аналітики стверджують, що Туреччина об’єдналася з Урядом національної згоди для просування своїх стратегічних і комерційних інтересів.
У листопаді президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган і Сарадж підписали угоду про військову співпрацю та окрему угоду щодо морських кордонів, яка надала Туреччині право на буріння та прокладання трубопроводів між країнами через значну частину Середземного моря. Угоду широко розкритикували.
У східному Середземномор'ї були виявлені великі запаси газу, після чого Ердоган заявив, що він планує вжити спільні з Лівією заходи для розвідки енергоресурсів.
Лівія, яка має довгу середземноморську берегову лінію, контролює величезні запаси нафти та видобуває 1,3 мільйона барелів на день, незважаючи на війну.
Напруженість Анкари у стосунках з Єгиптом, яким керують військові, – це ще одна причина розміщення турецьких військ. Ердоган був палким прихильником уряду єгипетської політичної асоціації «Брати-мусульмани». У 2013 році уряд був повалений президентом Єгипту Абделем Фаттах Ас-Сісі.
Ця угода має не лише спробувати легітимізувати претензії Анкари на природний газ, але створити перешкоди для Кіпру, Єгипту та ІзраїлюДжарет Дженкінс
«Ердоган вважає, що йому потрібен Уряд національної згоди, щоб вижити, аби спробувати легітимізувати претензії Анкари на запаси природного газу у східному Середземномор'ї», – сказав Дженкінс. «Ця угода має не лише спробувати легітимізувати претензії Анкари на природний газ, але створити перешкоди для Кіпру, Єгипту та Ізраїлю, що спільно експортують газ зі східного Середземномор'я до Європи».
Джалель Харчауі з Інституту Клінгендаль у Гаазі сказав, що Росія розглядає Лівію як «комерційну», а також «геостратегічну та символічну» можливість.
Він вважає, що присутність Росії в Лівії дозволило Москві протистояти впливу НАТО та ЄС у Північній Африці, показавши, що вона може досягти успіху там, де зазнав поразки Захід.
Зусилля задля миру
19 січня Німеччина зібрала лідерів 11 країн для переговорів, які завершилися зобов'язанням зовнішніх сил припинити розпалювання війни в Лівії за допомогою військ, зброї або фінансової підтримки.
Метою Берлінського саміту було відновлення політичного процесу та запобігання того, що, на думку деяких, може стати причиною чергового потоку біженців з Лівії, як це було у випадку з Сирією.
Європейці тепер не мають ніякого впливу на конфлікт, який у них на порозіВольфрам Лашер
З 2011 року Сполучених Штатів та Європи не беруть участі у подіях Лівії.
«У результаті війна вибухнула і поступово втягнула Туреччину і Росію», – сказав Лашер. «Європейці тепер не мають ніякого впливу на конфлікт, який у них на порозі, але натомість його ведуть віддалені держави, такі як Росія».
Москва та Анкара, схоже, намагаються співпрацювати задля вирішення конфлікту, уклавши крихку угоду про припинення вогню між Хафтаром і Сараджем, яка набула чинності 12 січня. Наступного дня двоє лідерів зустрілися у Москві, щоб підписати угоду про припинення вогню, але Хафтар вийшов з переговорів.
Найближчим часом очікування щодо міцного миру все ще будуть низькими.
Лашер заявив, що рішення переговорів буде важким з огляду на амбіції Хафтара встановити авторитарне правління, та глибоку недовіру, яку він викликає у своїх супротивників. Таким чином, на його думку, розбіжність інтересів Туреччини і Росії означатиме ще довгі місяці запеклого конфлікту в Лівії.
Оригінал матеріалу – на англомовному сайті Радіо Свобода
