В Одесі знімають телеверсію оперного спектаклю «La Traviata» Євгена Лавренчука. Нещодавно постановка була номінована на Шевченківську премію. Режисер каже, що давно хотів зафіксувати спектакль, але не було грошей. Зараз вдалося залучити позабюджетне фінансування, а карантин дав можливість фактично закрити Одеський національний академічний театр опери та балету на кілька днів і працювати над зйомками. Лавренчук також працює головним режисером цього театру і каже – варто було б знімати всі постановки і давати можливість театралам дивитись їх на карантині. Музичне рішення класичної партитури Джузеппе Верді взяв на себе диригент-постановник В’ячеслав Чернухо-Воліч.
Поки готувалось це інтерв’ю з Євгеном Лавренчуком, «La Traviata» висунули на ще одну премію. Вона потрапила в лонг-лист ІІІ Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА» в номінації «За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу». Результати будуть оголошені 3 грудня.
– Скільки років спектаклю «La Traviata», чому саме його обрали для створення телеверсії?
– Прем’єра була в листопаді 2019 року. Сьогодні «La Traviata» ставить багато питань не тільки в контексті самої вистави. Вона змінює вектор усього оперного театру, оперного мистецтва, принаймні так кажуть критики.
Тому ми вирішили зафіксувати цю виставу. В принципі по кожній прем’єрі має бути аудіоверсія і відеоверсія – це наша мета. Не завжди є гроші на це і ось зараз ці гроші знайшлись. Це завдяки підтримці Українського культурного фонду і сприянню Фонду Одеської опери, який працює близько двох років.
– Що нового є в цьому спектаклі? Про які вектори ви говорите?
– Йдеться про іншу роботу режисера і актора. Це інший спосіб існування на сцені і солістів, і хору. В нас не статичні мізансцени, все відбувається за принципом драматичного театру. «Альфою» і «омегою» для нас є оперна партитура і в партитурі все це є, вся динаміка є.
Спів і акторська гра – це одне і те саме, це інструмент втілення. Так само як можна сказати в картині – де тло, а де об’єкт, так і в нашому спектаклі. Я намагаюсь, щоб усі компоненти були збалансовані – і музика, і дія. Щоб дія відбувалась через музику, а музика – через дію. Вони взаємопов’язані компоненти. В спектаклі сукупно задіяно більше ніж дві сотні людей – солісти, хор, оркестр.
«La Traviata» отримала премію Леся Курбаса. Це перша оперна вистава в історії українського театру, яка її отримала, завжди їх давали за драматичні вистави
– Які премії отримав спектакль?
– Пару місяців тому стало відомо, що «La Traviata» отримала премію Леся Курбаса. Це перша оперна вистава в історії українського театру, яка її отримала, завжди їх давали за драматичні вистави. Ми зайвий раз довели, що опера – це насамперед театр. А зараз ця вистава номінована на Шевченківську премію.
– Що ви відчули, коли почули про номінацію?
– Тут я маю розділитися на дві іпостасі. Як режисер, я нічого не відчув. Для митців це просто шум – важливий, але не для творчого процесу. Натомість і як головному режисеру цього театру, і як людині, яка створює певні тренди в розвитку оперного мистецтва, мені це було дуже приємно і заімпонувало. Тому що це підкреслює і свідчить, що ми встали на правильні тори.
– Наскільки зйомки телеверсії – типово для української опери?
Наше завдання – зробити навіть не телевізійну, а кінематографічну версію. В нас багато камер і ракурсів, є дрон, буде кіномонтаж. Думаю, що це унікальний досвід для української опери
– Під час пандемії ми побачили, що театри опинились біля розбитого корита, нам нема що показувати. А те, що іноді театри показують, і наш звлаща, це неконкурентоспроможний продукт для трансляції онлайн. І це може призвести іноді навіть до того, що люди можуть і не захотіти піти в театр.
Наше завдання – зробити навіть не телевізійну, а кінематографічну версію. В нас багато камер і ракурсів, є дрон, буде кіномонтаж. Думаю, що це унікальний досвід для української опери.
– А коли вам впало на думку зробити таку кіноверсію?
– Ідея з’явилась приблизно одразу після прем’єри, але ми мали довести технічні моменти до правильної кондиції. Близько трьох місяців тому ми повернулись до цієї ідеї і сконцентрувались на роботі. Щоб записати оперну виставу, ми мали перекрити театр на цілий тиждень – тут нема інших репетицій, не грає оркестр. Усе присвячене зйомкам.
24 листопада ми майже добу писали звук – окремо прописували його. Під цей запис ми знімаємо акторів, а потім на виставі 27 листопада звук також записували і міксували для кіноверсії. Знімали частково і на самій виставі, і дещо увійде у фінальну версію. Вона буде готова протягом двох-трьох тижнів.
