Операція ЗСУ в Курській області Росії привернула увагу до цього регіону і висвітлила давні історичні зв’язки цього нинішнього регіону Росії з Україною. Зв’язок цей простежується від княжих часів давньої Русі до козацьких часів, і до періоду Української Народної Республіки, а також і радянської України. Як кажуть історики, не варто ігнорувати українську складову в історії Курщини і ширшої історичної Східної Слобожанщини, яку більшовики передали Росії.

Вперше місто Курськ, до якого ЗСУ, проводячи операцію, ще не дійшли, згадується у Житії Святого Феодосія Печерського десь після 1032 року.

Десь в ті часи Ярослав Мудрий взяв під контроль лівобережжя середньої течії Дніпра.

Княжа доба

Курськ був центром однойменного князівства. Населяли Курщину сіверяни, ареал розселення яких тягнувся з Чернігівщини аж до Курщини.

Курщина увійшла до складу Русі десь наприкінці 10-го – на початку 11-го століття.

Курськ, як центр князівства, спочатку підпорядковувався Києву, а потім був під контролем чернігівських та переяславських князів.

«Відповідно, там розвивалась руська, українська середньовічна традиція: письменництво, культура, спільна історія. Брат Ігоря Святославовича – це той, що пішов в похід – Всеволод Буй-тур був курським і трубчевським князем», – пояснює в своєму відеоблозі український історик Олександр Алфьоров.

Князь Всеволод Буй-тур Святославович став курським князем десь в 1164 році. Ці всі події тісно пов’язані зі «Словом о полку Ігоревім», без якого не можливо уявити собі історію давньої Русі.

Отже, курські князі були з Рюриковичів.

До Московського царства ці землі потрапили лише в другій декаді 16-го століття. А в 17-му столітті на ці землі посувається величезна українська колонізація, що й привело до тези, що Курщина – це етнічна українська територія.

Козацькі часи

Тепер щодо Суджі, яку з самого початку взяли під контроль українські сили, розпочавши операцію на Курщині 6 серпня.

Місто Суджа – це сотенне містечко Сумського слобідського козацького полку, яке було засноване в другій половині 17-го століття козаками.

Це були українські козаки, які в російських джерелах фігурували як «черкаси». Вони тоді переселялися на малозаселені території.

«І Московське царство дозволяло їм там селитися. Так було засноване полкове місто Суми, а Суджа була його сотенним центром цього козацького полку», – пояснює ведучий тижневої програми «Історична Свобода» Дмитро Шурхало.

Цікавий факт – в козацькі часи прапор Суджі був синьо-жовтого кольору. Обрамлений синім, жовтий стяг мав посередині козацьку зірку, напівмісяць та козацький хрест.

Також ці землі були у володінні гетьмана Івана Мазепи.

Він їх придбав у грудні 1703 року і на території Рильського повіту український гетьман влаштовує три села, які називає на честь свого небесного покровителя, свого батька та свого родового імені.

Так виникають на Курщині села – Іванівське, Степанівка і Мазепівка.

До речі, палац Мазепи зберігся до наших часів на Курщині, навіть меморіальна табличка є, але він перебуває в занедбаному стані. Росія, вочевидь, не вважала цей об’єкт важливим для реставрації, а Україна, мабуть, теж, або просто не мала коштів.

У Суджі й околицях перепис 1897 року дав понад 60 відсотків українців (вірніше тих, хто послуговувався малоросійською (українською) мовою тоді.

Але чи можна вважати ці терени етнічно українськими?

«Це не зовсім так. Бо якщо провести етнічний розбір територій, то та Курська область, яка існує зараз, то в 1920-х роках там було 20 відсотків українців і десь 60 відсотків росіян. А на момент розпаду СРСР вже було українців десь 1,7 відсотка, а 15 років тому – 1,3 відсотка. Тобто, відбувалась колосальна русифікація в часи СРСР», – пояснює історик Олександр Алфьоров.

«Тоді була дуже суттєва українська складова в населенні, але зараз теперішні переписи фіксують біля відсотка-двох. Але колись це було не так», – каже Дмитро Шурхало.

Часи УНР

Але повернемось у часі на 100 років тому.

Коли в 1918 році УНР проголосила незалежність, територія Східної Слобожанщини входила до складу Української Народної Республіки, а потім і до складу Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. В 1918 році навіть нині російський Бєлгород був у складі УНР.

«Але чи є правда, коли говоримо, що ці землі є українськими? Я вам так скажу: це правда, ці землі є українськими етнічними землями. Ці землі формувалися під українським впливом, проте ці землі були більшовиками відрізані. Коли більшовики остаточно окупували Україну в 1920 році, то почати формувати кордони УРСР. Кордони, які ми успадкували, відновивши свою незалежність в 1991 році», – пояснює історик Алфьоров.

Маловідомий факт – саме в Суджі був розташований перший уряд радянської України, який створили більшовики як альтернативу уряду Української Народної Республіки. Після Суджі той червоний уряд переїхав потім до Харкова, який і став столицею радянської України до 1934 року.

В 1924 році працювала комісія, яка узгоджувала кордон в рамках щойно створеного Радянського Союзу і Україна висувала претензії і на Суджу, і на Грайворон (нині районний центр Бєлгородської області Росії) і ще на деякі території.

«До речі, попервах комісія визнала, що це правильні претензії і що ці терени мають відійти Україні. Українці в підсумку вважали, що їм дали надто мало, а росіяни вважали, що в них забирають надто багато. В результаті з 1924 по 1928 рік був узгоджений кордон і Суджа, і Грайворон й інші райони з українською більшістю опинилися по той бік українсько-російського кордону – по російський бік», – нагадує Дмитро Шурхало.

Зі Східної Слобожанщини походять чимало відомих українських діячів. Наприклад, Дмитро Донцов, ідеолог українського націоналізму, вважав, що його предки – Донці – походять з території Східної Слобожанщини, яка зараз у складі Російської Федерації. Той же історик Микола Костомаров родом зі Східної Слобожанщини.

«Тобто в цих земель і українська історія, є й українська складова. Про неї треба пам’ятати, але чи треба нею керуватися? Для мене не очевидно це», – каже Шурхало.

Сучасність

Зараз лише трохи більше одного відсотка населення Курщини вважаються себе українцями. В нинішній Росії українцем бути нелегко – навіть і до Великої війни.

Скажімо, в 2012 році Москва заборонила практично всі українські громадські організації, немає жодної української школи чи класу в Росії.

Але 22 січня 2024 року президент Володимир Зеленський видав указ «Про історично населені українцями території Російської Федерації», який пробудив інтерес до територій Росії, що етнічно та історично були пов’язані з Україною.

«Українські етнічні землі – це цікаве явище. Ми, звісно, живемо за кордонами 1991 року і нас у цих кордонах визнало міжнародне співтовариство. Проте нам сьогодні не слід забувати, що нас не створив Ленін», – каже історик Алфьоров.

До речі, щодо Володимира Леніна. Початкова інформація про нібито знищення пам’ятника Леніну українськими військами на головній площі Суджі не підтвердилась. Пам’ятник не прибрано в рамках «декомунізації» – він просто постраждав під час бою.

Але чи варто справді серйозно розглядати територію тієї ж Східної Слобожанщини, включно з Курщиною і Суджею як якоїсь зони особливого інтересу України – навіть не беручи до уваги нинішню військову операцію ЗСУ в тому регіоні?

«Я в цьому плані особливих сентиментів не маю і не вважаю, що це якісь такі важливі території, без яких Україна не зможе існувати. Це не історичне питання, це вже питання політики. Але якщо брати історію, то справді у цих територій Східної Слобожанщини дуже велика українська складова», – каже Дмитро Шурхало.

Цікавий ще момент: зараз територія України в міжнародно визнаних кордонах 1991 року становить 600 тисяч квадратних кілометрів. А до відрізання українських територій і передання їх Росії в 1920-х роках територія України становила майже 800 тисяч квадратних кілометрів. Тобто, Росія забрала чверть українських земель.

А, наприклад, територія Криму – 27 тисяч квадратних кілометрів. То фактично за часи СРСР Україна втратила територій в шість-сім разів більше за отриманий нею Крим.