Десять років тому російські війська вдерлися на територію Грузії. У «п’ятиденній війні» загинули 412 грузинських громадян, ще 1747 осіб були поранені. Чим була викликана ця агресія? Хто допоміг Грузії вистояти? Чому Україна виявилася неготовою до аналогічного сценарію в 2014 році? Яка країна може стати наступною жертвою агресивної російської політики?
Про це на Радіо Крим.Реалії говоримо з Олегом Панфіловим, професором державного університету Ілії (Грузія).
‒ Коли почалася ця війна, 7–8 серпня 2008 року чи набагато раніше?
‒ Ідеологічно вона почалася, звичайно, раніше ‒ ще з першої окупації Грузії в 1801 році. За цей час Грузія пережила чотири окупації. Друга окупація була в 1921 році, і третя ‒ в 1992–93 році, коли в Грузії відхопили 20% території ‒ це Абхазія та Цхінвальський регіон, який по-російськи називається Південна Осетія. І, нарешті, 2008 рік ‒ це четверта окупація. До речі, на прохання нашої Ради національної безпеки ми провели таке дослідження ‒ звідки українські телеканали беруть інформацію про те, що відбувається в Грузії. Виявилося, що 80% інформації ‒ це російські видання. Тому в Україні, на жаль, досі переконані, що Грузія, яка в 144 рази менша за Росію, напала на цього величезного монстра.
‒ Яка кількість грузинських військових протистояла російській армії?
‒ Це дуже показові цифри: 120 тисяч ‒ це контингент 58-ї армії Росії, плюс військова розвідка ГРУ, прикордонні війська Росії, підрозділи МВС і МНС Росії. Їм протистояла 37-тисячна грузинська армія, яка не завжди брала участь у бойових діях. Але, наприклад, грузинський спецназ дійшов до Джави та розбив там штабну колону генерала Хрульова.
Грузинський спецназ дійшов до Джави та розбив там штабну колону генерала Хрульова
‒ У 2012 році президент Росії Володимир Путін розповів про те, що Росія мала план вторгнення в Грузію ще в 2006-му. Чи знало про нього керівництво Грузії? Був час для підготовки оборони?
‒ Насправді, Грузія відбивалася, починаючи з 2005 року. Після того, як Путін запропонував (президентові Грузії Міхеїлові) Саакашвілі відмовитися від співпраці з НАТО й повернутися під кремлівське крило. Саакашвілі відмовився, і почалися серйозні проблеми. У 2006 році почалася етнічна депортація грузинів із Росії. Тоді ж почалася економічна блокада грузинського вина, води, цитрусових і фруктів. Тоді ж був підірваний газогін, який постачав російський газ до Грузії та Вірменії, була підірвана високовольтна лінія електропередач. Те, що відбувалося в Грузії, добре відомо.
У 2011 році я опублікував свою книжку «Росія ‒ Грузія: Інформаційна війна». Там є розділ «Про користь читання російських газет». Я переглянув величезну кількість російських газет і знайшов близько 10 сценаріїв війни, які були опубліковані ще задовго до війни. Агентство Reuters, наприклад, опублікувало доповідь, в якій дуже чітко пояснювало, для чого була потрібна ця війна. Там було кілька причин ‒ і не тільки бажання Грузії інтегруватися в НАТО та Євросоюз, а й лінія газогону, яка проходить через Грузію. І взагалі, повернути Грузію під російське крило.
І ще: розглядати війну 2008 року як операцію «примусу до миру», як її назвали в Росії, принципово невірно. Росія в 2008 році мала намір захопити Грузію, щоб змінити там владу. Тому що їй набридло терпіти реформи Саакашвілі, заздрісні погляди сусідів на пострадянському просторі в бік Грузії, де є безпечна політика, де є публічний сервіс, приватна медицина, чудова освіта. Тобто у Росії з’явилося достатньо приводів, щоб цю владу знищити.
‒ Кондоліза Райс, яка в 2008 році була держсекретарем США, у 2018-му в інтерв’ю українському телебаченню «Громадське» сказала: «Я не звинувачую грузинів у тому, що сталося. Але США не могли зробити так, щоб уникнути всього цього. Але коли все вже відбулося, Штати діяли настільки швидко, наскільки могли, зокрема й надаючи мільярд доларів фінансової допомоги Грузії». На вашу думку, у 2008 році США могли щось зробити, щоб уникнути російського вторгнення до Грузії?
В угоді між Грузією та США, підписаній за кілька місяців до війни, говорилося, що будь-який напад на Грузію вважатиметься нападом на США
‒ Найімовірніше, ні, тому що війна готувалася давно, вже кілька років. Йшли військові навчання на Північному Кавказі, й було вже цілком очевидно, що війська перекинуть до Цхінвалі. Але тут треба згадати ще й про те, що в угоді між Грузією та США, підписаній за кілька місяців до війни, говорилося, що будь-який напад на Грузію вважатиметься нападом на США. 12 серпня 2008 року президент Буш сказав, що США нададуть гуманітарну допомогу Грузії. Гуманітарна допомога прийшла на есмінці 6-го флоту, завдяки чому Путін, що називається, зібрав манатки та повернув до себе. І сьогоднішні санкції, пов’язані з Україною, пов’язані ще й з Грузією.
Серпень 2008 року: фотокадри п'ятиденної війни між Росією і Грузією (фотогалерея)
‒ У 2008 році в цій російсько-грузинській війні брали участь і кораблі Чорноморського флоту, який базувався в українському місті Севастополі. МЗС України застерігав російську сторону від можливої участі в бойових діях цих кораблів. Наскільки важливою була роль Чорноморського флоту в тій війні?
‒ Звичайно, була важливою, тому що була блокована частина акваторії Чорного моря. Це, до речі, підтвердження того, що ця війна не була захистом мирно сплячих жителів, як каже російська пропаганда, а що ця війна була повномасштабною, були залучені не тільки сухопутні сили 58-ї армії, але й близько 200 літаків, націлених на територію Грузії.
‒ Після російського нападу на Грузію в 2008 році, російської анексії українського півострова Крим у 2014-му чому країни, які не є членами НАТО, не створили альтернативи НАТО? І чи можливе створення такої дієвої системи альтернативної безпеки для стримування російської агресії?
Сили в Росії вже немає, я думаю, що вже й не буде
‒ Я думаю, що всі зараз спостерігають за тим, як помирає Російська імперія. Тому, напевно, нема чого витрачати величезні кошти й створювати якусь додаткову структуру. Мені здається, і політичного блоку НАТО, й військового досить для того, щоб стримувати нинішню Росію, яка вже досить ослабла, й навряд чи вже викликають тривогу її спроби шантажувати інші держави. Це видно зараз по тому, як Росія намагається щось зробити в Вірменії, в будь-якому разі, поки ще заявами, але вже нічого не виходить, тому що сили в Росії вже немає, я думаю, що вже й не буде.
‒ Тобто ви не думаєте, що Росія й надалі буде намагатися отримати більший контроль над Україною та Грузією?
‒ Ну, бачте, в Грузії навряд чи вийде. У нас кілька разів на рік відбуваються навчання НАТО, у нас вже є навчальний центр НАТО та низка заходів, здатних стримувати російське бажання агресивно поводитися. І Україна, я думаю, вже не до снаги Росії.
‒ А чи можливо, що російське керівництво обере новий об’єкт для своєї агресивної політики?
‒ Є дві потенційні жертви ‒ Білорусь та Вірменія. Що ж стосується інших територій, то, наприклад, Киргизстан і Таджикистан ‒ дві держави Центральної Азії з дуже слабкою економікою ‒ досить залежні від Росії, але здається, вже розуміють, що майбутнє навряд чи можна пов’язати з цією країною. З огляду на те, в якій ситуації російський бюджет, економіка, фінанси, я думаю, у Росії все менше і менше шансів.
