Колишній спецпрокурор Сергій Горбатюк розповів про вбивства під час Революції гідності

Сергій Лойко

Розслідування злочинів, скоєних в центрі Києва під час Революції гідності 2013–2014 років, на думку багатьох спостерігачів, зайшло в глухий кут. Вивчення обставин майже сотні вбивств, скоєних бійцями українських спеціальних підрозділів, з одного боку, і радикальними учасниками акцій громадянського протесту – з іншого, ведеться вже п’ять років, але не привело до покарання злочинців і торжества справедливості.

Новий генеральний прокурор України Руслан Рябошапка проводить корінну реконструкцію свого відомства, обіцяючи в тому числі швидке покарання тих, хто винен у вбивстві активістів Майдану. Ці дії викликають в українському суспільстві різні оцінки. Рябошапці дорікають непрофесіоналізм і в тому, що багаторічні зусилля слідчих бригад, які і без того стикалися з опором у спробах встановити істину, зійдуть тепер нанівець. Тієї ж думки дотримується колишній високопоставлений співробітник Генеральної прокуратури Сергій Горбатюк, який був призначений начальником Управління спеціальних розслідувань цього відомства наприкінці 2014 року. Горбатюк вів всі справи, пов’язані з розслідуванням злочинів, скоєних під час протистояння в Києві. Також він розслідував злочини посадових осіб, вчинених у роки перебування при владі Віктора Януковича.

23 жовтня 2019 року Горбатюк був звільнений з посади – після того, як відмовився пройти переатестацію. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповідає про те, як проводилися розслідування скоєних під час подій на київському Майдані злочинів, а також про те, хто і чому протидіяв покаранню винних.

– Як просувається розслідування злочинів, скоєних в центрі Києва в період з грудня 2013-го по лютий 2014 року? Робота йде? Щось рухається?

– Практично ні. А з 20 листопада рішенням нового керівництва Генеральної прокуратури розслідування фактично призупинено. Ухвалено рішення про передачу всіх справ до Державного бюро розслідувань (ДБР), а там ці справи фактично нікому поки приймати.

Багатьох слідчих, прокурорів звільняють з Генпрокуратури, в тому числі через механізм переатестації, який особисто мені здається принизливим. Якщо українська прокуратура в минулому і так, за великим рахунком, не захищала людей, коли безліч справ або не розслідувалося, чи безпідставно припинялося, то тепер, я боюся, вона тим більше не буде виконувати свої обов'язки.

– Але ж державного службовця звільнити не так-то легко.

– Генеральна прокуратура скоро буде називатися Офісом генерального прокурора, згідно з недавнім законом про реформу Генпрокуратури щодо прокурорських співробітників був скасований Кодекс законів про працю.

Таким чином, створюються умови для того, щоб все переворушити. За моїми даними, в прокуратурі звільнили вже близько 400 осіб, і черга на звільнення коротшою не стає. Хтось не пройшов переатестацію, хтось відмовився її проходити. Натомість призначають лояльних людей на всіх напрямках.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ГПУ: жодне з проваджень, пов’язаних із Майданом, не буде втрачено

– Наскільки мені відомо, ваше управління розслідувало злочини на Майдані, які в основному здійснювалися співробітниками правоохоронних органів. Це так?

– Правоохоронна система України взимку 2013–2014 років опинилася в такому стані, що беззаконня вилилося на вулиці. Бійці «Беркута» та інших підрозділів скоювали злочини, виконуючи злочинні накази: спочатку били протестувальників, потім застосовували газові гранати, стріляли гумовими кулями, а потім і вбивати почали! Так само діяли і багато слідчих, які вели справи затриманих активістів протесту, і прокурори, які підтримували обвинувачення в судах, і судді, які обирали запобіжний захід за вказівкою чиновників із Адміністрації президента.

Будь-який співробітник правоохоронних органів, який служить закону, зобов'язаний був сказати: я не буду виконувати свідомо злочинні накази! Але накази виконувалися, і в підсумку це призвело до масових жертв. Ця порочна система, на жаль, до кінця не демонтована і сьогодні.

На мій погляд, головним чинником, що заважає розслідувати скоєні на Майдані злочинуи, було бажання керівництва правоохоронних органів зберегти основи старої системи «ручного управління».

Ви не повірите, але підозрювані в передачі злочинних наказів, в тому числі тих, що призвели до вбивств на Майдані, досі посідають керівні посади в системі МВС, в керівництві Управління громадської безпеки в Національній гвардії, керують підрозділами, покликаними забезпечувати порядок на масових заходах.

– Вони віддавали накази вбивати – і досі начальники? Важко повірити...

– У разі крайньої необхідності співробітники правоохоронних органів мали право стріляти гумовими кулями з помпових рушниць, але стріляли і мисливськими набоями – свинцевими кулями, дробом і картеччю. Це абсолютно заборонено. Але бійцям спецпідрозділів незаконно видавалися саме такі мисливські боєприпаси. Такий наказ могли віддати тільки на вищому рівні, а командири середньої ланки його ретранслювали.

Перші вбивства були скоєні мисливськими кулями і кулями, призначеними для зупинки транспорту. Такі боєприпаси були видані бійцям після того, як біля резиденції президента України на Банковій вулиці з’явився грейдер. Ці заряди здатні пробивати автомобільний двигун і зупиняють навіть трактор, але застосовуються лише в екстрених випадках і тільки при використанні спеціальної зброї. Але воно використовувалося проти учасників протестів на Майдані.

Проблема слідства була і в тому, що за цими набоями для зупинки транспорту, не кажучи вже про дріб або картеч, практично неможливо ідентифікувати зброю, з якої стріляли. Це ускладнювало процес збору доказів. Свинцеві кулі завжди залишають слід у стовбурі. Слідчі експертизи показали, що у бійців багатьох підрозділів, які брали участь в протистоянні на Майдані, були помпові рушниці, стовбури яких були зсередини вкриті свинцем, оскільки сліди свинцю залишаються в стовбурі. Якщо не можна встановити, з якої конкретно зброї було вбито людей, то встановити, хто в якому підрозділі стріляв свинцевими мисливськими кулями, було не складно. Все свідчило не про одиничний, а практично про масове застосування мисливських набоїв.

Щонайменше, ми підозрюємо деяких офіцерів, які залишаються до цього дня начальниками, в роздачі в ті дні (або в технічному супроводі роздачі) своїм підлеглим заборонених боєзарядів для стрільби по протестувальниках. Незважаючи на те, що ми подавали клопотання щодо відсторонення цих осіб від роботи, вони досі залишаються на командних посадах. На одного з них справа вже є в суді, а він продовжує виконувати свої обов’язки, на високій посаді (мова йде про генерала МВС Володимира Гриняка, звинуваченого в тому числі в організації умисних вбивств, – ред.).

– Яка зброя ще застосовувалася, крім помпових рушниць? Автомати Калашникова використовувалися?

– Письмових наказів на використання тої чи іншого зброї не віддавалося. Якщо ми говоримо про вбивства на Інститутській вулиці 20 лютого 2014 року, то слідством встановлено використання автоматів Калашникова бійцями штурмової роти київського «Беркута». Хто віддавав накази? Ці дії слідство інкримінувало посадовим особам за всім ланцюжком, від командирів до виконавців. З тих, хто підозрюється в трансляції злочинних наказів, зараз практично нікого немає на території України. Залишився тільки один заступник командира полку «Беркут» і четверо бійців, звинувачення щодо яких розглядаються в суді. Ось вони ходять на засідання судів. І все, решта підозрюваних по цьому епізоду втекли до Росії.

– Хтось використовував у ті дні снайперську зброю?

– Так, така зброя використовувалася. По-перше, в самій штурмовій роті «Беркута» був штатний снайпер зі снайперською гвинтівкою Драгунова, її видно і на відеозаписах. Але цю гвинтівку, речовий доказ, знайшли розпиляною на шматки на Жуковому острові на Дніпрі. Ім'я стрілка відомо, він в статусі підозрюваного, і він теж утік.

Багато поранень, в тому числі смертельні, виявилися наскрізними, тому неможливо встановити, чи були вони отримані в результаті пострілів з автомата Калашникова, зі снайперської гвинтівки Драгунова або з іншої снайперської зброї.

Тільки в 2018 році за допомогою експертизи ми встановили, що був ще один снайпер із загону спецназу внутрішніх військ, якому інкримінується застосування зброї і смертельне поранення одного з учасників протесту. Він-то якраз в Україні та під слідством, але йому вже замінили запобіжний захід: спочатку на домашній арешт, а потім взагалі на нічний домашній арешт. У нас мало не на кожному кроці виникали перешкоди, в тому числі і при проведенні будь-яких експертиз.

– А «зверху» були вказівки, які гальмували слідство? Кажуть, що «беркутівців», які в складі української армії вирушили в Донбас захищати батьківщину, було наказано не чіпати. Це так?

– Нам ніхто таких вказівок не давав. Хоча деякі беркутівці, яких ми допитували, не під протокол зізнавалися, що їх в травні або червні 2014 року зібрав міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і сказав: він гарантує, що ніхто не буде притягнутий до кримінальної відповідальності, якщо вони поїдуть на схід і захищатимуть країну, – ну, за винятком тих, хто здійснював вбивства. Але ж ніхто, крім нас, не намагався встановити, хто вчинив ці вбивства! Робилося багато, щоб ми не могли притягнути їх до відповідальності.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Відставка Горбатюка. Чим запам’ятається головний спецпрокурор?

– А скільки людей потрібно було притягнути? Скільки виявилося б під слідством, якби вони не втекли, якби вам не заважали, якби всі допомагали і якби не було війни?

– Слово «потрібно» в даному випадку некоректно. Якщо враховувати всіх причетних, то було б, напевно, більше ніж тисячу, хоча на причетність перевірялися кілька тисяч. У будь-якому випадку було важливим, щоб підозри і звинувачення були обґрунтованими і підтверджувалися доказами. Головним завданням було знайти і притягнути до відповідальності осіб, винних у вбивствах, заподіянні тяжких тілесних ушкоджень та інших особливо тяжких злочинах.

– Хтось притягнутий до відповідальності за скоєння вбивста?

– Притягнуто, якщо вважати таким притягненням те, що, згідно з нашою юридичною практикою називається пред’явленням підозри (це перший етап залучення до відповідальності). 67 особам інкримінуються безпосередньо участь у скоєнні вбивств, організація або пособництво. Із них 16 осіб є в суді, 4 під слідством, але вироків немає. Решта в розшуку.

– Це все співробітники внутрішніх органів?

– В основному це співробітники правоохоронних органів і їхні керівники з міліції, внутрішніх військ та Служби безпеки України. Є і «тітушки».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Наступ на демократію в Україні. Що далі?

– Скільки справ ви довели до суду?

– Узагалі, поки що до суду направлено справи щодо 298 осіб. Винесено 57 обвинувальних вироків, із яких тільки 11 пов'язані з позбавленням волі.

– Всього 57 вироків, за якими лише 11 осіб отримали реальні терміни? При, грубо кажучи, сотні вбивств і тисячах порушень законності?

– Так. Більш того, засуджені – це в основному «тітушки», по статтях, пов’язаних із побиттям, замахами на вбивство, викраденням людей, знущаннями і тортурами.

– Щоб краще розуміти, з яким обсягом роботи вам довелося зіткнутися і чого вдалося досягти: скільки взагалі було відкрито справ?

– По-перше, повідомлено про підозру в цілому 450 особам (до суду направлено 298 справ). По-друге, справи відкриті по здійсненню понад 4700 злочинів. По-третє, не тільки я або наш підрозділ займалися розслідуваннями по Майдану. У територіальних прокуратурах було кілька десятків справ із побиття, арештів та інших злочинів, скоєних в той час в різних областях України. Можна було б досягти великих результатів, якби всі керівники і співробітники зацікавлених відомств дійсно працювали на розкриття і розслідування злочинів або хоча б допомагали нам в цьому.

Найбільші складнощі полягали в тому, що слідча група практично працювала самотужки, без допомоги з боку інших правоохоронних органів. За злочинами «тітушок» карний розшук Національної поліції нам допомагав, а ось по офіцерах і солдатах силових структур, в частині інформації щодо розкриття – фактично повний саботаж. Інформація приховувалася, документи знищувалися, службові розслідування не проводилися в належній мірі, якщо взагалі проводилися. Допомоги ззовні практично не було.

– Як розслідувалися ті випадки, коли були вбиті співробітники правоохоронних органів? Учасники руху протесту теж застосовували вогнепальну зброю?

– Всього під час подій були вбиті 13 правоохоронців. У більшості випадків нами не встановлено, хто скоїв ці вбивства, хоча є певні напрацювання щодо окремих осіб. Однак є в наявності і ознаки необхідної оборони. Адже 18 і 19 лютого мали місце штурми барикад, співробітники правоохоронних органів застосовували зброю. 20 лютого вранці перші постріли, починаючи з 7:30 ранку, були зроблені з будівлі консерваторії, яка була зайнята протестувальниками.

– Постріли по співробітниках правоохоронних органів?

– Так. Там ми встановили двох осіб і притягнули їх до відповідальності, повідомили їм про підозру. Один привіз мисливську зброю, карабін «Сайга», другому інкримінувалося вбивство двох співробітників міліції і вогнепальне поранення ще одного міліціонера. Це було в квітні 2018 року. Але справу не довели до кінця, склад групи прокурорів був змінений за наказом «згори». Потім обидва вбивства були безпідставно виключені із числа підозр. Запобіжний захід, пов’язаний з арештом, змінили, підозрюваного доставили в суд і відпустили під гарантії депутатів.

Відтоді активне розслідування і, в першу чергу, ухвалення процесуальних рішень у цій справі заблоковані. Тепер розслідується кримінальна справа за фактом незаконного втручання керівництва в розслідування.

– Чи брали участь у вбивствах активістів Майдану іноземні снайпери? Говорили, що вони прилетіли і висаджувалися в аеропорту в Гостомелі в середині лютого?

– Транспорти з вантажами із Росії в ті дні прибували кілька разів. На них доставлялися спецзасоби для розгону учасників протестів. Але інформація про снайперів або інших невідомих осіб не підтвердилася.

Правда, нам відомо, що кілька співробітників ФСБ прибуло до Києва. Наявність при них зброї не було зафіксовано, в останній раз група співробітників ФСБ прибула до Києва вже після подій 20 лютого. З ними, до речі, прилітав і кремлівський радник Владислав Сурков. Вони прибули офіційно і були на деякий короткий час розташовані на базі СБУ, але незабаром поспішно повернулися до Росію. Один із них був помічений потім в Криму. Взагалі чуток про участь іноземних снайперів у вбивствах на Майдані було багато, але в результаті слідчих дій ця інформація не підтвердилася.

– Ви згадали про 13 убитих співробітників правоохоронних органів. А скільки було вбито демонстрантів?

– Безпосередньо в Києві 79 осіб і ще двоє в місті Хмельницький, це насильницькі смерті.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Розслідування справ Майдану може бути зупинене: як цього не допустити

– Це і є «Небесна сотня»?

– Це загиблі саме під час акцій протесту, ми розслідували ці вбивства. Але до «Небесної сотні» зараховують і інших померлих під час і після Майдану, і загиблих внаслідок інших подій і причин. Додалися ті, хто помер, наприклад, від серцевого нападу на Майдані або від анафілактичного шоку під час операції. Деякі померли згодом, але вони були раніше на Майдані або їхні родичі сказали про це. Одна людина взагалі, як з’ясувалося, була убита в п’яній бійці в київському районі Троєщина, а йому дали Героя України, тому що його помилково внесли в списки. Чому таке рішення було прийнято, хто і як наплутав, мені невідомо. До «Небесної сотні» відносять і журналіста, убитого 4 квітня 2014 року в Черкасах, і трьох убитих активістів в квітні ж на Донбасі.

– Виходить, що під час подій на Майдані і в прямому зв’язку з ними загинули 94 людини. Ви говорите, що жоден злочинець відтоді не був засуджений за ці вбивства. Я правильно зрозумів?

– Так. На превеликий жаль, так і є. Є, звичайно, справи, які через обсяг матеріалів і кількості потерпілих довго розглядаються, але в багатьох навіть не видно кінця розгляду. Багато чинників заважало отриманню вироків. А тепер, у зв'язку зі змінами в прокуратурі, я взагалі не можу уявити собі, як ці справи будуть розслідуватися, якщо їх взагалі будуть продовжувати розслідувати.

– Ми почали нашу розмову з корупції. Наскільки Генеральна прокуратура України, за вашими оцінками, сьогодні корумпована?

– Складно визначати, це ж латентні процеси. Якщо говорити умовно, а це тільки моя думка, то серед всіх співробітників ГПУ є, напевно, 20%, а то і менше тих, які працюють не заради мзди, а тому що у них є бажання боротися зі злочинністю. Є відсотків 30 тих, хто прийшли і приходять, тільки щоб «косити». І є більшість, відсотків 50 – це ті, хто тримають ніс за вітром, дивлячись на начальство. Якщо начальство само буде «косити», то і вони будуть намагатися щось урвати собі при нагоді або заплющувати очі на витівки керівництва. Якщо начальство буде вимагати дотримання закону, то і вони будуть це робити, щоб не бути звільненими.

– Ну ось, бачите, самі ж кажете про те, наскільки все запущено. Значить, реформа, очищення і переатестації потрібні?

– Я бачу, що суспільство обманюють. Як більшовики, які обіцяли зруйнувати старий світ і побудувати новий, а насправді під красивими гаслами стільки жахливих справ натворили! Новий генеральний прокурор і його заступники кричать про очищення, про дотримання закону, а самі беруть на посади не зовсім чистих, самі перші ж грубо порушують закон – і брешуть, брешуть, брешуть.

Реформа Генеральної прокуратури України проводиться в рамках ухваленого Верховною Радою у вересні 2019 року і підписаного президентом Володимиром Зеленським закону. Замість Генеральної прокуратури має бути створена нова структура, Офіс генерального прокурора. В рамках реформи проводяться переатестації прокурорів і слідчих, а також подальший набір нових співробітників замість звільнених і тих, які не пройшли атестацію. Військові прокуратури ліквідовуються, замість них створюються нові структури. Регіональні прокуратури стають обласними, місцеві окружними. Сергій Горбатюк вважає, що був звільнений незаконно. Він подає в суд позов про поновлення на посаді.

(В публікації використані фотографії автора)

Оригінал матеріалу Сергія Лойка – на сайті Російської служби Радіо Свобода