21 листопада Україна відзначила День гідності та свободи, присвячений початку двох революцій у країні – Помаранчевої й Євромайдану. На якому етапі революції перебуває Україна сьогодні? Про що говорить прихід Володимира Зеленського до влади – про контрреволюцію чи продовження еволюції Євромайдану 2014 року? І які висновки українці зробили з останніх протестів шість років тому?
Про це в етері Радіо Донбас.Реалії говорив доктор філософських наук, професор кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» Тарас Лютий.
– Тарасе, якщо припустити, що Євромайдан – це революція, з певними застереженнями, коли класична революція – це кардинальна зміна суспільного, політичного ладу країну, – то зараз що?
– Мені здається, що ми цілком можемо вживати термін «революція». Хоча ви окреслили найбільш радикальний сценарій, коли цілковито змінюється влада, можливо, навіть ідеологічно. Але за етимологією слово «революція» означає перевертання. Якоюсь мірою зміна влади – це теж революція. Але в повсякденному розумінні революція передбачає якісь активні дії знизу, які потім легітимують і створюють нові інституції.
В Україні відбулася революція, тому що була спроба переукласти суспільну угоду
Думаю, що в Україні відбулася революція, тому що відбулася спроба переукласти суспільну угоду. Люди вирішили, що далі їх трактувати у такий спосіб, через приниження, неможливо. Тому вони хотіли б перезаснувати чи перенаповнити суспільні, державні інституції.
Інша справа – я розумію скепсис. Нам би хотілося радикальних реформ. А ми їх нібито не спостерігаємо. Разом із тим я б не сказав, що взагалі немає реформ. Уся проблема в тому, що, як і будь-які еволюційні зміни, наші зміни не помітні. Нам би хотілося вже зараз і одразу всього, але цього не спостерігається. Тому треба не просто набиратися терпіння й чекати, це наша робота.
– І все ж таки є певні теорії революційного циклу. Вчені кажуть, що після приходу революційної демократії з’являється диктатура, потім контрреволюція, тобто реставрація старих цінностей. Те, проти чого боролися, повертається, але під революційним виглядом. До українського Євромайдану таку схему можна застосовувати?
– Тут можна пропонувати різні схеми, наводити різні моделі. Карл Маркс, наприклад, казав, що всі події в історії повторюються, але один раз у вигляді трагедії, інший раз у вигляді фарсу. Як би ми не хотіли, ідентичних сценаріїв бути не може. Тому говорити, що революція – це тільки ось така послідовність подій, а не інша, – теж не випадає.
Якісь моменти, озвучені вами, є. Тут залежить і від політичних лідерів, і від експертів, які трактують ці події. Не обійтися і без ідеологічних маніпуляцій. Я думаю, через це комусь здається, що не було передумов для появи революції, потім сценарії не справдилися, постреволюційний сценарій не такий, як може бути. У цьому й унікальність.
Зараз події, які ми спостерігаємо в Гонконзі, – це революція, але не можна сказати, що це ідентичні події. Вони мають своє національне, соціальне, культурне наповнення. Тому загалом ми можемо окреслювати ці події як революційні, тому що вони приводять до певних змін. Нам не подобається, що ці зміни відбуваються повільно, але як усе еволюційне, нам треба дивитися на більшій дистанції.
– Так, ось наприклад, певне крило, антикапітулянтське, каже про те, що прихід Володимира Зеленського – це якраз реставрація: повертається Портнов, Хорошковський, ще рік, і повернеться Янукович до країни. Ви бачите такі процеси певного «відкочування» від ідеалів, за які боровся Євромайдан?
– Зміни відбуваються і зараз. У нас відбулася зміна влади. З приводу контрреволюції чи реставрації, тут теж не все так просто. Якщо оцінювати перші тижні приходу до влади Володимира Зеленського, в офіційній державній риториці ми нічого не чули про Майдан. Сьогодні (21 листопада – ред.) у стрічках новин ми бачили, що очільник нашої держави відвідав алею Небесної сотні, вшанував пам’ять.
– Володимир Зеленський прийшов на алею Небесної сотні в місце, де має бути Музей гідності. Таким меседжем він завершив свою коротку промову: «Історично у складні моменти українці завжди демонструють неймовірну згуртованість та єдність. Ми стоїмо один за одного, незалежно від віку, статі, мови та віросповідання. І сьогодні як ніколи ми потребуємо такої ж єдності заради захисту країни, заради нашої незалежності, заради нашої свободи і права самостійно обирати наше власне майбутнє. Саме майбутнє країни, яку ми збираємося залишити у спадок нашим дітям. Все це повинно нас об’єднувати. Тож будьмо з вами єдині, щоб бути сильними і щоб разом побудувати нову Україну. З Днем гідності та свободи!».
Тарасе, як ви прокоментуєте слова Володимира Зеленського? Якби говорив Петро Порошенко, мабуть, інші меседжі були б від президента. Зараз Зеленський говорить про єдність. Зникнення антиросійської риторики з вуст президента – це така форма м’якої контрреволюції? Як ви гадаєте?
– Я вважаю, що якби ми чули риторику попереднього президента, обов’язково були б відсилання до зовнішнього ворога, і я підтримую таку позицію. Про майдани треба говорити у множині. Навіть не про два, а про три майдани: Революцію на граніті, Помаранчеву революцію і Революцію гідності.
Наші майдани починалися радше як своєрідна спроба відокремитися від радянської імперії. Російська імперія – це гібрид, з яким ми маємо справу тепер
Тоді наші майдани починалися радше як своєрідна спроба відокремитися від радянської імперії. Російська імперія – це черговий гібрид, з яким ми маємо справу тепер. Спочатку ми дрейфували від Радянської імперії, тепер від Російської імперії. Така риторика справді може розглядатися як певна спроба замовчування того, що насправді відбувається.
Я спостерігаю: яка б людина не опинилася на місці президента, вона може й далі бути президентом лише тоді, коли у неї буде проукраїнська риторика, риторика, яка не буде підігравати нашим ворогам, і якщо президент не буде говорити про ці речі, він може опинитися в Ростові. Я спостерігаю, що ця риторика змінюється, і я думаю, що це буде стосуватися будь-якого президента, якщо він буде президентом України, а не якогось сателіту.
– Тарасе, ще один аспект подій 2013–2014 років. Були масові протести так званого «антимайдану». Про це потрібно зараз говорити? Тому що багато українців або не підтримували, або не розуміли філософію Євромайдану. І, мабуть, залишилися при своїх. Чи є певний діалог?
– Я не знаю, чи це діалог. Переважно це протистояння. І так завжди буває, коли люди поділяють різні цінності, коли вони звикають до якихось парадигм, типів культур, традицій. Це закономірний процес, і, можливо, це добре. Я пригадав, що ми нібито під час Майдану намагалися перепідписати суспільну угоду. Тепер нам треба сформувати новий діалог всередині нашої країни, міжкультурний діалог.
– А що може бути основою цього діалогу?
– Я думаю, що основа – це питання, які пов’язані з освітою, культурою. І коли я вживаю слово «освіта» і «культура», я маю на увазі певні гуманітарні цінності. Тому це й Революція гідності.
Розберімося, що таке гідність. Це таке почуття, яке виникає в людини тоді, коли вона принижена у певний спосіб, як супротив приниженню, тому, що вона позбавлена доступу до всього, у тому числі, доступу до знання, до освіти. Тривалий час у період Радянського Союзу Україна була позбавлена цього гуманітарного дискурсу. У нас не було перекладів соціально-гуманітарної літератури, була тільки російською мовою. Сфера філософії була суворо контрольована ідеологією. Це означає, що у нас вибудовувалася якась монологічна культура, й ми були своєрідними сателітами Російської імперії.
Свобода – це можливості не просто робити що хочеш, а докладати певних зусиль, щоб реалізувалася свобода не тільки твоя, а й того, хто поруч
Тому передусім я думаю, що це спроба показати, що існує інший гуманітарний світ, світ інших цінностей. Не тільки приниження, підпорядкування, а цінностей свободи як певної можливості не просто робити що хочеш, а докладати певних зусиль, щоб реалізувалася свобода не тільки твоя, а й того, хто поруч. Бо моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. Допоки ми з цією людиною не домовимося, як мають розвиватися наші свободи, ми будемо в повній ізоляції, в повному протистоянні. Але свобода – це ще й відповідальність. Тому порозуміння приходить з обопільною відповідальністю.
– Тарасе, якби Майдан повторився, чого б протестувальники не робили? Які висновки зробили українці, які стояли на Майдані у 2013–2014 роках? Чого повторювати не варто?
– Я думаю, що ті події навчили нас якоїсь мудрості, і я думаю, що гарячої хвилі можна було б надалі уникнути. Тому що вбивство замість аргументів – це той момент, який викликає прикрість. Назад повернути це вже не можна, але якби змоделювати таку ситуацію, то такого кривавого протистояння краще було б уникати.
– Тим більше, що зараз ці справи по вбивствах відкладені, попри те, що Зеленський пообіцяв їх розкрити. Але вони залишилися великим питанням для самих учасників Майдану, що ж тоді відбулося.
– Так, погоджуюся. І, думаю, на жаль, в найближчому майбутньому ми навряд чи про це дізнаємося.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроєкту для жителів окупованої частини Донбасу. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите)
