Доступність посилання

ТОП новини

«FPV-дрон завис над нами: вдарить чи ні?» Історія однієї поїздки в Часів Яр


«Куди мені звідси їхати, скажи, синку?» – Каже Антоніна з Часового Яру. Лунає гучний вибух.
«Куди мені звідси їхати, скажи, синку?» – Каже Антоніна з Часового Яру. Лунає гучний вибух.

«Сусідній під'їзд атакували один за одним одразу шість дронів. Шість!» – так часовоярець Сергій пояснює, чому вирішив залишити своє місто. Каже, місцеві терплять, допоки цілі хати – але цьому настає кінець. Та і нерви вже не витримують: «Вранці встаєш – а тебе, ніби від перепою, тіпає».

Попри мінометні обстріли та дрони-камікадзе в небі, волонтер Євген Ткачов вирушає до Часового Яру, міста, до якого ось уже п'ятий місяць проривається російська армія. Він рятує цивільних та вивозить ікони з обстріляного храму. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) попрямували в цю поїздку разом з волонтером. Ось що ми там побачили.

Місія перша. Врятовані бездомні чоловіки

У Часовому Ярі немає нічого: ані безпеки, ані магазинів. Російські війська намагаються перейти канал «Сіверський Донець – Донбас», аби окупувати містечко.

А цивільні жителі, які ніяк не зголосяться на евакуацію, виживають завдяки місцевій військовій адміністрації та волонтерам: ті під артилерійськими обстрілами та атаками російських FPV-дронів завозять сюди харчі та чисту питну воду.

Тому й цього разу волонтер гуманітарної місії «Проліска» Євген Ткачов завантажує до пікапа баклажки з водою. Головна його місія сьогодні – вивезти одного чоловіка.

Від минулої поїздки, зазначає Євген, руйнувань у місті стало ще більше. Заїжджаємо до центральної частини – і одразу десь неподалік б'є по вухах різкий свист і хвисткий звук вибуху.

«Це не я!» – сміється Євген. Але насправді нам не до сміху.

Під'їжджаємо до місцевого «Пункту незламності». Тут люди можуть підзарядити телефони і взяти харчі. Замість одного на нас чекають двоє чоловіків, які вирішили виїхати. Поки одні розвантажують баклажки з водою, вони завантажують до авто свої речі.

Часів Яр, біля «пункту незламності», 26 срепня 2024 року
Часів Яр, біля «пункту незламності», 26 срепня 2024 року
Мені страшно від кожного прильоту! Вранці встаєш – а тебе, ніби від перепою, тіпає
Захар

«Хата згоріла. Телефон згорів. І «прильот» за «прильотом», дрони за дронами. Хату мою дронами спалили. І це я з району «Канал» переїхав до іншого. А тепер вже й до центрального. І дуже мені страшно від кожного «прильоту»! Вранці встаєш – а тебе, ніби від перепою, тіпає», – ділиться з нами реаліями тутешнього життя Захар. Він вирішив евакуюватися, бо втратив усе.

«Коли я переїжджав до Центру – там лишався труп цивільного жителя. Він загинув через обстріл і упродовж тижня лежав, бо нікому було поховати», – ділиться побаченим Захар.

Іншого місцевого, який зголосився виїхати, звати Сергій. Він каже, що не має грошей, не має жодного плану: до кого їхати і де жити. Головне – цілодобові обстріли несила уже терпіти.

Часів Яр, наслідки обстрілів російських військ
Часів Яр, наслідки обстрілів російських військ

«Нещодавно на тачці привезли пораненого. Він наступив на міну «пелюстку» – і йому відірвало ступню, – розповідає Сергій. – Життя немає там. Ми терпіли, поки були цілі хати. А дронами нам усе спалили. Крайні два дні жили у розбитій п'ятиповерхівці. І ось сусідній під'їзд атакували один за одним одразу шість дронів. Шість!»

Дорогою ми проїжджаємо самісіньким центром, повз розбитий палац культури. Біля напівзруйнованої споруди на скульптурній композиції, як символ стійкості містечка, майорить український стяг.

Український прапор у центрі містечка
Український прапор у центрі містечка

На виїзді з Часового Яру просто біля дороги бачимо старенькі «Жигулі». Поблизу нікого немає, вибиті вікна: схоже на наслідки ураження FPV-дроном.

Без пригод Сергія та Захара ми привозимо до прихистку в сусідній Костянтинівці. Тепер їхньою долею опікуватимуться чиновники та волонтери.

Часів Яр зсередини: як живе місто зараз (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:05:42 0:00

Місія друга. Ікони

Настоятель місцевого Борисо-Глібського храму попросив евакуювати релігійну атрибутику: адже цю церкву російські війська вже обстріляли. Її перспективи – невтішні.

Тож ми вирішили спробувати потрапити до Шевченківського району, де вона розташована.

Євген Ткачов завантажує до пікапа церковні хоругви...
Євген Ткачов завантажує до пікапа церковні хоругви...
...та ікони
...та ікони

«Московську» церкву обстріляли московити (мається на увазі, що храм належить УПЦ МП – ред.). І там лишилося якесь цінне майно», – каже волонтер.

На цих словах над нами просвистіла міна. Проте ми продовжуємо шлях.

Вдарить сюди чи ні?

Заходимо до будівлі храму. Спочатку ікони знімає зі стін і носить до пікапа волонтер, але згодом, відзнявши відео, ми приєднуємося до храмової евакуації – адже краще забратися звідси якомога швидше.

Коли вантажимо майно в пікап, над нами, приблизно на висоті п'ятиповерхівки, пролітає FPV-дрон. В голові тільки одна думка: «Вдарить сюди чи ні?»

Евакуація майна Борисо-Глібського храму у Часовому Ярі, 26 серпня 2024 року
Евакуація майна Борисо-Глібського храму у Часовому Ярі, 26 серпня 2024 року

За час перебування у храмі ми чули 3 чи 4 різких голосних свисти від близького прольоту мін – та глухі удари: міни влучали просто в землю і не вибухали.

Урешті, завантаживши повен пікап ікон та хоругов, Євген Ткачов під звуки вибухів запалює у розбитому порожньому храмі свічки.

«Щось мені усередині підказує, що так краще, ніж коли свічки тут просто лежатимуть. Може, це символ того, що люди сюди повернуться і церква оживе, і місто оживе», – каже Євген, поки обходить храм і запалює свічки.

Ікона з Борисо-Глібського храму, пошкоджена внаслідок обстрілу російських військ
Ікона з Борисо-Глібського храму, пошкоджена внаслідок обстрілу російських військ

Урешті з вантажем релігійної атрибутики ми виїжджаємо з містечка, яке Ткачов називає з ніжністю – Часів Рай.

Вивезені ікони – а їх вдалося вивезти 20 – уже передали релігійній громаді.

«Он там кладовище»

Але рятувати свої життя у Часовому Ярі зголошуються не всі.

Наприклад, Антоніна Григорівна живе тут з 1976 року. Згадує, яким гарним та затишним було містечко: каже, люди були щасливі і підприємства працювали. А тепер – розводить руками – розбите усе, бо – війна.

Місцева жителька в одному з районів Часового Яру, 26 серпня 2024 року
Місцева жителька в одному з районів Часового Яру, 26 серпня 2024 року

«Куди мені звідси їхати, скажи, синку? У мене пенсія 3 тисячі гривень (лунає гучний вибух – ред.). В мене був один син, і той помер. Все. Одна я лишилася. Он там кладовище. Нікуди не поїду. А усі ми тут надіємося на закінчення війни, що Часів Яр вистоїть і ми будемо спати спокійно», – ділиться Антоніна Григорівна.

Ми лишаємо цій жінці та її сусідам вантаж питної води.

На середину серпня у Часовоярській громаді перебували трохи більше 500 цивільних жителів. У переважній більшості – це люди похилого віку. Вони виживають під обстрілами російських військ виключно завдяки гуманітарній допомозі. Фронт проходить по лінії каналу Сіверський Донець-Донбас: маленький мікрорайон на його східному березі захоплений, а вся західна частина Часового Яру контролюється Силами оборони України.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.

  • Зображення 16x9

    Донбас.Реалії

    Донбас.Реалії – проєкт для Донбасу та про Донбас по обидва боки лінії розмежування. З 2014 року ми створюємо та добуваємо унікальний контент – ексклюзиви з окупованих міст і лінії фронту, відео й фото, мультимедійні репортажі, розслідування, радіо та телепрограми. 

    У соцмережах:

    – Facebook

    – Telegram

    – Instagram

    – Twitter

    – Телепроєкт Донбас Реалії на YouTube

    – Радіо Донбас Реалії на YouTube

  • Зображення 16x9

    Сергій Горбатенко

    Позаштатний кореспондент Радіо Свобода з 1 лютого 2015 року. Автор матеріалів для Радіо Донбас.Реалії.

    Працював журналістом у Громадському телебаченні Донбасу, регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Донецькій області. Був редактором на телеканалах «ТОР» і «С+» (Слов’янськ). Закінчив філологічний факультет Донбаського державного педагогічного університету (Слов’янськ).

Форум

XS
SM
MD
LG