Німецьке видання Handelsblatt різко розкритикувало санкції розвинених країн щодо російської економіки. Російська служба Радіо Свобода розбирає та аналізує цю критику.
Дискусії про ефективність міжнародних санкцій не припиняються з кінця 2022 року, тобто з того моменту, коли стало очевидним, що небо на землю в Росії не впало, черг по хліб та гужового транспорту на вулицях Москви не з'явилося, а економіка не просто продовжила функціонувати, але ще й почала зростати з темпами, до війни небаченими.
«Російська економіка зростає на тлі буму у виробництві зброї»
Цього разу своє слово про ефективність міжнародних санкцій вирішив висловити Даніель Штельтер, колумніст німецького видання Handelsblatt. Для певності він послався на дослідження зрізу чотирьох
Європейські країни переплачують за нафту та газ, не завдаючи збитків російському бюджетуДаніель Штельтер
академічних інститутів, які працювали на замовлення міністерства економіки Німеччини. Висновки, на думку автора, невтішні: санкції колективного Заходу провалилися. «Російська економіка зростає на тлі буму у виробництві зброї. Європейські країни переплачують за нафту та газ, не завдаючи суттєвих збитків російському бюджету. У довгостроковій перспективі – хоче того Захід чи ні – країна-агресор продовжить брати участь у світовій торгівлі».
А якщо так, то обмеження завдають шкоди Європейському союзу і взагалі можуть призвести до різкого стрибка цін на нафту та газ, від якого Європа постраждає ще сильніше. Автор не вельми скромний у своїх оцінках. Відповідальних за санкційну політику він звинувачує у відсутності «базових знань про економічні зв'язки та роль попиту і пропозиції».
Так і чекаєш, що в кінці колумніст запропонує теж з кимось повоювати, щоб підтримати економіку Німеччини та Євросоюзу, що буксує, загалом додатковими військовими замовленнями. Але немає. Так далеко Штельтер заходити не став. Нарікає лише на те, що уряд Німеччини не прислухався до його пропозиції відновити будівництво атомних станцій (з такою ініціативою він виступив ще у 2022 році, у розпал енергетичної кризи). А принагідно висловив думку про те, що санкції, спрямовані на припинення війни, мають працювати швидко, а не впродовж тривалого часу.
Санкції є шкідливими та безглуздими, оскільки на російській нафті працює завод, який постачає паливом, зокрема, й УкраїнуРоберт Фіцо
З останньою тезою сперечатися безглуздо. Але тут автор сам собі суперечить. Поступовість запровадження обмежень пояснюється вкрай високим ступенем залежності європейської промисловості від російських нафти й газу на момент початку війни. Саме для того, щоб не посилювати колапс світового ринку енергоносіїв, політики розвинених країн і обережні. Більш того, і зараз деякі європейці вважають, що рухаються надто швидко.
По приклад далеко не треба ходити. Варто було Україні ввести санкції проти ЛУКОЙЛа і припинити прокачування його нафти трубопроводом «Дружба», тут же український уряд зазнав не менш гострої критики. Причому не з боку колумніста знаного видання, а з боку прем'єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо. Він також назвав «санкції шкідливими та безглуздими, оскільки на російській нафті працює завод, який постачає паливом, зокрема, й Україну». Європейське ембарго на імпорт російської нафти діє з грудня 2022 року.
Тоді для нафти, яку отримували Угорщина, Чехія та Словаччина трубопроводом «Дружба», зробили виняток. І той факт, що два з половиною роки – це достатній термін для пошуку альтернативних постачальників, Фіцо зовсім не бентежить.
«Залежність Старого світу від російських енергоносіїв знизилася радикально»
Тож колумніст Handelsblatt у чомусь, звичайно, має рацію. Санкції могли б бути ефективнішими. І все ж стверджувати про повний провал – грішити проти істини. Витрати російського бізнесу багаторазово зросли, а втрату неабиякої частки європейського ринку компенсувати не може навіть Китай. Достатньо поглянути на «Газпром». Це не означає, що європейський бізнес не страждає. Розрив господарських зв'язків – процес, болісний для всіх. Але війна – це не «гра з нульовою сумою», в якій хтось програє, а хтось навпаки. Програють усі, крім хіба що Китаю.
Що ж до користі війни для економічного зростання, то тут доречно повернутися до аналогії із побуту селян. Якщо кабан додає у вазі, це, як правило, привід для радості. Але аж ніяк не завжди. Може, наприклад, з'ясуватися, що цього кабанчика (як у випадку з російською економікою) доводиться годувати людським м'ясом. А ще для нього гірше, якщо у вазі кабанчик додає виключно за рахунок ікл та інших некорисних у господарстві частин організму.
Щодо економіки війна дає хорошу статистику, але змінює структуру. І це відбувається завжди і скрізь. США, до речі, не є винятком. І після зростання у перші роки в'єтнамської війни прийшла руйнівна криза 70-х років. Про Афганську війну і говорити не варта. Вона зробила свій внесок у кризу кінця 80-х – початку 90-х.
Про структуру російської економіки ми говорили чимало. Але санкції вплинули на Європу. Залежність Старого світу від російських енергоносіїв знизилася радикально. І якщо вже на те пішло, не лише від російських. Енергетичний перехід, який став фактом, прискорився. Структурно європейська економіка стала набагато більш сучасною. І хоч би за це німецькі колумністи могли б похвалити архітекторів санкцій.
