Київ, 22 липня 2003 року.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи становлять постаті напівзабутих українських достойників часів минулих виключно академічний інтерес? Про одну з таких постатей ми сьогодні вестимемо мову, а висновок робити слухачам. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Страшна річ: наш сьогоднішній герой є одним із засновників соціалістичної течії в українській політиці, хоч, правда, партія Петра Симоненка сьогодні про це не згадує. Але наш герой знався справді з Марксом і Енґельсом, листувався з ними, за свій рахунок друкував соціалістичні брошури, перебував у ділових стосунках з російськими революціонерами. Є в нього й інші гріхи. Хоча розберемося, наскільки то були гріхи в контексті його історичної доби.
Віталій Пономарьов
Син поета Андрія Подолинського Сергій народився 31 липня 1850 року у батьківському маєтку у селі Ярославці на Черкащині. Він навчався в університетах Києва, Парижа, Цюриха та Бреслау і там 1876 року захистив докторську дисертацію з медицини.
Ще студентом Подолинський захопився соціалістичними ідеями, а 1872 року у Лондоні познайомився з Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом та Едуардом Бернштейном. Тоді ж він розпочав співпрацю з Петром Лавровим та еміґраційним російським часописом «Вперёд». Через 3 роки Подолинський відійшов від російських народників і за підтримки товариства галицьких студентів «Січ» заснував у Відні перше українське видавництво з видання соціалістичної літератури. До того, як австрійська влада закрила видавництво, він видав 4 брошури з питань марксизму, у тому числі 2 власні – «Парова машина» і «Про багатство та бідність».
Повернувшись до України, Подолинський заснував у Ярославці народну лікарню, натомість у Києві організував Українську соціал-демократичну партію та Молоду Громаду. Невдовзі через переслідування поліцією він був змушений виїхати за кордон. 1877 року Подолинський оселився у французькому містечку Монпельє, викладав там у медичній школі, працював лікарем, публікував статті у французьких, німецьких, італійських часописах. Він намагався поєднати ідеї соціального та національного визволення українців, а його суспільним ідеалом був федеративний союз самоврядних громад.
1878 року Подолинський разом з Михайлом Драгомановим та Михайлом Павликом розпочав у Женеві видання українського часопису «Громада». У цей час чотирма мовами була надрукована найвідоміша його праця «Соціалізм або людська праця та об’єднання фізичних сил». Своєю працею «Життя і здоров’я людей на Україні» Подолинський заклав основи соціальної гігієни як науки. А на його роботу «Людська праця та її відношення до розподілу енерґії» спирався Володимир Вернадський при розробці теорії ноосфери.
У січні 1882 року Сергій Подолинський захворів на психічну хворобу і повернувся до Києва. Він помер тут у віці сорока років 12 липня 1891 року.
Сергій Грабовський
З основними віхами біографії Сергія Подолинського слухачів ознайомив наш колега Віталій Пономарьов.
Максим Стріха
Згадаємо трошки про контекст доби. Починає формуватися модерна Україна. На місце розмов рідною мовою з челяддю по панських маєтках і списування етнографічного матеріалу приходить ідея спочатку освіти селян рідною мовою, а далі приходять певні політичні доктрини. Це відродження набуває різних форм. З’являються хлопомани – люди, які згадують своє українське коріння, попри польське нашарування, адже хлопомани Тадей Рильський, Володимир Антонович, які зробили неоціненний внесок в українську справу, з’явилися раніше від російських народників своїми ходіннями в народ. З’являються недільні школи, з’являється в Петербурзі перший український часопис “Основи”.
І все це раптово уриває Валуєвський циркуляр 1863 року. Постає “Громада” - стара, київська “Громада”, яка об’єднує найбільші постаті тодішнього українства, але, в силу тодішніх умов, “Громада” сповідує обережні форми роботи, насамперед, культурницькі, наукові, але не політичні. Розпочинається знов-таки, величезна наукова робота, але навіть ця форма відродження видається небезпечною для Петербурга, і все це знову-таки грубо уривається цього разу Емським указом імператора Олександра ІІ 1886 року. Українська мова знову проголошується наріччям, забороняється друк цією мовою будь-яких творів, крім красного письменства з дотриманням загального російського правопису. Отже, ніяких наукових праць, ані перекладів, ані ввозу книжок з-за кордону бути не може. Отже, ця мова є тільки наріччя, і отже, про політичні речі думати годі.
На цьому тлі логічно виникає певний радикалізм молодших, які зневірюються в обережних лояльних методів діяльності старших. На цьому тлі цілком логічно, що Подолинський з гуртком молодих людей намагається заснувати “Молоду Громаду”, на противагу старій, яка здається надто обережною. Так, соціалізм був тоді модний, не тільки в Україні, по Європі. Але зробімо інший наголос. Подолинський був чи не перший, хто намагався надати цьому соціалізмові українського обличчя.
Сергій Грабовський
Про Сергія Подолинського як про вченого ми вестимемо мову трохи пізніше. А спершу – його характеристика саме як соціаліста. Слово має Роман Сербин, професор історії Квебекського університету в Монреалі (Канада):
Роман Сербин
Подолинський ще в 1875 назвав себе та своїх друзів першою української соціал-демократичної партією. Про Подолинського говорили, що він в одній кишені мав твори Маркса, а в другій – Шевченка.
Подолинський був соціалістом, але соціалістом дуже поміркованим і дуже демократичним. Подолинський був під впливом Маркса, але лише в економічному сенсі . Він вважав, що марксовий підхід до соціалізму був занадто централізований і також занадто авторитарний. Він вважав, що в Україні повинен постати український рух, соціалістичний рух, а це, фактично, був громадівський рух, і що цей громадівський соціалістичний рух повинен бути відокремлений, повинен бути незалежний від російського народництва.
І тому, почавши співпрацювати з російськими народниками, з Лавровим, наприклад, Подолинський помалу відходить від них і сходиться з Драгомановим, і разом видають український часопис “Громаду”. Подолинський вважав, що український рух повинен бути базований на українській традиції, на традиціях, які сягали до козацтва, до також гайдамаччини – з одного боку, а з другого боку, він повинен був брати до уваги конкретне життя, яке існувало на Україні, яке все ж таки, відрізнялося від того, що було в Росії.
Сергій Грабовський
До цього варто додати, що листування Сергія Подолинського з російським революціонером Валеріаном Смирновим містить під цим оглядом дуже цікаві речі. Смирнов із самоочевидною підозрою ставиться до спроб українських соціалістів діяти по-своєму і мати власні програмні цілі, організацію, методи діяльності. Подолинський натомість терпляче пояснює Смирнову (а через нього – і певному колу російських соціалістів-емігрантів) своєрідність українського національного і соціального життя, які вимагають прискореного розвитку української національної культури та створення власних соціалістичних структур. Подолинський зауважує Смирнову: “Ми, націоналісти-українофіли рівно настільки, як націоналісти – серби-соціалісти, англійці тощо і звісно, ніскільки не більше, ніж націоналісти ви, великороси. Не забувайте, що ми інший народ, і відмінність між нами і вами така ж, як між вами і поляками, сербами тощо”. Але врешті-решт терпець Подолинського уривається, і він починає оперувати зворотами типу “кацапське шарлатанство” і радить своєму російському колезі щодо бачення українського життя “не покладатися на власні московські погляди, бо вони заздалегідь помилкові”. Сергій Подолинський не розриває вщент стосунків із російськими революціонерами – але відчувається дедалі більше стіна нерозуміння між українськими і російськими соціалістами...
Максим Стріха
Розходження між українськими і російськими соціалістами починалися там, де поставало національне питання.
Сергій Грабовський
І ще про Сергія Подолинського-соціаліста. У часописі “Громада”, який він видавав 1881-го року (вийшло друком два числа), Подолинський, зокрема, писав: “На Україні ще може менше, ніж де інде, можна сподіватися, щоб начальства й панства по волі зреклись свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без оружного бою і повстання (революції).”
Максим Стріха
Передбачення Подолинського - історичне - так само справдилося через 39 років після того, як воно було висловлене.
Сергій Грабовський
А тепер – про Подолинського-науковця. Знову слово професору Роману Сербину:
Роман Сербин
30 червня 1879 року у французькому місті Монпельє відбулася одна з чергових конференцій (чи з’їздів) французького наукового товариства. В тому з’їзді брав участь молодий український науковець Сергій Подолинський, тоді маючи 29 років. Подолинський на цьому з’їзді дав дуже цікаву і оригінальну доповідь з оригінальною темою: “Людська праця, збереження сили”. Сила, про яку йшла мова, це властива енергія. Отже, він хотів пов’язати питання енергії з питанням людської праці і використанням цієї енергії людьми.
Ця його доповідь була надрукована наступного року, 1880 року у 2 журналах, один – соціалістичного профілю, а другий - наукового профілю, тому що Подолинський одночасно звертався і до тої, і до тої публіки. Ця стаття звернула увагу на молодого науковця , і наступного року вже в одній статті французького журналу про нього говорили як новатора ідей про сонячну енергію та використання сонячної енергії в людській праці. Статтю свою Подолинський надіслав Марксові і попросив його опінії.
Ця тема вийшла 6 статтями: 2 статті французькою мовою, дві – німецькою мовою, одна – італійською, і одна – російською. На жаль, Подолинський не дожив до того, щоби міг розробити більш обширно свої думки. Але його думки були настільки оригінальні і настільки цікаві, що вони не залишилися без сліду. Грушевський відкрив Подолинського для українського читача, а від Грушевського про Подолинського довідався Володимир Вернадський. Подолинським зацікавилися пізніше в Америці, в Західній Європі, і тому 15 років вийшла досить цікава і важлива книжка одного іспанського і німецького авторів, які написали працю про енергетику, і в якій два розділи присвячені Подолинському. Подолинський в цій праці представляється як предтеча екологічного мислення.
Знову ж в Україні думки Подолинського розробляли сьогодні, наприклад, Микола Руденко, який дивиться на Подолинського більше як на економіста і як новатора в цій ділянці.
Максим Стріха
Сергій Подолинський був людиною надзвичайно різнобічною. Це зовсім не значить, що Подолинський знав беззастережно істину. Зараз обмеженість його концепцій зрозуміла, але це був надзвичайно важливий етап людської думки. І українець Сергій Подолинський йшов тоді врівень, а іноді трошки попереду навіть з рухом цієї думки в прогресивній Європі. Якщо ми згадаємо, що на все це Сергію Подолинському було відведено лише 31 рік життя, бо останнє його десятиліття – це була похмура психічна хвороба (власне, і, мабуть, спровокована тією інтенсивністю праці), то ми маємо справді лишень подивуватися обсягові того, що він встиг зробити. Очевидно, Сергій Подолинський виявився “не до смаку” українським лівим, для яких значно ближче були російські народники, російські комуністи, врешті, сьогоднішні російські націонал-патріоти, ніж свої українські предтечі. І якщо коли-небудь постануть справді українські ліві ( не поділяючи загалом їхніх ідейних засад, але я хочу, щоб в Україні постали справді українські соціалісти і українські комуністи), коли такі українські соціалісти і комуністи будуть, вони не можуть оминути постаті Сергія Подолинського як свого предтечі, як людини, яка справді творчо намагалася розвинути соціалізм, яка справді була знайома з основоположниками цього соціалізму, яка при тому уміла бути справді українцем, справді сином своєї землі.
Сергій Грабовський
А й справді – чому вистачає в сьогоднішній Україні вулиць Дзержинського, Свердлова і Рози Люксембург, але є тільки одна вулиця Подолинського? На цьому запитанні ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи становлять постаті напівзабутих українських достойників часів минулих виключно академічний інтерес? Про одну з таких постатей ми сьогодні вестимемо мову, а висновок робити слухачам. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст радіо “Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Страшна річ: наш сьогоднішній герой є одним із засновників соціалістичної течії в українській політиці, хоч, правда, партія Петра Симоненка сьогодні про це не згадує. Але наш герой знався справді з Марксом і Енґельсом, листувався з ними, за свій рахунок друкував соціалістичні брошури, перебував у ділових стосунках з російськими революціонерами. Є в нього й інші гріхи. Хоча розберемося, наскільки то були гріхи в контексті його історичної доби.
Віталій Пономарьов
Син поета Андрія Подолинського Сергій народився 31 липня 1850 року у батьківському маєтку у селі Ярославці на Черкащині. Він навчався в університетах Києва, Парижа, Цюриха та Бреслау і там 1876 року захистив докторську дисертацію з медицини.
Ще студентом Подолинський захопився соціалістичними ідеями, а 1872 року у Лондоні познайомився з Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом та Едуардом Бернштейном. Тоді ж він розпочав співпрацю з Петром Лавровим та еміґраційним російським часописом «Вперёд». Через 3 роки Подолинський відійшов від російських народників і за підтримки товариства галицьких студентів «Січ» заснував у Відні перше українське видавництво з видання соціалістичної літератури. До того, як австрійська влада закрила видавництво, він видав 4 брошури з питань марксизму, у тому числі 2 власні – «Парова машина» і «Про багатство та бідність».
Повернувшись до України, Подолинський заснував у Ярославці народну лікарню, натомість у Києві організував Українську соціал-демократичну партію та Молоду Громаду. Невдовзі через переслідування поліцією він був змушений виїхати за кордон. 1877 року Подолинський оселився у французькому містечку Монпельє, викладав там у медичній школі, працював лікарем, публікував статті у французьких, німецьких, італійських часописах. Він намагався поєднати ідеї соціального та національного визволення українців, а його суспільним ідеалом був федеративний союз самоврядних громад.
1878 року Подолинський разом з Михайлом Драгомановим та Михайлом Павликом розпочав у Женеві видання українського часопису «Громада». У цей час чотирма мовами була надрукована найвідоміша його праця «Соціалізм або людська праця та об’єднання фізичних сил». Своєю працею «Життя і здоров’я людей на Україні» Подолинський заклав основи соціальної гігієни як науки. А на його роботу «Людська праця та її відношення до розподілу енерґії» спирався Володимир Вернадський при розробці теорії ноосфери.
У січні 1882 року Сергій Подолинський захворів на психічну хворобу і повернувся до Києва. Він помер тут у віці сорока років 12 липня 1891 року.
Сергій Грабовський
З основними віхами біографії Сергія Подолинського слухачів ознайомив наш колега Віталій Пономарьов.
Максим Стріха
Згадаємо трошки про контекст доби. Починає формуватися модерна Україна. На місце розмов рідною мовою з челяддю по панських маєтках і списування етнографічного матеріалу приходить ідея спочатку освіти селян рідною мовою, а далі приходять певні політичні доктрини. Це відродження набуває різних форм. З’являються хлопомани – люди, які згадують своє українське коріння, попри польське нашарування, адже хлопомани Тадей Рильський, Володимир Антонович, які зробили неоціненний внесок в українську справу, з’явилися раніше від російських народників своїми ходіннями в народ. З’являються недільні школи, з’являється в Петербурзі перший український часопис “Основи”.
І все це раптово уриває Валуєвський циркуляр 1863 року. Постає “Громада” - стара, київська “Громада”, яка об’єднує найбільші постаті тодішнього українства, але, в силу тодішніх умов, “Громада” сповідує обережні форми роботи, насамперед, культурницькі, наукові, але не політичні. Розпочинається знов-таки, величезна наукова робота, але навіть ця форма відродження видається небезпечною для Петербурга, і все це знову-таки грубо уривається цього разу Емським указом імператора Олександра ІІ 1886 року. Українська мова знову проголошується наріччям, забороняється друк цією мовою будь-яких творів, крім красного письменства з дотриманням загального російського правопису. Отже, ніяких наукових праць, ані перекладів, ані ввозу книжок з-за кордону бути не може. Отже, ця мова є тільки наріччя, і отже, про політичні речі думати годі.
На цьому тлі логічно виникає певний радикалізм молодших, які зневірюються в обережних лояльних методів діяльності старших. На цьому тлі цілком логічно, що Подолинський з гуртком молодих людей намагається заснувати “Молоду Громаду”, на противагу старій, яка здається надто обережною. Так, соціалізм був тоді модний, не тільки в Україні, по Європі. Але зробімо інший наголос. Подолинський був чи не перший, хто намагався надати цьому соціалізмові українського обличчя.
Сергій Грабовський
Про Сергія Подолинського як про вченого ми вестимемо мову трохи пізніше. А спершу – його характеристика саме як соціаліста. Слово має Роман Сербин, професор історії Квебекського університету в Монреалі (Канада):
Роман Сербин
Подолинський ще в 1875 назвав себе та своїх друзів першою української соціал-демократичної партією. Про Подолинського говорили, що він в одній кишені мав твори Маркса, а в другій – Шевченка.
Подолинський був соціалістом, але соціалістом дуже поміркованим і дуже демократичним. Подолинський був під впливом Маркса, але лише в економічному сенсі . Він вважав, що марксовий підхід до соціалізму був занадто централізований і також занадто авторитарний. Він вважав, що в Україні повинен постати український рух, соціалістичний рух, а це, фактично, був громадівський рух, і що цей громадівський соціалістичний рух повинен бути відокремлений, повинен бути незалежний від російського народництва.
І тому, почавши співпрацювати з російськими народниками, з Лавровим, наприклад, Подолинський помалу відходить від них і сходиться з Драгомановим, і разом видають український часопис “Громаду”. Подолинський вважав, що український рух повинен бути базований на українській традиції, на традиціях, які сягали до козацтва, до також гайдамаччини – з одного боку, а з другого боку, він повинен був брати до уваги конкретне життя, яке існувало на Україні, яке все ж таки, відрізнялося від того, що було в Росії.
Сергій Грабовський
До цього варто додати, що листування Сергія Подолинського з російським революціонером Валеріаном Смирновим містить під цим оглядом дуже цікаві речі. Смирнов із самоочевидною підозрою ставиться до спроб українських соціалістів діяти по-своєму і мати власні програмні цілі, організацію, методи діяльності. Подолинський натомість терпляче пояснює Смирнову (а через нього – і певному колу російських соціалістів-емігрантів) своєрідність українського національного і соціального життя, які вимагають прискореного розвитку української національної культури та створення власних соціалістичних структур. Подолинський зауважує Смирнову: “Ми, націоналісти-українофіли рівно настільки, як націоналісти – серби-соціалісти, англійці тощо і звісно, ніскільки не більше, ніж націоналісти ви, великороси. Не забувайте, що ми інший народ, і відмінність між нами і вами така ж, як між вами і поляками, сербами тощо”. Але врешті-решт терпець Подолинського уривається, і він починає оперувати зворотами типу “кацапське шарлатанство” і радить своєму російському колезі щодо бачення українського життя “не покладатися на власні московські погляди, бо вони заздалегідь помилкові”. Сергій Подолинський не розриває вщент стосунків із російськими революціонерами – але відчувається дедалі більше стіна нерозуміння між українськими і російськими соціалістами...
Максим Стріха
Розходження між українськими і російськими соціалістами починалися там, де поставало національне питання.
Сергій Грабовський
І ще про Сергія Подолинського-соціаліста. У часописі “Громада”, який він видавав 1881-го року (вийшло друком два числа), Подолинський, зокрема, писав: “На Україні ще може менше, ніж де інде, можна сподіватися, щоб начальства й панства по волі зреклись свого панування й через те простому народу на Україні не обійтись без оружного бою і повстання (революції).”
Максим Стріха
Передбачення Подолинського - історичне - так само справдилося через 39 років після того, як воно було висловлене.
Сергій Грабовський
А тепер – про Подолинського-науковця. Знову слово професору Роману Сербину:
Роман Сербин
30 червня 1879 року у французькому місті Монпельє відбулася одна з чергових конференцій (чи з’їздів) французького наукового товариства. В тому з’їзді брав участь молодий український науковець Сергій Подолинський, тоді маючи 29 років. Подолинський на цьому з’їзді дав дуже цікаву і оригінальну доповідь з оригінальною темою: “Людська праця, збереження сили”. Сила, про яку йшла мова, це властива енергія. Отже, він хотів пов’язати питання енергії з питанням людської праці і використанням цієї енергії людьми.
Ця його доповідь була надрукована наступного року, 1880 року у 2 журналах, один – соціалістичного профілю, а другий - наукового профілю, тому що Подолинський одночасно звертався і до тої, і до тої публіки. Ця стаття звернула увагу на молодого науковця , і наступного року вже в одній статті французького журналу про нього говорили як новатора ідей про сонячну енергію та використання сонячної енергії в людській праці. Статтю свою Подолинський надіслав Марксові і попросив його опінії.
Ця тема вийшла 6 статтями: 2 статті французькою мовою, дві – німецькою мовою, одна – італійською, і одна – російською. На жаль, Подолинський не дожив до того, щоби міг розробити більш обширно свої думки. Але його думки були настільки оригінальні і настільки цікаві, що вони не залишилися без сліду. Грушевський відкрив Подолинського для українського читача, а від Грушевського про Подолинського довідався Володимир Вернадський. Подолинським зацікавилися пізніше в Америці, в Західній Європі, і тому 15 років вийшла досить цікава і важлива книжка одного іспанського і німецького авторів, які написали працю про енергетику, і в якій два розділи присвячені Подолинському. Подолинський в цій праці представляється як предтеча екологічного мислення.
Знову ж в Україні думки Подолинського розробляли сьогодні, наприклад, Микола Руденко, який дивиться на Подолинського більше як на економіста і як новатора в цій ділянці.
Максим Стріха
Сергій Подолинський був людиною надзвичайно різнобічною. Це зовсім не значить, що Подолинський знав беззастережно істину. Зараз обмеженість його концепцій зрозуміла, але це був надзвичайно важливий етап людської думки. І українець Сергій Подолинський йшов тоді врівень, а іноді трошки попереду навіть з рухом цієї думки в прогресивній Європі. Якщо ми згадаємо, що на все це Сергію Подолинському було відведено лише 31 рік життя, бо останнє його десятиліття – це була похмура психічна хвороба (власне, і, мабуть, спровокована тією інтенсивністю праці), то ми маємо справді лишень подивуватися обсягові того, що він встиг зробити. Очевидно, Сергій Подолинський виявився “не до смаку” українським лівим, для яких значно ближче були російські народники, російські комуністи, врешті, сьогоднішні російські націонал-патріоти, ніж свої українські предтечі. І якщо коли-небудь постануть справді українські ліві ( не поділяючи загалом їхніх ідейних засад, але я хочу, щоб в Україні постали справді українські соціалісти і українські комуністи), коли такі українські соціалісти і комуністи будуть, вони не можуть оминути постаті Сергія Подолинського як свого предтечі, як людини, яка справді творчо намагалася розвинути соціалізм, яка справді була знайома з основоположниками цього соціалізму, яка при тому уміла бути справді українцем, справді сином своєї землі.
Сергій Грабовський
А й справді – чому вистачає в сьогоднішній Україні вулиць Дзержинського, Свердлова і Рози Люксембург, але є тільки одна вулиця Подолинського? На цьому запитанні ми прощаємося з вами. Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
