Варшава, 2 січня 2003 – Одним із лідерів літературного ринку у Польщі в минулому році була книга 19-літньої Дороти Масловської під назвою “Війна польсько-руська під прапором біло-червоним”. Цю книгу Масловька написала під час випускних екзаменів у середній школі, і надихнули її, як можна здогадатись, підготовка до однієї із тем, а саме польсько-більшовицька війна 1920 року, популярно звана польсько-російською. Однак, для покоління молодої авторки, яке не вміє розрізнити росіян, українців чи білорусів – всі вони фігурують під збірним поняттям: руські – війна проти цих руських асоціюється чи то з вуличними порахунками польських злочинних груп з російськомовними, чи то з вербальною війною, яка ведеться в середовищі пересічних поляків проти дешевих і поганих руських цигарок, алкоголю, нелегальних робітників, проституток тощо. Саме цю війну і мала на увазі Дорота Масловська, називаючи її польсько-руською.
Свою розповідь Дорота Масловська вкладає в уста і думки молодого поляка з середовища так званих дресерів, тобто однієї із субкультур, яку характеризують загальна примітивність і вульгарний лексикон, агресія і злодійство, алкоголь і наркотики. Розпізнати дресерів можна по голених головах та спортивному взутті і одязі, званому у Польщі – дресами. Отже, ця книга – це розповідь про життя, бачене очима дресера, життя – у якому неодмінно присутній “русек”, тобто представник “руських”. Русек у цьому світі є синонімом чогось поганого і несправжнього, він заслуговує лише на зневагу і є винним у багатьох нещастях поляків.
Вже на другій сторінці книжки головний герой, сидячи у барі, дає одній із своїх подруг таку характеристику: “Вона сама є фальшивою, порожньою всередині. Як цигарка, куплена у руських, яку вона палить. Замість нікотину в ній якесь сміття, якісь не знані нікому наркотики”. У цьому ж барі до нього доходять чутки, що у місті розпочалася польсько-руська війна, тому згадки про цю війну у різних контекстах проходитимуть червоною ниткою через усю розповідь.
Ось наприклад, “Ти що не чув, що руські хочуть поляків витіснити звідси, заснувати тут державу руську, а може навіть білоруську, хочуть позакривати школи, органи влади, убити в лікарнях польських немовлят, щоб вилучити їх із суспільства, хочуть рекетувати і пообкладати податками промислові і продуктові товари”. Або інший фрагмент: “Добре, що ти його завалив, бо останнім часом тут повно якогось греко-католицького елементу, що швендяє скрізь і дихає нашим спільним повітрям”.
Не менш цікавими є й фрагменти, в яких мова йде про те, як свідомі польські патріоти намагаються протидіяти навалі руських, наприклад: “Підфінансовують ліквідацію русеків із цих теренів. Підкуповують чиновників, щоби викреслювали русеків зі списків мешканців, викидали їх з баз даних. Дні без русека тут є буденністю, як і фестини, віча, анти-руські фестивалі, листівки, вистріли кольорових феєрверків”.
В цілому ж цінність книги Дороти Масловської полягає в тому, що вона ставить під сумнів всі політично-коректні дані різних опитувань чи декларації політиків, які свідчать про покращення ставлення поляків до своїх східних сусідів. Аргументом, який свідчить на її користь, є те, що більшість прибульців із слов’янського сходу на вокзалах, базарах, у громадському транспорті чи на вулицях польських міст навряд чи зустрінуть дружелюбних інтелігентів, прагматично-ввічливих лібералів, чи коректних політиків, але напевно зустрінуть там героїв із книги Масловської. І тому треба пам’ятати, що для цих категорій польських громадян війна польсько-руська триває.
Свою розповідь Дорота Масловська вкладає в уста і думки молодого поляка з середовища так званих дресерів, тобто однієї із субкультур, яку характеризують загальна примітивність і вульгарний лексикон, агресія і злодійство, алкоголь і наркотики. Розпізнати дресерів можна по голених головах та спортивному взутті і одязі, званому у Польщі – дресами. Отже, ця книга – це розповідь про життя, бачене очима дресера, життя – у якому неодмінно присутній “русек”, тобто представник “руських”. Русек у цьому світі є синонімом чогось поганого і несправжнього, він заслуговує лише на зневагу і є винним у багатьох нещастях поляків.
Вже на другій сторінці книжки головний герой, сидячи у барі, дає одній із своїх подруг таку характеристику: “Вона сама є фальшивою, порожньою всередині. Як цигарка, куплена у руських, яку вона палить. Замість нікотину в ній якесь сміття, якісь не знані нікому наркотики”. У цьому ж барі до нього доходять чутки, що у місті розпочалася польсько-руська війна, тому згадки про цю війну у різних контекстах проходитимуть червоною ниткою через усю розповідь.
Ось наприклад, “Ти що не чув, що руські хочуть поляків витіснити звідси, заснувати тут державу руську, а може навіть білоруську, хочуть позакривати школи, органи влади, убити в лікарнях польських немовлят, щоб вилучити їх із суспільства, хочуть рекетувати і пообкладати податками промислові і продуктові товари”. Або інший фрагмент: “Добре, що ти його завалив, бо останнім часом тут повно якогось греко-католицького елементу, що швендяє скрізь і дихає нашим спільним повітрям”.
Не менш цікавими є й фрагменти, в яких мова йде про те, як свідомі польські патріоти намагаються протидіяти навалі руських, наприклад: “Підфінансовують ліквідацію русеків із цих теренів. Підкуповують чиновників, щоби викреслювали русеків зі списків мешканців, викидали їх з баз даних. Дні без русека тут є буденністю, як і фестини, віча, анти-руські фестивалі, листівки, вистріли кольорових феєрверків”.
В цілому ж цінність книги Дороти Масловської полягає в тому, що вона ставить під сумнів всі політично-коректні дані різних опитувань чи декларації політиків, які свідчать про покращення ставлення поляків до своїх східних сусідів. Аргументом, який свідчить на її користь, є те, що більшість прибульців із слов’янського сходу на вокзалах, базарах, у громадському транспорті чи на вулицях польських міст навряд чи зустрінуть дружелюбних інтелігентів, прагматично-ввічливих лібералів, чи коректних політиків, але напевно зустрінуть там героїв із книги Масловської. І тому треба пам’ятати, що для цих категорій польських громадян війна польсько-руська триває.
