Вздовж альпійського гірського хребта на півночі Італії живуть представники багатьох німецькомовних меншин. У П’ємонті поселення Аланья-Вальсезія є батьківщиною древнього народу вальсерів. Їхні предки, які звалися алеманнами, почали селитися в альпійському міжгір’ї Монте-Роза ще з XII століття. Переселенці рухалися із кантону Вале, що тепер у сусідній Швейцарії. Німецькою мовою та місцевість називається Wallis, тому прибульці й отримали назву вальсери.
«У селі нині приблизно 350 жителів, але півсотні з них – це приїжджі, так що корінних мешканців буде триста. Між собою ми спілкуємося нашою мовою вальсер. Це не діалект, а окрема мова, де відмінюються дієслова, нам передали її наші предки, і ми активно нею користуємося», – каже старожил П’єтро Ферраріс.
Лінгвісти відносять мову вальсерів до германської мовної гілки і до німецької підгрупи. Її ще називають алеманнською альпійською говіркою. Щоправда, саме у П’ємонті ця мова трохи занепадає, тоді як у сусідній області Валь-д’Аоста вона зберігається краще завдяки мовним курсам при школах.
Клімат диктує архітектуру
Вальсери, яких в Італії майже 3,5 тисяч осіб, – занадто релігійний та забобонний народ. У їхньому фольклорі багато легенд про злих духів і потойбічне життя. Певною мірою це можна пояснити непростими кліматичними умовами, де серед гір, льодовиків і за частих дощів люди часто покладали надії на потойбічні сили.
Красива, але вибаглива природа загартувала в населення сильний, раціональний характер та працелюбність. Досить пройтися по Аланьї-Вальсезії та уважно роздивитися сільські помешкання. По кручених крутих вуличках розкидані великі дерев’яні хати з кам’яними дахами.
Це типові будинки вальсерів квадратної форми, де під одним дахом розташовані і житлові кімнати, і хлів, і сінник. Хата зазвичай має три поверхи: на кам’яному фундаменті міститься дерев’яний корпус, всередині якого приміщення для господарських робіт і відгороджене місце для кухні та їдальні. На другому поверсі – спальні кімнати, а на останньому під дахом є сінник та комірчина для зберігання продуктів.
Впорядкований спосіб життя
Найцікавіша особливість цих будинків – широченні балкони, які оточують увесь корпус хати. У літній дощовий період, коли в горах часто змінюється холодне й тепле повітря, жителі не можуть залишати збіжжя просто неба. Так ось, на цих просторих балконах селяни сушать сіно, пшеницю для худоби, а також деякі продукти для родини.
Темно-коричневі, подекуди аж чорні житлові споруди зовсім не виглядають похмурими. Серед північного гірського пейзажу веселять око яскраві квіти і вазони, якими прикрашені великі балкони кожної оселі.
Досконала проста геометрія будинків Аланьї-Вальсезії – приклад класичного порядку, що співіснує з природою. Справедливо зауважити, що самі вальсери, які більше зберігають німецьку дисципліну, ніж набувають італійської розважливості, почуваються щасливими у своїй впорядкованій спільноті.
«У селі нині приблизно 350 жителів, але півсотні з них – це приїжджі, так що корінних мешканців буде триста. Між собою ми спілкуємося нашою мовою вальсер. Це не діалект, а окрема мова, де відмінюються дієслова, нам передали її наші предки, і ми активно нею користуємося», – каже старожил П’єтро Ферраріс.
Лінгвісти відносять мову вальсерів до германської мовної гілки і до німецької підгрупи. Її ще називають алеманнською альпійською говіркою. Щоправда, саме у П’ємонті ця мова трохи занепадає, тоді як у сусідній області Валь-д’Аоста вона зберігається краще завдяки мовним курсам при школах.
Клімат диктує архітектуру
Вальсери, яких в Італії майже 3,5 тисяч осіб, – занадто релігійний та забобонний народ. У їхньому фольклорі багато легенд про злих духів і потойбічне життя. Певною мірою це можна пояснити непростими кліматичними умовами, де серед гір, льодовиків і за частих дощів люди часто покладали надії на потойбічні сили.
Красива, але вибаглива природа загартувала в населення сильний, раціональний характер та працелюбність. Досить пройтися по Аланьї-Вальсезії та уважно роздивитися сільські помешкання. По кручених крутих вуличках розкидані великі дерев’яні хати з кам’яними дахами.
Це типові будинки вальсерів квадратної форми, де під одним дахом розташовані і житлові кімнати, і хлів, і сінник. Хата зазвичай має три поверхи: на кам’яному фундаменті міститься дерев’яний корпус, всередині якого приміщення для господарських робіт і відгороджене місце для кухні та їдальні. На другому поверсі – спальні кімнати, а на останньому під дахом є сінник та комірчина для зберігання продуктів.
Впорядкований спосіб життя
Найцікавіша особливість цих будинків – широченні балкони, які оточують увесь корпус хати. У літній дощовий період, коли в горах часто змінюється холодне й тепле повітря, жителі не можуть залишати збіжжя просто неба. Так ось, на цих просторих балконах селяни сушать сіно, пшеницю для худоби, а також деякі продукти для родини.
Темно-коричневі, подекуди аж чорні житлові споруди зовсім не виглядають похмурими. Серед північного гірського пейзажу веселять око яскраві квіти і вазони, якими прикрашені великі балкони кожної оселі.
Досконала проста геометрія будинків Аланьї-Вальсезії – приклад класичного порядку, що співіснує з природою. Справедливо зауважити, що самі вальсери, які більше зберігають німецьку дисципліну, ніж набувають італійської розважливості, почуваються щасливими у своїй впорядкованій спільноті.
