Розгін і побиття протестувальників, журналістів, використання силовиками водоментів, сльозогінного газу – у столиці Грузії тривають запеклі пікети. Аналогічні акції проходять і в інших містах країни. Так грузини реагують на заяву прем’єра Іраклія Кохабідзе про відтермінування вступу країни до Європейського союзу до 2028-го, що посадовець озвучив у листопаді.
Чимало оглядачів проводять паралель грузинських протестів із подіями Євромайдану в Україні – зміна політичного курсу країни, ігнорування думки населення, силові розгони. Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» вирішив поспілкуватися з українками, які нині живуть у цій країні, про те, що вони бачать на вулицях Тбілісі і що думають про своє майбутнє в Грузії – країні, яка їх прихистила.
Кримчанка Софія Атаманова приїхала до грузинської столиці після початку широкомасштабного вторгнення. За останні декілька днів дівчина не раз опинялася в епіцентрі подій, серед натовпу мітингувальників, коли силовики били їх і пускали сльозогінний газ. На акції протесту Софія ходить фотографувати. Каже: так проявляє свою солідарність з грузинським народом, який розумів її і підтримував з перших днів у новій країні.
Катерина Козак була учасницею українського Майдану. Але вже близько шести років живе у Тбілісі. З першого дня великої війни її організація допомагає українським мігрантам, які найчастіше виїжджають в Грузію з окупованих територій України. За словами Козак, наразі немає хвилі міграції українців з країни, але багато хто задумується про своє майбутнє тут, якщо політична ситуація погіршиться.
«Кожен тут розуміє мій біль»
Найстрашніше – як вони виловлюють людей і б’ютьСофія Атаманова
«Я потрапляла в таку тисняву, тому що поліція активно почала бігти на людей, витягувати по одній людині – і бити. І поки вони так робили, п’ять з цих поліцейських відірвалося від основного свого строю. Люди побігли на них, а вони почали закидати дуже сильно газом. Ми намагалися йти вперед, щоб пройти до місця, де немає газу, але люди падали, хтось намагався вибити двері закриті, щоб кудись зайти і просто подихати. І це було дуже страшно, це не один раз, коли я це бачила. Людей обливають водою, це теж на відео є. Але, я думаю, найстрашніше – як вони виловлюють людей і б’ють. Тому що це просто нелюдська поведінка, яку ми бачимо в Білорусі на протестах», – розповідає біженка в Грузії Софія Атаманова. Більш як два з половиною роки дівчина живе у Тбілісі, де сьогодні вона відвідує мітинги, щоб підтримати грузинів у їхньому бажанні стати частиною Європейського союзу.
Софія народилася в Криму, але вже в дорослому віці перебралася до столиці. До початку великої війни дівчина працювала у Києві, хоча періодично їздила на півострів, де залишалися її мама і брат. Виїхати на підконтрольну Україні територію з Криму рідні Софії вирішили після широкомасштабного вторгнення. Брат Софії долучився до лав ЗСУ як доброволець.
Дівчина пригадує, початок великої війни її з друзями застав на Кіпрі, куди вони поїхали у відпустку. А вже звідти разом перебралися у Грузію.
Я не бачила такої підтримки ніде, як в ГрузіїСофія Атаманова
«Ми були дуже розгублені, ми не знали, що далі робити. Наш друг з Донецька виїхав одразу в Грузію. І ми вирішили, що це класна ідея, тому що в Грузію багато хто тоді їхав з України. Тут немає ніяких програм для українців, але водночас я не бачила такої підтримки ніде, як в Грузії. Тут на кожному кроці був український прапор, кожен говорив тобі «Слава Україні», якщо дізнавався, що я з України, мене запрошували додому і розказували про всю родину. Кожен тут розуміє мій біль. Так, тут немає такої прямої і гострої фази війни, як зараз в нас в Україні, але водночас ми розуміємо одне одного, тому що в Грузії була війна ще з 2008 року», – розповідає біженка.
Росія вторглася до Грузії 16 років тому. Кремль підтримав «незалежність» самопроголошених регіонів Грузії Абхазії і Південної Осетії. В обох частинах країни є російські війська і бази. Майже 200 тисяч грузинів тоді стали біженцями. Україна не визнає незалежність цих територій і вважає їх частиною Грузії.
З перших днів у новій країні Софія долучилася до громадської організації «Волонтери Тбілісі». Організація з’явилася після початку широкомасштабного вторгнення Росії до України, коли в Грузію почали приїжджати перші українські біженці. Їхня кількість може становити 120 тисяч. Волонтери почали допомагати не лише переселенцям, а й депортованим українським ексзасудженим, які через Грузію намагаються потрапити назад в Україну, про що журналісти Радіо Свобода розповідали у фільмі «Поверніть мене додому». Тут Софія роздавала гуманітарну допомогу, шукала житло, роботу таким же українським мігрантам, як і вона.
Навесні 2024-го Софія почала відвідувати перші мітинги, які спалахнули як реакція суспільства проти закону про «іноагентів». Грузинські активісти вважають, що ця дія має на меті репресивний характер, а сам закон – створений за лекалами Кремля. Він вимагає від неурядових організацій і медіагруп, які отримують щонайменше 20 відсотків свого фінансування з-за меж країни, реєструватися як організації, що «переслідують інтереси іноземної держави». Ці акції дівчина знімала для грузинського медіа, оскільки багато років захоплюється фотографією. У серпні 2024 року закон набув чинності – попри подання на той час до Конституційного суду країни щодо його скасування. Судді, однак, підтримали це рішення уряду – і не призупинили дію закону.
Нині Софія фотографує протести населення у столиці Грузії проти відмови євроінтеграційного курсу на найближчі роки. Під час Революції гідності в Україні Софія Атаманова була школяркою, навчалася у гімназії в Криму, але, каже, активно спостерігала за Євромайданом у столиці.
«Я пам’ятаю, як моя директорка, яка потім стала депутаткою від «Єдиної Росії», покликала дітей, які можуть дати коментар для журналістів (російських – ред.). Нас просили сказати, що ми думаємо про Майдан, чи засуджуємо людей, які протестують. Я сказала, що мені дуже прикро за людей, які постраждали серед мітингувальників. І після цього директорка сказала, що в неї будуть проблеми через те, що я говорю», – пригадує дівчина.
Біженка зізнається, фіксуючи нинішні історичні події, показує свою солідарність з грузинами, які тепло її прийняли у новій для неї країні.
Таке відчуття, що 2013-й в Грузії, зараз теж будуть якісь зміни, але незрозуміло, куди вони приведутьСофія Атаманова
«Таке відчуття, що 2013-й в Грузії, зараз теж будуть якісь зміни, але незрозуміло, куди вони приведуть. Це дуже схожий якийсь стан, коли ти відчуваєш, що люди, з якими ти спілкуєшся, вони всі не підтримують те, що відбувається, але водночас влада потужно тисне. Вони (провладна партія «Грузинська мрія» – ред.) повертали цей курс на Росію, вони робили це відкрито. Коли я собі уявляю Майдан, для мене те, що зараз в Грузії відбувається, це дуже подібне, тому що виходить більшість студентів. Ті, кого я фотографую кожен день, це молоді люди або люди дуже літні, вони переймаються і готові відстоювати свою країну», – розповідає Софія.
Біженка зізнається, їй досі складно пережити переїзд у Грузію після початку повномасштабної війни, але вона вже розмірковує про те, чи буде залишатися в країні, якщо вона піде проросійським шляхом.
Буде дивно залишатись тут, в Грузії, і небезпечноСофія Атаманова
«Це не буде нічим відрізнятися від Білорусі, наприклад. Тобто це було б дивно для мене поїхати з України і перебувати зараз в Білорусі. Так само це буде дивно залишатись тут, в Грузії, і небезпечно. Дуже багато українців виїхало сюди з окупованих територій, з півдня, зі сходу, в них немає житла. І є такий психологічний захист, коли ти приїжджаєш в безпеку, просто хочеш залишитись в цій безпеці, тому що над тобою не літають ракети, ти знаєш, в який магазин сходити, знаєш, куди дітей відвезти, в який садочок. Майже всі українці – це або люди з дітьми, або літні люди. Вони просто виїхали в безпеку і вони будуть тут, можна сказати, в заручниках», – каже біженка.
«Чи можливо буде жити в країні?»
Катерина Козак живе у Грузії близько шести років. Жінка розповідає, що приїхала сюди у відпустку, але залишилася донині. Катерина – виконавча директорка української молодіжної організації «Світанок», яка опікується питанням адвокації України в Грузії, організовує психологічні тренінги, навчання з медіаграмотності чи майстер-класи, наприклад, як розпочати бізнес, для українських біженців.
Зустрічаю грузинів, які взагалі не мають ніяких родичів в Україні, але вони вчать українськуКатерина Козак
«У Грузії люди знають, де розташований Ізюм, Бахмут. Я обожнюю ці випадки, коли зустрічаю грузинів, які взагалі не мають ніяких родичів в Україні, але вони вчать українську, бо їм просто класно. Вони добре розуміють, що це таке – війна», – розповідає українка.
У листопаді 2013-го, коли в Україні почався Євромайдан, Катерина була студенткою другого курсу столичного університету. Жінка пригадує, з першого дня вона брала участь у протестах, готувала канапки і чай для мітингувальників. Коли почалися силові розгони, її друзі-хлопці попросили залишатися вдома.
«Але в перший же день, коли було більш-менш безпечно, я прийшла саме на Майдан. Я побачила цей обгорілий Майдан, і повністю там була відсутня бруківка. Там вже далі на барикадах хлопці стояли постійно, нам сказали віднести їм чай, щось поїсти. Я пам’ятаю обличчя цих хлопців, які вже просто виснажені, хтось навіть трошки якісь пошкодження мав, але такі некритичні, вони там залишалися. Ось це відчуття, що ми дійсно маємо бути відповідальні за свою країну, кожен громадянин може робити свій вклад. Зараз воно трошки, звісно, по-іншому сприймається, вже немає ось такого аж сильного емоційного контексту, бо тоді здавалося, що це вже або зараз, або кінець. Хоча і зараз в Грузії це сприймається досить таким ключовим моментом», – каже українка.
Жінка розповідає, чимало українців можуть бачити спільне між нинішніми протестами в Грузії та подіями Євромайдану – заяви влади про скасування євроінтеграційного курсу, протистояння проросійським посадовцям, силові розгони, побиття і ув’язнення мітингувальників. Але, на думку Катерини, формат і характер протестів є різними.
Припинення процесу євроінтеграції стало цією останньою краплею, яка підняла протести фактично по всій країніКатерина Козак
«У Грузії мітинги тривають з періодичністю більше ніж пів року. Спочатку це були протести, пов’язані з ухваленням так званого закону про «іногентів», потім відразу почалися великі мітинги – після того, як вибори пройшли не в той спосіб, який би хотілося грузинському народу, було зафіксовано дуже багато прикладів фальсифікації. Активні мітинги почалися з 26 жовтня. Припинення процесу євроінтеграції стало цією останньою краплею, яка підняла протести фактично по всій країні, тому це має довшу історію. Стан мітингувальників інший, вони виходять фактично майже кожен день або щодня вже більше місяця. Ця активна фаза вже на тлі якогось трошки виснаження, можливо, навіть зневіри – чи вдасться. Тому що в Грузії це досить швидко може набути дуже інтенсивного характеру. Оцей сплеск, що хвилин п’ять тому було спокійно, були на вулиці молоді люди, сім’ї, діти з собаками, а через хвилин п’ять це може просто в секунді перерости в якесь протистояння, величезну кількість сльозогінного газу на вулиці, водомети і максимально активний розгін», – розповідає українка.
Євромайдан в Україні тривав з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року. Масштабні мітинги з перших днів відбувалися як у великих, так і малих населених пунктах країни. Невдовзі, скориставшись вразливим політичним становищем у країні, Росія розпочала окупацію і війну в Україні.
Грузинська влада досить часто заявляє, що не допустить другого МайдануКатерина Козак
За словами Катерини Козак, порівняння грузинських та українських протестів досить часто використовує російська пропаганда:
«Грузинська влада досить часто заявляє, що не допустить другого Майдану, не допустить якогось втручання України і українців у внутрішні справи Грузії. МЗС максимально швидко реагує на ці моменти і спростовує їх. Насправді це використовується вже не вперше. Якщо ви пам’ятаєте передвиборчу кампанію «Грузинської мрії», проросійської партії, яка дуже багато застосовувала порівняння України і Грузії. Використовувала плакати зі зруйнованими містами українськими в порівнянні з процвітаючими грузинськими, і писала: «Ось тут ви можете вибрати війну», і писала номери опозиційних партій, протилежно писала свій номер партії. Тому все, що може стосуватися будь-якого прояву боротьби, яку показувала Україна, перенесення його на Грузію, воно якраз використовується саме як російська пропаганда».
Катерина розповідає, воєнні біженці і ті українці, які вже багато років живуть у Грузії, підтримують місцеве населення у їхньому бажанні стати частиною Європейського союзу, приносячи речі чи висловлюючи підтримку на вулиці. Жінка каже, для місцевих не менш важливим є те, коли українці розповідають світові правду про ті події, які зараз відбуваються в країні.
За словами Катерини Козак, зараз немає відтоку українських біженців з країни. Хоча запитання «Що буде далі?», каже, ставлять собі не лише ті, хто знайшов прихисток в країні після початку повномасштабної війни.
«Насправді це питання стоїть так само і в моїй голові. Чи буде можлива наша діяльність як організації, чи вона буде доцільна, безпечна? Це питання навіть просто свого ментального здоров’я. Чи можливо буде жити в країні, яка не підтримує те, що відбувається, умовно, навіть в Україні? І навіть не те, що не підтримує, а ставиться вороже», – каже Катерина.
Раніше премʼєр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що влада країни не допустить сценарій українського Майдану. Він поклав відповідальність за насильство на проєвропейських протестних акціях у Тбілісі на європейських політиків і «агентуру».
Україна застосувала санкції проти почесного голови владної партії «Грузинська мрія», мільярдера Бідзіни Іванішвілі та ще 19 людей, які, за словами президента України Володимира Зеленського, «продають інтереси Грузії і людей».
Міністерство закордонних справ України засудило порушення прав людини та застосуванням сили проти мирних демонстрантів у Грузії. А також закликало грузинську владу припинити лякати своїх людей «міфічним українським сценарієм, реалізовуючи у цей час на практиці білоруський сценарій».
Активно відреагували і деякі західні країни. Наприклад, Естонія запровадила санкції проти організаторів розгону мітингувальників у Грузії. Аналогічне рішення анонсували Литва, Латвія і Канада.
США заявили про призупинення стратегічного партнерства з Грузією. Німеччина відмовилася видавати нові кредити грузинському уряду після заяви прем’єр-міністра про зняття з порядку денного до 2028 року питання відкриття переговорів щодо вступу країни до ЄС.
Європейський союз засудив насильство проти мирних людей у країні. Серед затриманих людей був журналіст Грузинської служби Радіо Свобода, якого побили, а потім забрали у слідчий ізолятор, згодом відпустили.
У Грузії кримінальні справи заведені вже на 23 учасники протестів проти припинення євроінтеграції, повідомляє МВС країни. 13 людей підозрюють в організації чи участі у груповому насильстві та хуліганстві, одного – у підготовці вибуху. Серед підозрюваних є іноземці, імена не розголошуються. Усім їм загрожує до дев’яти років ув’язнення. Ще дев’ять людей звинувачують у пошкодженні майна та нападі на поліцію. Максимальне покарання за ці статті – до семи років позбавлення волі.
Форум