Польща досі оговтується від великої повені, яка накрила країну минулого місяця. Впродовж 12-16 вересня випали інтенсивні опади, які спричинили паводок і руйнування у південно-західних регіонах країни. Причиною катаклізму став потужний циклон «Борис» над Центральною Європою.
У підтоплених місцевостях уряд оголосив стан стихійного лиха. Воно охопило понад 700 населених пунктів і майже 2,5 мільйона людей. Реально постраждали від повені 57 тисяч осіб. Повінь забрала життя 9 людей. У найбільш постраждалому Нижньосілезькому воєводстві збитки становлять майже 4 мільярди злотих.
Українці, які живуть у Польщі пліч-о-пліч з поляками, у зоні ризику стихійного лиха насипали у мішки пісок і укріплювали береги. Інші проводили збірки грошей та речей для постраждалих від повені, а після того, як вода зійшла, українські волонтери їздили селами та містами і допомагали прибирати будинки, підвали та прилеглі території.
До допомоги постраждалим від повені долучилися навіть військовослужбовці ЗСУ, які зараз воюють на Донбасі.
Про людяність і справжнє польсько-українське братерство Радіо Свобода розповіли український військовий та польський волонтер.
Військовий 308-го окремого батальйону Дмитро про повінь на південному заході Польщі дізнався на своїй позиції, на Донеччині. І вирішив допомогти. Він зателефонував знайомому польському волонтеру Пйотру Кашуварі, який від початку повномасштабного вторгнення допомагає ЗСУ і цивільним українцям.
Давайте скинемосяДмитро
«Пйотр якраз допомагав своїм землякам, бо він виріс в тій місцевості. Він сказав, що ситуація складна і що зараз важко зі зборами. Коли я це почув, запропонував своїм хлопцям: «Давайте скинемося». Вони одразу погодилися і буквально за годину ми зібрали певну суму. Я запитав у Пьотра номер рахунку і перерахував гроші. Він був дуже здивований такою ініціативою», – розповідає військовий.
За словами Дмитра, поляки неймовірно допомогли українцям на початку повномасштабного вторгнення, тож підтримати їх у важку мить було природним кроком: «Ми дружні народи і ніяка російська пропаганда нас не посварить».
Як зав'язалася дружба
Знайомство Дмитра і Пйотра почалося на початку повномасштабного вторгнення, розповідає волонтер. Він привіз допомогу до Києва і попросив дозволу військових з ТРО запаркувати свій автомобіль біля їхнього блокпоста.
«З'ясувалося, що частина підрозділу Дмитра воює на Донбасі, під Сєвєродонецьком, пізніше у Бахмуті. Вони попросили у нас кілька дронів, генераторів, зарядні станції і тепловізори. Так ми почали підтримувати цю бригаду, бо знали що вона бере безпосередню участь в боях. Згодом ми особисто зустрілися з бійцями у Дружківці. І так понад два роки ми підтримували Дмитра і його побратимів. Привозили на Донбас, коли вони дислокувалися на Лимані, спальні мішки, ліжка, консерви, протигази з фільтрами», – розповідає Пйотр Кашувара.
Волонтер раніше працював журналістом-воєнкором, на війні в Україні з 2016 року, але каже, що закинув фах, бо не міг просто писати про війну, відчував потребу безпосередньо допомагати.
Допомагати ЗСУ – це єдина правильна дорогаПйотр Кашувара
«Напевно, найгіршим для мене моментом був сам початок повномасштабного вторгнення, коли тисячі жінок з дітьми були на кордоні. Я не міг просто зробити фото, написати статтю і собі спокійно спати. Пам’ятаю, як до мене зателефонували знайомі – польські євреї, родини котрих були в Сумах і Харкові. І почалося з того, що я почав допомагати їх евакуйовувати. А потім про мене дізналися інші люди і телефонували з проханням про допомогу. Коли телефонує жінка, яка має 4 дітей, то що я мав сказати: «Ні, я вам не допоможу». Я мав машину, бензин і їздив. Згодом легкове авто змінив на бус, щоб вміщалося більше людей. Якби мені хто сказав три роки тому, чим я буду займатися, то я б не повірив, але, вважаю, що це єдина правильна дорога», – каже Пйотр.
Після повномасштабного вторгнення волонтер заснував фонд «Майбутнє для України UA Future» і почав постійно їздити в Україну. На цю мить його організація доправила на прифронтові терени 800 тонн їжі. Також тисячі спальників, ковдр, обігрівачів, та генераторів на загальну суму приблизно 10 мільйонів доларів. Фонд допоміг 250 тисячам українців, розповідає Пйотр Кашувара.
«Багато місяців, аж до втрати Бахмута, допомагали евакуйовувати звідти людей, тварин, навіть корів вивозили. Була там одна багатодітна родина, яка не погоджувалася на евакуацію. Вони казали, що якщо поїдуть без корів, то й так не виживуть, тому або з коровами, або ніяк. Тож ми вивозили і родину, і корів. Це було вже під кінець, коли росіяни стояли за рікою і доходили до приватного сектора – було дуже небезпечно. Так само до останнього ми допомагали в Авдіївці. Останній раз я там був з гуманітарною допомогою в листопаді 2023 під час російського оточення. В Оріховому допомагаємо, в Гуляй Полі, в Харкові та околицях», – каже волонтер.
Хочу, щоб найбільше моїх українських друзів вижилоПйотр Кашувара
Пйотр налагодив співпрацю з іншими фондами, які теж передають вантажі: «У такий спосіб з британською організацією «Medics together» ми обладнали кілька фронтових шпиталів, зокрема, шпиталь біля Запоріжжя, стабілізаційний пункт 128-ї бригади ЗСУ. Допомагаємо також польським медикам, які на фронті, Даміану Дуді та учасникам організації «Awangarda», котрі працюють головно на Донбасі, але в 99% ми допомагаємо Збройним силам України. Також підтримуємо медиків 30-ї бригади ЗСУ. Недавно обладнали цілий стабілізаційний пункт для 56 бригади, яка зараз на Донбасі. Співпрацюємо зі спеціальними силами, зокрема, з 3 і 8 полком. Їм допомагаємо автомобілями, передали вже кількадесят таких добрих авто, які служать рік чи півтора. Вони були в Нью-Йорку, в Суджі, під Вовчанськом і далі їздять».
Запитую у волонетра, чому він так активно включився у допомогу Україні. Пйотр каже: «Хочу, щоб найбільше моїх українських друзів вижило».
«Перше побачення» Дмитра з війною
До повномасштабного вторгнення Дмитро з дружиною і донькою 8 років жили у Варшаві. Чоловік мав бізнес у сфері нерухомості. На початку 2022 року у справах приїхав до Києва і там його застала війна.
Була паніка, були сльози, але іншого виходу я не бачивДмитро
«Мене чекали. Коли я вже повідомив, що в строю зі зброєю в руках у Києві, це для них був шок. Була паніка, були сльози, але іншого виходу я не бачив, я навіть не уявляю, що могло б бути по-іншому. Все літало, все підривалося, треба було щось робити. Потрібно було стати на захист, я навіть не вагався, це було очевидно само собою».
Одразу 24 лютого 2022 року Дмитро пішов у військкомат, але через відсутність бойового досвіду і військового квитка його не взли, порадили йти в ТРО.
«Я пішов в ТРО, там була велика черга, лише записували і казали, що передзвонять. Я не дуже вірив, що зателефонують, тому весь час там чергував – і мене таки прийняли в 128 батальйон ТРО», – пригадує перші дні великої війни Дмитро.
Спочатку, каже, стояли на захисті Києва, а у травні 2022-го опинилися на Харківщині: «Ми були в оточенні, з трьох сторін російські війська. Це перша така гаряча точка була, перше моє «побачення» з війною, перший серйозний досвід. Було дуже страшно, я навіть не розумів що і як робити, а потім вже звик. Як мені говорили команидри АТОвці, мені, до речі, дуже щастило з командирами, вони казали: «Треба мислити, коли все зрозумієш, тоді буде легше». Я гадаю, що мені це вдалося завдяки їм. Вони дуже допомагали і не тільки мені, а й усім іншим побратимам».
Після Харківщині, розповідає Дмитро, у нього була вимушена перерва у службі. За цей час він опанував нову професію і повернувся на фронт вже до іншої військової частини: «За рік моєї вимушеної «відпустки» я вивчив радіотехнічні деякі моменти, створив продукт і по цій лінії я пішов далі, обрав іншу спеціальність».
За весь час від повномасштабного вторгнення Дмитро лише два рази був у відпустці і лише двічі бачився з дружиною, донькою та батьками.
Велика вода
Мав враження, що я не в Польщі, а на ХарківщиніПйотр Кашувара
Коли підірвали Каховську ГЕС Дмитро і Пйотр саме були у Києві. Військовий пригадує, як побачив волонтера, що схвильовано біг до машини. «Я лише згодом дізнався, що сталося, а Пйотр вже був в дорозі туди. Він своїм бусом приїхав на Херсонщину і допомагав вивозити людей до евакуаційних пунктів. Там він отримав контузію під час обстрілу евакуаційного пункту», – розповідає Дмитро.
Затоплені польські села і міста нагадали волонтеру навіть не Херсонщину, а знищений росіянами Ізюм: «Це для мене символічне місце в Україні. Як тільки я побачив, що відбувається в Нижній Сілезії, то мав враження, що я не в Польщі, а на Харківщині, в Ізюмі. Все знищенне, будинки людей, школи, дитсадки, зірвані дороги, мости. Це все такий страшний мало вигляд – люди просили про базові речі, це було так само, як на початку війни в Україні. Не було їжі, води, електрики. Щоправда, повінь сталася за кілька годин, а Ізюм росіяни знищували довго і планово», – каже Пйотр Кашувара.
Між звичайними людьми ніяких конфліктів не було, нема і не будеПйотр Кашувара
Волонтер розповідає, що Дмитро відреагував швидко, зателефонував і простягнув руку допомоги: «Тоді в Польщі почали з’являтися такі наративи, які дуже ділять українців і поляків. Мовляв: «А де українці? Чого не допомагають?». Ця російська пропаганда з'являється часто її мета показати поділ між нами. Дмитро швидко зреагував і сказав, що він не може спокійно на все це дивитися і хоче показати, що українці, зокрема, військові, яких ми так довго підтримуємо, теж пам'ятають, хто їм допомагає, і що вони теж хочуть бодай у такий символічний спосіб віддячити і показати, що поляки і українці – це дружні народи. Навіть якщо маємо якісь конфлікти політичні, то між звичайними людьми, такими як я і Дмитро, абсолютно таких конфліктів не було, нема і не буде».
Гроші, які передали військовослужбовці ЗСУ, волонтер, скоріш за все, докладе, щоб придбати для пожежників з села Радухув спеціальне обладнання, призначене для евакуації людей.
Це великий жест. Цих кілька тисяч для нас – як мільйониПйотр Кашувара
«Цією акцією, невеликою збіркою, військові продемонстрували величезний жест, що навіть будучи на фронті, будучи постійно в небезпеці, вони хочуть допомогти. Суть не в сумі, а у самому вчинку. Цих кілька тисяч злотих для нас – як мільйони. Повінь вже минула, загрози для людей нема, ніхто з голоду не помре, ніхто без даху над головою не залишиться, про них подбають, а українські військові – у постійній небезпеці. Нашим єдиним ворогом була вода. Коли я віз у підтоплені регіони допомогу, я розумів, що у мене ніхто не стрілятиме і не вб’є, що не впаде ракета і що я не заїду на мінне поле. В Україні ризики і небезпеки є щохвилини», – каже Пйотр.
Волонтер наголошує, військові могли купити щось для себе, наприклад, тепловізор, щоб краще бачити небезпеку, натомість вирішили поділитися з тими, хто через паводок втратив практично усе.
«Ми справді це трактуємо як величезний жест з боку України, з боку українців. Після цього інші військові почали перераховувати гроші на наш рахунок. Зараз загалом кількадесят солдатів, які воюють на фронті, які сидять в окопах, напевно, користуючись Starlink, перерахували гроші, щоб допомогти постраждалим від повені. Це неймовірно».
Підмога на фронт
Дмитро стежить за новинами, в тому числі польськими. Знає про створення рекрутингового центру у Любліні, який має набрати добровольців до Українського легіону. Військовий вірить у перспективу цього проєкту і чекає на допомогу земляків на фронті.
Ситуація важка, нам потрібні людиДмитро
«Підсилення на фронті дуже потрібне. Це може бути фантазією, але я гадаю, що якщо вони пройдуть навчання за стандартами НАТО і приїдуть сюди вже як сформовані підрозділи, це буде для нас дуже корисно. Це геніальна ініціатива, на мій погляд, я вірю, що все вийде. Ситуація важка, нам потрібні люди, потрібне посилення. Якщо вони приїдуть навчені і з добрим озброєнням, то вони принесуть велику користь», – вважає Дмитро.
За перших кілька днів роботи рекрутингового центру, до Українського легіону запасалося майже 200 добровольців.
Форум