(Рубрика «Точка зору»)
Нині знову актуалізувалося питання про мир в Україні. Воно порушилося й, очевидно, порушуватимуться під час президентської перевиборчої кампанії у США. Свій «план миру» в Україні пропонує Китай, групуючи навколо нього країни, які більшою чи меншою мірою зорієнтовані на Росію. Звісно, своє бачення закінчення нинішньої російсько-української війни має й українське керівництво. Відомі політики також висловлюються з цього приводу. Наприклад, нещодавно президент Сербії Александр Вучич заявив, що російсько-українська війна триватиме й завершиться «корейським варіантом».
Звісно, можна займатися гаданням, чим закінчиться ця війна і який буде реалізований варіант. Але щоб робити прогнози, варто звертатися не лише до історичного досвіду (бажано європейського, а не азійського), а також до намірів сторін учасників цієї війни.
Керівництво РФ хоче скасування двох українських законів: про українську мову як державну та заборону Московського патріархату
Донедавна російська сторона не демонструвала бажання йти на перемир’я.
Однак нещодавно очільник російського МЗС Сергій Лавров зробив заяву: мовляв, Росія «буде рада будь-яким ініціативам» щодо завершення війни в Україні від республіканця Дональда Трампа, якщо той переможе на президентських виборах у США.
Керівництво РФ хоче, щоб Трамп домігся скасування двох українських законів: про українську мову як державну та про заборону Московського патріархату, котрі нібито «утискають російськомовне населення».
І, звісно, Україна не повинна вступати в НАТО. Тобто російське керівництво, схоже, розглядає такий собі «фінський варіант» миру з Україною.
Фінляндія і Росія
У нас не дуже добре знають про непрості відносини Фінляндії й Росії чи Радянського Союзу в ХХ столітті. А шкода… Цей досвід є для нас повчальним. І міг би знадобитися.
Варто нагадати, що Фінляндія й України були першими державами, які проголосили незалежність на теренах колишньої царської Росії. Перша зробила це 6 грудня 1917 року, а друга – 22 січня 1918 року. У 1918 році Фінляндія зуміла вистояти перед загрозою більшовизму. В країні праві й ліві об’єдналися проти більшовиків, не давши їм захопити владу.
14 листопада 1918 року ліві сили підняли постання проти правого режиму гетьмана Скоропадського, фактично, підігравши більшовикам
В Україні сталося інакше. Праві й ліві тут не порозумілися. 14 листопада 1918 року ліві сили підняли постання проти правого режиму гетьмана Павла Скоропадського, фактично, підігравши більшовикам. У кінцевому рахунку незалежна Українська Народна Республіка загинула, а більшовики окупували й анексували більшу частину України. Натомість Фінляндія, народ якої не «купився» на демагогічні й популістські більшовицькі гасла, зумів зберегти свою незалежність.
Надалі бачимо, що Фінляндія вела непросту боротьбу за свою незалежність, пройшовши через війни (1939–1940, 1941–1944 років). Не будемо розглядати хід цих війни – то окрема тема. Зазначимо лише, що в їх результаті Фінляндія втратила значну частину своїх територій (близько 10%), а також помітну частину своїх ресурсів та економічного потенціалу. При цьому вона не мала значної підтримки на Заході.
Однак Фінляндія зберегла свою незалежність – попри велику загрозу втратити її. Навіть після Московського (1940) та Паризького (1947) мирних договорів, які закріпили територіальні втрати Фінляндії, Радянський Союз не полишав у спокої цю країну.
СРСР втручався в її внутрішні справи, вимагав ухвалення вигідних йому законів. Принаймні в 1948 року були спроби встановити у Фінляндії «народну демократію», зробивши країну сателітом СРСР – подібно до країн «соціалістичного табору» в Центральній Європі.
Фіни надавали велике значення розвитку збройних сил. У них була одна з найкращих армій у Європі
Однак керівництво країни зуміло в цій критичній ситуації пройти між «краплями дощу» й не потрапити в цей «табір».
Щоправда, Фінляндія змушена була взяти на себе певні зобов’язання перед Радянським Союзом – розвивати «добросусідські відносини» з «країною рад», дотримуватися нейтралітету. Звісно, останнє передбачало те, що країна не повинна бути членом Євросоюзу, а тим паче – НАТО.
Фінляндія, щоб не дратувати «російського ведмедя», намагалася дотримуватися цих зобов’язань, бути «другом» СРСР. Але при цьому фіни надавали велике значення розвитку збройних сил. У них була одна з найкращих армій у Європі. Все-таки вони знали, чого можна чекати від «миролюбного» східного сусіда.
Лише після розпаду СРСР, у 1995 році Фінляндія приєдналася до Європейського союзу, а після масштабного нападу Росії на Україну, в 2022 році подала заявку на вступ до НАТО, ставши членом цього військового блоку в 2023 році.
Апробація «фінського варіанту»
Може декому буде дивно чути – але Росія вже апробувала (й, схоже, успішно) «фінський варіант» на пострадянському просторі. Мається на увазі – Грузія.
Попри те, що з допомогою російських військ у цієї країни були забрані її території (Абхазія та Південна Осетія), Грузія, де-факто, стала таким собі неофіційним «другом» Росії.
Хоча ця держава декларує свою прозахідну орієнтацію, але вона не приєдналася до західних санкцій щодо Росії, навіть допомагає російським структурам їх обходити.
Цього року в червні вступив у силу в Грузії закон про «іноагентів», який є калькою відповідного російського закону. А зараз під час передвиборчої парламентської кампанії у цій країні правляча партія «Грузинська мрія» спеціально використовує в своїй агітації зображення зруйнованих українських міст, практично агітуючи за примирення з Росією.
Мовляв, Росія – могутня. І воювати з нею – собі на шкоду.
Багато залежатиме від консолідованості українського суспільства
Звісно, російське керівництво хоче «поглинути» Україну, як колись Радянський Союз хотів «поглинути» Фінляндію. Але зробити це зараз йому важко. Тому не виключено, що Кремль врешті буде намагатися реалізувати «фінський варіант», щоб з часом продовжити свою агресію.
Адже СРСР не один рік і навіть не одне десятиліття намагався нищити незалежність Фінляндії, вдаючись до різних способів – не лише військових, а й дипломатичних та демагогічно-ідеологічних (одне створення шістнадцятої Карело-Фінської республіки в складі СРСР чого вартувало!).
На що, власне, розраховує Росія?
По-перше, на анексію окупованих територій.
По-друге, нав’язування Україні «нейтрального статусу», недопущення її вступу в НАТО й ЄС.
По-третє, зміни внутрішньої політики в України у вигідному їй дусі.
Власне, те, що свого часу нав’язувалося Фінляндії.
Фінська вогнева міць: зброя нового сусіда Росії по НАТО
Україна стоїть перед непростими викликами. Але вона може вистояти перед ними
Чи вдасться це зробити? І на що чи на кого розраховує російське керівництво?
По-перше, воно намагатиметься й далі здійснювати наступ на теренах України – чого б цього йому не вартувало. Адже йому потрібно отримати якомога кращі позиції на майбутніх переговорах.
По-друге, групувати так звані «сили миру», які зараз очолює фактичний союзник Росії Китай, щоб ці «миротворці» тиснули на Україну, вимагаючи від неї погодитися на умови невигідного їй «миру».
По-третє, знайти на Заході своїх «агентів впливу», котрі, користуючись тим, що західні люди «змучилися від війни», намагатимуться мінімалізувати допомогу Україні.
Певно, треба бути реалістом: Україна зараз стоїть перед непростими викликами. Але вона може вистояти перед ними – і тут багато залежатиме не лише від гри на світовій геополітичній шахівниці, а й від консолідованості українського суспільства.
…Фінляндія ж вистояла!
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум