За якими програмами відбувається навчання у школах Херсонщини?
Чи погоджуються вчителі на співпрацю з російськими окупаційними силами?
І як багато шкіл планують відкрити окупанти у новому навчальному році? Про те, що відбвається із сферою освіти в окупації проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» поговорив із
вчителем історії з частково окупованої Херсонщини Сергієм Шишковським.
«Перевірки, залякування, зникнення активістів»
– Як ви вирішили виїжджати з Херсонщини?
Спочатку ми вірили, дійсно чекали. Потім почалося звільнення Київщини – взагалі з’явилася надія, що скоро – ми (Херсонщина – ред.). Але той тиск, який чинили окупанти, лякав
– Насправді виїжджати вирішили відразу, але десь зіграло те, що говорила наша влада, якісь надії, що все добре, не треба виїжджати, вас скоро звільнять. Спочатку ми вірили, дійсно чекали. Потім почалося звільнення Київщини – взагалі з’явилася надія, що скоро – ми (Херсонщина – ред.). Але той тиск, який чинили окупанти, лякав. Перевірки постійні, зникнення активістів, проукраїнської молоді – це дійсно лякало і ми вирішили що треба звідти тікати.
– А як ви виїжджали?
– Виїжджали через Херсон. З Херсона на Олешки через Антонівський міст. Там багато блокпостів, не рахував скільки точно - дуже багато. Потім їхали по трасі М-14 – на Мелітополь. З Мелітополя на Василівку. Зупиняється велика кількість людей, формуються колони по 10 автомобілів і виїжджаєте на Василівку, а далі на підконтрольну територію України в напрямку Запоріжжя і в саме Запоріжжя.
– Як довго тривав ваш цей шлях?
Вони (російські військові – ред.) довго не погоджувалися, навіть погрожували автоматом
– Дуже довго. Ми виїхали о 5 ранку (з Херсона – ред.), а приїхали до Запоріжжя о 3 ранку (наступного дня – ред.). Їхали 21 годину. І це нам дуже пощастило. Ми приїхали до черги, ми були 160-ті. Машини випускають колонами по 10 машин. Ми записалися в 15 колону останні і нам сказали, що випускають 50 автомобілів, всі інші – ночують. Скільки там ночувати і жити – було незрозуміло.
Складалося відчуття і розуміння, що ми будемо там 2-3 дні залишатися. Я взяв маленьку донечку свою на руки і пішов до окупантів, з ними спілкуватися про те, що є маленькі діти і вони в першу чергу не переживуть ніч. Вони довго не погоджувалися, навіть погрожували автоматом. Але хвилин 20-ть умовляння і вони нарешті погодилися і сказали: «Ви виїдете». І випустили нас останніми, коли вся колона вже пішла.
– На Василівці є блокпост, вони почали їх перевіряти, і наш чоловік, з яким ми домовлялися, вже підходить і ми розуміємо, що ми сто відсотків ночуємо. У нас жінки в сльози, діти були в сльозах вже годину. Вже і в чоловіків почалося розчарування. Ми розуміємо, що так, ми ночуємо. І в останній момент він показує – ви проїжджаєте. Так нам пощастило проїхати за один день.
«Роздягають на блокпостах»
– Як багато буде перевірок під час цієї дороги?
Роздягали, штани знімали. На одному блокпосту навіть спідню білизну
– Фактично кожен другий блокпост, але я вже після 27-го блокпосту збився. Кожен другий блокпост перевіряє загалом чоловіків. Жінок майже не перевіряє: «Документи покажіть, все добре». Навіть не виходили. Чоловіки виходять на кожному блокпосту. В першу чергу з них знімають футболки. Якщо немає татуювань, будь ласка, заходьте. З нами їхав хлопчик татуйований і ми на нього витратили дуже багато часу. В нього перевіряли речі, його роздягали, штани знімали. На одному блокпосту навіть спідню білизну.
– Що б ви порадили тим людям, які наважилися на таку дорогу, аби без проблем пройти ті блокпости?
– Ну, я б порадив, по-перше, не їхати цим маршрутом. Чесно. Є інший маршрут з Херсонщини. Якщо ми говоримо саме про Херсонщину, то є маршрут через Херсонську область, через Дніпрорудне (місто у Запорізькій області – ред.). Там менша черга і звідти інформація на сьогодні, що всі завжди проїжджають, без ночівлі. Ну, і по-друге, запасайтеся водою і їжею. Як мінімум на 2-3 дні. Тому що ситуація може змінюватися. У них (російських військових – ред.) настрій може змінюватися. Вони можуть не пропускати. Тобто залежить від їхнього настрою.
– Як вас зустріли на підконтрольній українським військовим території?
– Нас лякали у Херсоні... Існує такий стереотип вкид: «Вас там не люблять. На українських блокпостах ледь не принижують: «Чому ви там довго сидите, можливо, ви колаборанти?».
Але ні. Такого з нами не булося. У нас було дуже-дуже добре все, привітно. Звичайно, нам довелося пожити трошки в полі, три години – на нашій же території, між блокпостами.
Російські окупанти влаштували обстріл нашого блокпоста . І задля нашої безпеки нас туди не пропустили, а залишили на території між блокпостами.
Коли обстріл закінчився і наші зачекали певний час, щоб не було наступного (обстрілу – ред.), і нас пропустили.
«Учні хочуть чути пораду, хочуть заспокоєння»
– Давайте тепер поговоримо про навчальний процес на Херсонщині. Нагадаю, що більша частина Херсонщини була окупована російськими військовими ще наприкінці лютого 2022 року. То чи було навчання у школах Херсонщини після цього?
Дітям було цікаво, що відбувається, мої прогнози, що я їм пораджу, якесь заспокоєння
– Дуже складно сказати, що він був. Ну по факту він був. Це було дистанційне навчання, до якого ми вже звикли. Але умови були ще гірше, ніж під час ковідних пандемій, зупинок (навчання – ред.). Тому що працювати, коли такий перевантажений інтернет, мережа дуже слабка, вилітає.
Уроки в «Зумі» тривали від однієї до двох і навіть трьох годин. І це в моєму плані, з моїми дітьми – багато дітей хочуть розповісти, дізнатися про ситуацію.
Їх не цікавив сам предмет. Хоча, начебто, історія завжди цікавила дітей. Але їм було цікаво, що відбувається, мої прогнози, що я їм пораджу. Якесь заспокоєння. Тобто, було дуже складно працювати. Але виходили з тих можливостей, тих умов, які є.
– Коли закінчився навчальний рік?
– Одразу окупанти прийшли і нас не чіпали. Десь під кінець березня, початок квітня, почали вимагати закінчити навчальний процес до кінця квітня. 24 квітня, здається, зробити «останній дзвоник».
– Тобто, це була їхня вимога?
– Так. Ми відразу, всі школи Херсонщини, провели наради і всі вирішили, що у нас є українське законодавство, ми працюємо до 27 травня. Ну але з часом, я не знаю, я вам не можу сказати, звідки пішли рекомендації, чи з місцевого відділу освіту, чи вже міністерство освіти рекомендувало, і ми вже закінчили навчання 24 квітня. Тобто згідно з вимогами окупантів.
– До речі, під час дистанційного навчання цієї весни, чи були якісь вимоги від російських окупантів щодо переходу, наприклад, на російську мову навчання чи на російські навчальні програми?
– На Херсонщині вони нам пообіцяли, що до кінця навчального року ми закінчуємо по своїм програмам, а наступну вже переходимо на їхню.
Страх російських та кримських вчителів
– Ви сказали, що був певний тиск на вчителів. У чому він полягав?
Вони (окупанти – ред.) розуміють, що якщо нас не вмовити, нас не змусити, то навчання не буде на Херсонщині взагалі
– На початку тиску не було. Таке відчуття, що окупанти – чи вони були впевнені, що всі вчителі захочуть із ними співпрацювати, чи вони взагалі забули про нас.
Це почалося вже набагато пізніше, вже після закінчення навчального процесу, коли окупанти провели першу педагогічну нараду з директорами і там вони отримали спротив. Вони зрозуміли, що вчителі їх (окупантів – ред.) не хочуть, вони не будуть працювати по їхніх програмах.
Тоді вже почався тиск. Але це вже кінець травня, початок червня. І зараз тиск посилюється. Їхні вчителі не хочуть їхати сюди, кримські вчителі не хочуть їхати на Херсонщину.
Плюс те, що почало відбуватися приблизно у травні – колаборанти чомусь почали масово вибухати. Російським вчителям їхати до нас страшно.
І вони (окупанти – ред.) розуміють, що якщо нас не вмовити, нас не змусити, то навчання не буде на Херсонщині взагалі.
– До речі, а вам говорили за якими програмами мають працювати ті вчителі, що залишаються на Херсонщині і погоджуються працювати за новими правилами?
Почали говорити, що не буде такого предмета, як «Історія України». Взагалі, в жодному разі
– За виключно російськими програмами. На цій нараді, про яку я говорив, судячи з того, що нам винесли, оскільки ця педрада була «закритою» – там стояли військові люди, там були всі колаборанти, вся їхня «влада» (окупаційна – ред.).
Багато директорів змогли покинути цю нараду безперешкодно, не дослухавши до кінця. Там почали говорити, що не буде такого предмета, як «Історія України». Взагалі, в жодному разі. Будуть російські стандарти, російська мова викладання. Українська мова можлива як факультатив. І тільки, якщо окупанти на це будуть згодні. Залежить від їхнього настрою. Ну, ми розуміємо, що української мови теж не буде.
– За вашою оцінкою, скільки вчителів залишилося на Херсонщині? Скільки поїхало? Можливо, хтось поїхав взагалі за межі України?
Виїхало дуже багато викладачів. В деяких школах залишилося 3-4-5 викладачів
– Так, дійсно є такі випадки. Багато вчителів виїхали за межі України. Дійсно, частина виїхала навіть через Крим. Насправді це єдиний безпечний маршрут, тому що його не обстрілюють.
Окупанти частенько обстрілювали наші виїзди цивільних людей. І тому якщо ти їдеш через Крим, то це безпечно. Я не знаю як там відбувається все в Росії, звичайно, люди дають мало інформації. Але люди виїжджають через Крим на Росію, Грузію та Литву.
Ну, але багато людей все одно виїхало спочатку через Миколаїв, коли це було можливо у перший місяць.
Потім виїжджали через Снігурівку, потім через Давидів Брід – на Кривий Ріг, ну а зараз виїжджають на Запоріжжя. Виїхало дуже багато викладачів. В деяких школах залишилося 3-4-5 викладачів. Сказати точну цифру дуже складно, але не менше 50% виїхало.
«Метод батога та пряника»
– А як ви думаєте, чи вдасться російським окупаційним силам запустити навчальний процес за своїми програмами у школах Херсонської області?
Сподіваюся, що до першого вересня в Херсон повернеться українська школа, повернуться українські програми
– Насправді, я можу сказати свою думку. Я сподіваюся, що не вдасться. Я в це дуже вірю, я сподіваюся, що до першого вересня в Херсон повернеться українська школа, повернуться українські програми. Але вчителі, які залишаються там, колеги, кажуть, що той тиск, який зараз почався, скоріш за все, вони змусять відкрити ну хоча б якусь частину шкіл. І вчителі змушені будуть співпрацювати.
– А вчителям щось пропонують, чи їм погрожують? Як вони набирають педагогічний колектив?
– Вони використали такий давній метод батога і пряника. Вони погрожують, але водночас намагаються щось гарного там дати. Вони почали погрожувати в першу чергу керівництву шкіл – директорам, завучам.
Вони видали розпорядження, в якому говориться, що є там така Женевська конвенція про забезпечення функціонування окупованих територій, там є відповідальність окупанта в цій Женевській конвенції, а окупанти цю відповідальність переносять на звичайних людей. Тобто ми хочемо запустити школу, а ви директори, завучі – не хочете. Тобто відповідати будете ви.
– Лякають в’язницею. Тому що наші люди теж кажуть: «Ну, почекайте, Женевська конвенція це добре, але ми не будемо співпрацювати, тому що згідно з законом України, коли нас звільнять (а наші вчителі окупантам прямо кажуть, що Херсонщина буде звільнена), тоді нас посадять до в’язниці».
І окупанти почали говорити: «Ви боїтеся української в’язниці, а ви не боїтеся, що ми вас засадимо на той самий термін, і ви не будете сидіти в Херсоні. Ми вас відправимо в Росію».
Згадуючи історію, росіяни любили відправляти українців в Сибір. Тобто реально є таке розуміння, що ті люди, які можуть отримати певні терміни, будуть повернуті в Україну взагалі.
– Але ви також сказали і про «пряник». Що це? Що пропонують вчителям?
Великі зарплати не обіцяють. На початку квітня вони говорили про 10 тисяч рублів – заробітна плата
– Вони надали таку рекомендацію – зробити школам перелік, що їм потрібно. Може десь ремонт даху, якесь технічне забезпечення у класи. Тобто намагаються якось задобрити. Типу ми щось вимагаємо, але й щось дамо. Якщо вам не дали комп'ютерний клас чи кабінет хімії, але якщо він вам потрібен, ми зробимо. Тобто такий метод трішки задобрити. Великі зарплати не обіцяють. На початку квітня вони говорили про 10 тисяч рублів – заробітна плата. Тому що немає коштів. Потім вони зрозуміли, що це дуже мало, почали обіцяти 15 тисяч рублів. Зараз вже говорять, що в районі 30 тисяч рублів.
– А хто роздає ці обіцянки? Це російські військові, чи ті люди, що називають себе представниками так званої «військово-цивільної адміністрації»?
– Ну, фактично вони вже не називають себе представниками цивільно-військової адміністрації. Згідно з цими розпорядженнями, вони визнають себе окупантами, тому що в цих розпорядженнях вони крім Женевської конвенції, посилаються на Закон України про окуповані території, тобто вони визнають себе окупантами.
Розпорядження видають ці колаборанти так звані і жінка, яка вже має статтю за державну зраду – Тетяна Кузміч.
У 2020 році отримала статтю, але за неї внесли заставу і під домашній арешт. Вона сиділа в Херсоні під домашнім арештом. Зараз вона очолила «відділ освіти». Тобто все надходить від неї і від так званого «мера» Олександра Кобця.
Про українські виплати
– Ви кілька місяців провели на території окупованої Херсонщини. Чи отримували за ці місяці зарплату як вчитель?
– Більшість шкіл Херсона і Херсонщини отримують українську зарплату. Трішки з затримками, але отримували. На початку червня я навіть отримав відпускні. Вчителі майже всі отримують. Але є школи, які не отримують.
– В чому проблема?
– Складно сказати, в чому саме проблема. Взагалі там цікава система. Керівництво школи повинно подати документ, хто повинен отримати, хто виходив на роботу, хто не виходив, можливо хтось звільнився. Потім цей документ потрібно провести через бухгалтерію, відправити на Держказначейство і звідти буде перерахування з державного бюджету на рахунки. Тобто складна схема. Фактично кожна людина може зупинити цей процес – від керівника школи до мера міста, до губернатора області ну і, в принципі, наша влада центральна теж може зупинити цей процес.
– А як ви думаєте, чи має Україна виплачувати зарплату тим вчителям, які погодяться працювати за російськими шкільними програмами?
Їм буде здаватися, що в окупації класно жити. Такого не повинно бути. В окупації не може бути класно жити
– В жодному разі. У мене чітка відповідь. Українська влада, Україна повинна виплачувати зарплату всім вчителям, які не співпрацюють. Якщо це буде під тиском, ну, дуже складно сказати… Я все ж думаю, що в жодному разі. Ви розумієте, люди, які почнуть отримувати дві заробітні платні, отримують кращі умови життя. Їм буде здаватися, що в окупації класно жити. Такого не повинно бути. В окупації не може бути класно жити.
«Більшість дітей залишається на Херсонщині»
– Цей рік він непростий не тільки для вчителів, але й для дітей, яких ви вчите. А що діти думають про цю ситуацію?
– Звичайно, постійно розмовляємо. У мене випускний клас. Дуже складна ситуація. Більшість дітей залишається на Херсонщині. Мені дійсно про це дуже складно говорити. Я цих дітей дуже люблю. Вони мені як рідні. І реально більшість залишається там.
– Чи вони збираються виїжджати?
– Вони хочуть, але сім’ї в них не дуже забезпечені. Немає можливості, на жаль. Вони сподіваються знайти якісь шляхи для виїзду. Ще вчора надійшла приємна і сумна новина – дівчинка з мого класу вагітна. І не знає, як народжувати. Виїхати в них можливості немає. У них багатодітна сім’я. Вона доросла. Їй вже 20 років.
Так склалося, дуже шкода, що не знаю чим їй можна допомогти. Я за це дуже переживаю. Вона каже, що якщо їх не деокупують до моменту народження – приблизно це зима, коли їй народжувати – буде народжувати вдома. Її мама має досвід, буде допомагати, в лікарню не підуть. Хоча там лікарі начебто залишаються вірними Україні, але страшно. І є чутки, що окупанти забирають новонароджених дітей, різних дітей. Тобто їй страшно. Вона каже: «Я краще буду вдома, буду за свою дитину битися».
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи належно їх перевірити.
Херсонські випускники не можуть виїхати в більшості випадків – через матеріальні причини, через безпекові
– Дуже страшно за дітей. Українська влада прийняла рішення, що херсонські випускники можуть вступати без ЗНО, але проблема в тому, що херсонські випускники не можуть виїхати в більшості випадків – через матеріальні причини, через безпекові.
Воно страшно і там знаходитися, і страшно виїжджати. Більшість залишається там. А з Херсону треба поїхати в Кривий Ріг, забрати свої документи – атестат про закінчення навчання, ну і потім кудись вступати.
«Абітурієнтів кличуть до Росії»
– А чи в ці місяці були запрошення дітей з окупованої Херсонщини на навчання до окупованого Криму або до сусідньої Росії?
– До окупованого Криму, я такого, чесно кажучи, не чув, але до Росії прям запрошують, кажуть, що всі абітурієнти з Херсонщини мають право вступити на навчання до Росії в будь-який виш. Як все це буде відбуватися, якщо в них немає документів про закінчення освіти, для мене це дуже цікаве питання. Але знаючи ту країну, їм все одно. Вони можуть прийняти і так, аби вивезти наших людей.
– Що б ви порадили дітям у цій ситуації?
– Мені складно радити в цій ситуації.
Мої діти, ті, яких я навчав, з тими, з ким я спілкуюся, – вони дуже патріотичні, вони будуть до останнього залишатися, чекати українську владу, українські університети. Щось їм радити дуже складно.
Це їхнє життя, насправді. Але вони самі знають, що робити. Я думаю, що мінімум рік вони скоріш за все втратять. Навіть якщо Херсонщину дуже швидко деокупують, я не думаю, що до 1 вересня діти встигнуть кудись вступити.
«Місто порожнє»
– На вашу думку, яка категорія населення на Херсонщині зараз є найбільш вразливою?
– Зараз найбільше страждають люди з активною позицією. Їх забирають, викрадають, катують, б’ють. Багато активістів вже виїхало. Але всі страждають. Сказати, що хтось не страждає… Всі страждають.
– За оцінками представників влади, з Херсона виїхало близько половини людей і приблизно третина людей з Херсонської області. За вашими спостереженнями скільки людей залишилося на Херсонщині?
– Сказати насправді тут дуже складно. Я можу сказати так, якщо йдеш містом в даний період, місто порожнє. Місто дуже-дуже порожнє. Деякі осередки людей є – ринок, якийсь магазин. Люди там трішки є. Але місто дуже-дуже порожнє.
– А чи є такі люди, що підтримали російську окупацію?
Відразу почали підтримувати люди малозабезпечені. Низького соціального статусу. Безхатьки масово прям почали підтримувати (окупантів)
– Ну, на жаль є. Відразу почали підтримувати люди малозабезпечені. Низького соціального статусу. Безхатьки масово прям почали підтримувати.
Багатодітні теж почали багато підтримувати. Ну і частково – пенсіонери. Я спілкувався з однією з таких жіночок, вона багатодітна, вона вірить, що Росія буде їй давати багато коштів просто так. Що вона така «класна жіночка», їй будуть давати-давати-давати стільки, скільки їй треба, а не стільки, скільки вважає держава.
– А по факту їй щось дали?
– Дали 10 тисяч рублів. За весь період (окупації – ред.). Це одноразова їхня «допомога». Поки немає людей, які б отримали дві таких допомоги.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
