1 грудня виповнюється 75 років з дня народження Мойсея Фішбейна – неординарній постаті в сучасній українській культурі. Його батько й мати були євреями, зростав він у єврейському середовищі повоєнних Чернівців, де переважно спілкувалися російською мовою, навчався в російській школі, після її закінчення студіював у Новосибірську, багато років жив за межами України… І все ж він став свідомим українцем, органічно поєднавши своє єврейство і своє українство.

Захисник української мови

Мойсей Фішбейн (1946–2020) захищав українську мову, відстоював її чистоту. Йому належать такі слова: «Я знаю російську, і англійську, і німецьку, а також іврит і низку слов’янських мов, але не дозволю собі говорити російською, бо на кону – виживання української, а отже української культури, українського духу і самої України».

Є в нього вірш – своєрідний гімн українській мові. У ньому такі слова:

Горнись до мене, мовенятко, Мово,
Неторкана ґвалтована, свята.

Проходячи службу в радянському війську на Далекому Сході, він боляче сприймав деяких українців-землячків, які зрікалися свого українства. Зокрема, він згадував:

«Люди без мови, люди з відламаним корінням. Мій прапорщик Слись соромився того, що він українець. Коли в нього народився син, він казав усім, що віддасть хлопчика тільки до російської школи. Під час передисклокації нашого батальйону на Далекий Схід у скутому красноярськими морозами ешелоні я привітав його з днем народження Шевченка. Він брутально вилаявся – мовляв, його більше цікавить день народження власної жінки чи кума, ніж Шевченків. Українську мову він поступово забув, а російської так і не навчився. На українців казав «хохли», на неслов’ян – «чурки»… Напившись, затягнув мене до каптьорки: «Ти думаєш, що ти український поет? Ти єврейська морда! Згною!»

На жаль, таких «слисів» у нас було та й є предостатньо. Через те маємо проблеми. У тому числі й нинішню війну з Росією… Якби кримські та донбаські «слисі» та «слисі» в інших регіонах були свідомі свого українства, ситуація в нас була б інакшою. Та й очільників ми мали б інакших. Але не будемо про наболіле. Повернемося до Фішбейна.

Український поет і патріот

Фішбейн, формуючись у російськомовному єврейському середовищі, все ж став одним із першорядних сучасних українських поетів. Високу йому оцінку дав відомий літературний критик Юрій Шевельов, охарактеризувався Фішбейна як «пост-неокласика». Він наголошував на тому, що Фішбейнова поезія є філософською й її варто читати та перечитувати через унікальність голосу поета.

Можна багато говорити про високу майстерність Фішбейна-поета. Він, перебуваючи під впливом українських неокласиків, творив не лише словесно витончену поезію, але й глибоко інтелектуальну. Сучасний український науковець, літературознавець і перекладач Максим Стріха навіть писав, що Фішбейн дає більше першорядних віршів до української поетичної антології, ніж будь-який інший сучасний український поет.

За свою україноцентричність Фішбейнові доводилося платити – і немалу ціну. У часи застою перед ним постала дилема – або стати кегебістським стукачем й доносити на київських українських інтелектуалів, або опинитися серед дисидентів у таборах, або, в ліпшому випадку, емігрувати як євреєві в Ізраїль. Фішбейн обрав еміграцію. Однак і на «землі обітованій» йому довелося розплачуватися за свою україноцентричність.

Йоханан Петровський-Штерн, який спеціально досліджував біографію й творчість Фішбейна, зазначав, що для поета «виїзд в Ізраїль став розлученням із рідним краєм і своєрідним новим вигнанням». «Знання івриту і юдейської традиції не полегшили гіркий емігрантський досвід. Ізраїльській читацькій авдиторії Фішбейн був нецікавим. У країні в той час не було ні україномовних газет, ні українського радіо. Сотні тисяч новоприбулих олім, емігрантів з України, розмовляли переважно російською – власне, як і в Україні». До того ж в Ізраїлі не без впливу проросійської пропаганди були поширені антиукраїнські стереотипи, з якими намагався боротися Фішбейн.

«Традиційна русоцентричність, – зазначає далі Петровський-Штерн, – завадила налагодити зв’язки із Фішбейном фахівцям-славістам Єврейського університету в Єрусалимі. Неабиякий літературний і мовний талант Фішбейна не допоміг йому знайти роботу бодай репетитора чи позаштатного редактора. Він мусив влаштуватися нічним сторожем…»

Захищав УПА: «Я був знайомий з євреями, які служили в УПА»

Після десяти років перебування в Ізраїлі Фішбейн перебирається в Німеччину, в Мюнхен, де певний час працював в Українській редакції Радіо Свобода. Ця робота давала йому хай і обмежене, однак активне україномовне оточення. Він отримав можливості заявити про себе в медійному просторі.

Фішбейн намагався зруйнувати міфи, нав’язувані проросійською пропагандою про антисемітизм українців, які прижилися в єврейському середовищі. Зокрема, він захищав Українську Повстанську Армію.

У відповідь на слова кореспондентки «Бі-Бі-Сі» Ольги Бетко про те, що УПА звинувачують в етнічному насильстві, у тому числі щодо євреїв, Фішбейн сказав:

«Те, що ви щойно сказали про антиєврейські акції УПА, – то є провокації, які запускаються з Москви… Це брехня, буцімто УПА винищувала євреїв. Скажіть мені, як УПА могла винищувати євреїв, коли євреї були в УПА, служили в УПА? І я був знайомий з євреями, які служили в УПА. Наприклад, я був знайомий з доктором Абрагамом Штерцером, він по війні жив в Ізраїлі. Був Самуель Нойман, його псевдо «Максимович», був Шай Варма (псевдо «Скрипаль»), був Роман Винницький, його псевдо «Сам.

Була видатна постать в УПА, жінка, яку звали Стелла Кренцбах, вона написала спогади потім. Народилася в Болехові на Львівщині, вона була донькою рабина, сіоністка й товаришувала там, у Болехові, з донькою греко-католицького священника, яку звали Оля. 1939 року Стелла Кренцбах закінчила філософський факультет Львівського університету. Від 1943-го вона була в УПА медсестрою і розвідницею. Навесні 1945 року її схопили енкаведисти на зустрічі зі зв’язковим у Рожнятові. Потім там була тюрма, катування і смертний вирок, і її визволили вояки УПА – Стеллу Кренцбах, єврейку. Влітку 1945 року вона перейшла з українськими повстанцями в Карпати і 1 жовтня 1946-го пробилась до англійської окупаційної зони в Австрії. І відтак дісталась Ізраїлю. Знаєте, де вона працювала в Ізраїлі? В міністерстві закордонних справ. У своїх спогадах Стелла Кренцбах писала: «Тим, що я сьогодні живу й усі свої сили моїх 38 років віддаю вільному Ізраїлю, я завдячую, мабуть тільки Богові й Українській Повстанській Армії. Членом героїчної УПА я стала 7 листопада 1943 року. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів».

Фішбейн навіть уклав реєстр євреїв, які воювали в УПА, з біографічними довідками про цих людей і з коментарями. Він навіть говорив про те, що якби жив у час Другої світової війни, то пішов би в УПА. Цікаво, чи кожен українець міг би сказати таке?

Коли з розвалом СРСР та постанням незалежної України виникла можливість Фішбейну приїздити на землю, де народився, він почав це робити. Займався благодійницькою діяльністю. Наприклад, допомагав дітям, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Зрештою, в 2003 році Фішбейн остаточно повернувся в Україну. Невдовзі після цього він гаряче підтримав Помаранчеву революцію, агітуючи за Віктора Ющенка.

Тут, в Україні, пройшли останні роки Фішбейна. Тут він і відійшов у вічність. Був похований у Києві на Байковому кладовищі, одягнутий у вишиванку. А труну покрили українським прапором.

Інакше й не могло бути…

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України​

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода