(Рубрика «Точка зору»)
Ірина Халупа
Чому я любила Мойсея Фішбейна
Кілька днів тому, 26 травня, на 74-му році життя помер фантастичний український поет і перекладач, дотепний словотворець і великий любитель та знавець української мови, мій друг Мойсей Фішбейн.
Я любила Мойсея Фішбейна з кількох причин. По-перше, за його велику любов і пошану до української мови. Він завжди себе представляв, як український поет і громадянин держави Ізраїль, однак в нього було подвійне громадянство, а саме громадянство української мови, якою він володів майстерно. Тоді, коли самопроголошена українська еліта молилася на Москву і вважала все російське вершиною культури і смаку, Мойсей, може частково завдяки його дружбі з Миколою Бажаном та Миколою Лукашем, а частково просто тому, що він інстинктивно розумів і відчував усі божественні і безкінечні можливості української мови, ще чорноволосим парубком закохався в українське слово. Цей любовний роман тривав усе його життя.
Як він цю нашу мову знав! Я б могла прожити життя сто разів але все одно ніколи не доросту до такого всеосяжного знання моєї рідної мови, яке було в Мойсея. Моє мовне ДНК мені автоматично підказує, що пахне русизмом чи є неправильним, підкаже відповідне слівце чи фразу, змусить задуматися над тим, чи іншим зворотом. Мойсеєве мовне ДНК не підказувало, воно кипіло і волало на все горло, воно було настільки міцним, могутнім, всеосяжним і багатогранним, що ця так дорога йому українська мова пропливала через нього невпинною хвилею словотворіння. Він писав, писав і писав, а тоді телефонував, щоб прочитати новий твір, як оцей з квітня минулого року:
Ці подуви теплі, ці павітри, ці
пресвітлі світи у лілейнім лелінні,
ці легітні зела, ці грона уклінні,
ці снива, ці плинні меди в молоці,
сповільнено тане зволожена тінь,
палає шарлат надвечірнього тлива,
довкола віддалин юга колихлива
на млистому тлі неземних палахтінь,
зникає в тумані непізнана хлань,
ясна білина в нескінченному лине,
на білому біле крило янголине
у світлому сні щонайвищих долань.
Тішився Мойсей, як мале хлопчисько, коли я його похвалила. А коли попросила пояснити якесь слово чи словосполучення, він був щасливий, як слон.
Мойсей був українським євреєм. Він ідентифікувався з Україною, її землею, природою, історією, мовою, з самою українськістю
Ще одна причина, чому я любила його, – тому, що Мойсей любив Україну і був українським євреєм, так само, як у США є американські євреї, у Франції французькі, в Британії британські. В Україні жили і живуть євреї, але вони більшістю обрали для себе російський культурний світ, простір та мову, вони українськими євреями ніколи не були, хоча може колись українськими й стануть, а Мойсей таки був українським євреєм. Він ідентифікувався з Україною, її землею, природою, історією, мовою, з самою українськістю, і відчував себе інтегральною частиною цього ще не зовсім реалізованого, гнаного, переслідуваного, упослідженого українського світу. Але водночас він серйозно та з пієтетом ставився до своєї віри, Мойсей вірив у Всевишнього і був з ним у гарних стосунках. Кожного року на Йом Кіппур, найважливіше єврейське свято, Судний день або День прощення, Мойсей вдягав свій найкращий костюм, зачісував рештки буйної, неслухняної чуприни і просив прощення у Всевишнього. Іноді треба було багато просити...
Він вмів відкопати інформацію про яку могли б лише мріяти в КДБ, ФСБ та ЦРУ
Ще одна причина, чому я люблю Мойсея, це за його неймовірне знання всього про все і унікально феноменальну пам’ять. Мойсей був моєю приватною базою даних, енциклопедією і словником. Він вмів відкопати інформацію про яку могли б лише мріяти в КДБ, ФСБ та ЦРУ. Почувши щось, він ніколи його не забув. Мойсея мозок, як досконалий комп’ютер, все розкладав по шухлядках і ніколи не забував, куди він поклав до цих шухлядок ключики. Він знав все про українських політиків, про їхніх батьків, хто кому служив, хто кого продав. Це знання часто було у пригоді, а для такої мрійливої ідеалістки, як я, здоровою дозою тверезої реальності українського буття.
Жив Мойсей у двох світах, душа його була в Ізраїлі, а серце в Україні
Мойсей був добрим. Він жив, майже як монах, він і четверо бездомних котиків, яких врятував з вулиці. Це мої діти, він любив говорити. Якось ми розкудкудакалися колись по телефону і він мене дуже розсмішив – Мойсея почуття гумору було фантастичним – і я вигукнула «ну Муся, ти даєш». На дроті зависла здивована тиша. «Моя мама мене звала Муся, звідки ти це знаєш?» – промовив він.
Жив Мойсей у двох світах, душа його була в Ізраїлі, а серце в Україні. Нічого дивного в цьому для нього не було, навпаки, воно склалося так природньо, що по-іншому бути не могло. Але часто він відчував всю гірку самотність цього його життєвого поєднання. І цю самотність навіть добра подруга, яку він іноді називав сестрою, розвіяти не могла.
Все життя Мойсей мріяв видати перекладацьку та лексикографічну спадщину Миколи Лукаша, якого вважав українським генієм
Шість років тому, коли Мойсей сів перекладати Райнера Марія Рільке, час призупинився, все мовчало, бо Мойсей розмовляв з Рільке. Ця розмова закінчилася прекрасною книгою «Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна» від видавництва Либідь. Таких розмов в Мойсея було чимало, чи то з Гайнріхом Гайне, Ґеорґом Траклєм, Паульом Целяном та іншими. Мені іноді здавалося, що мойсеєві переклади були кращими, ніж оригінали.
Все життя Мойсей мріяв видати перекладацьку та лексикографічну спадщину Миколи Лукаша, якого вважав українським генієм. Ходив, пропонував, просив але таки не знайшов підтримки у цій шляхетній справі. Може посмертно знайдуться люді, які допоможуть цю мрію втілити в життя.
Мені важко змиритися з тим, що він вже ніколи більше не подзвонить, не виведе з рівноваги своїм «Ірочка, не перебивай, а слухай!», не складе на швидкоруч скоромовку, яка так влучно відзеркалить наше сьогодення:
Ненько моя, ненько,
нині зелененько,
зелененько нині
в нашій шарпанині.
Ірина Халупа – журналістка
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
