Життєпис українського художника Ніла Хасевича (1905–1952) і його родини є яскравим відображенням героїчної боротьби громадян за незалежність України. Ніл Хасевич народився в селі Дюксин на Волині в родині диякона Антона Хасевича 25 листопада 1905 року.

Брати Ніла – Анатолій і Федір – стали священниками, і Ніл поступив до Духовної семінарії в Житомирі, там в іконописній майстерні визначив свою подальшу долю, а ікони стали першими мистецькими творами.

Захоплення образотворчим мистецтвом допомогло Нілу Хасевичу долати все: матеріальні нестатки, самоту, а незабаром і велику фізичну травму.

У 1918 року, по дорозі до Рівного, Ніла з мамою на залізничному переході збив поїзд. Дійшло до трагедії: під поїздом загинула мати, а Нілові поїзд відрізав вище коліна ліву ногу. Вийшовши зі шпиталю вирішив протезу виготовити сам, а кошти, які отримав як компенсацію від власника залізниці, допомогли, коли вступив до Академії мистецтв у Варшаві.

Незважаючи на тяжку фізичну травму, Ніл Хасевич брав активну участь в житті української громади у Варшаві, став одним із засновників мистецького об’єднання «Спокій», навколо якого гуртувалися українські мистці, підтримав видання газети «Українська нива».

Всупереч тяжким умовам життя захоплено займався малярством, також графікою, яка з часом притягала все більше. Обдарованість і працьовитість Ніла не залишилась поза увагою: ще студентом у 1932 році здобув почесний диплом Академії за «Портрет Івана Мазепи».

Земляк Ніла Хасевича художник Петро Мегик, який тоді також навчався у Варшаві, згадував: «невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда».

І все ж всупереч долі Ніл у 1935 році здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах на теренах тодішньої Польщі. Додому Ніл Хасевич повернувся художником, твори якого вже експонувались в галереях Варшави, Берліну, Праги, Рівного, Львова. Особливо йому вдавались екслібріси – книжкові знаки, робота над якими вимагає як особливої уваги автора до пластичних засобів, так і до внутрішнього, духовного світу власника бібліотеки. І нині екслібриси Ніла Хасевича (створив понад 200 книжкових знаків) притягають фантазією й виразним авторським почерком, втіленим на невеликій площині.

З великою інтересом до задуму створив Ніл Хасевич «Українську абетку» (1930-і роки), дбайливо і з великою увагою опрацьовуючи кожну літеру так, щоб вона перегукувалась з українськими традиційними символами праці. Наприклад, буква Ж зображена на тлі збору жита, О – звертає увагу на орача, а з хлібом пов’язана літера Х. У Варшаві в 1939 році вийшов альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», того самого року у Філадельфії побачило світ видання «Екслібриси Ніла Хасевича».

Творчість Ніла Хасевича довоєнного періоду свідчить про його інтерес до життя земляків. На початку війни, в 1939 році, живучи у Дюксині, мистець намагався не втрачати контактів із українським підпіллям на теренах Польщі, водночас вирішив продовжити творчу працю.

Діяльність в УПА і ОУН

Воєнний 1943 рік став переломним для Ніла Хасевича, він вступає до підпілля, як художник стає членом редколегії, яка для потреб УПА та ОУН випускала часописи, листівки, плакати.

Ніл Хасевич вважав, що мистець не має права стояти осторонь переломних подій, усвідомлюючи при цьому, що інтерес до його творчості з боку влади йому несе небезпеку. Так почався надзвичайно плідний, але і останній період у житті Ніла Хасевича, чи то «Бея», «Зота», «Рибака», «Левка» – псевдо, під якими художника знали підпільники. І ще таке: з цього часу і до кінця своїх днів Ніл Хасевич жив і працював у криївках – особливо влаштованих приміщеннях під землею, які й сьогодні захоплюють фахівців своєю архітектурною винахідливістю, способом розташування і маскування.

Ніл Хасевич був свідомий того, яку підтримку для повстанців та й цивільного населення може мати листівка чи плакат патріотичного змісту. На сторінках першого числа рівненського часопису «Волинь» (1 вересня 1941 року) він зазначив: «Ніхто з тих, хто розуміється на справі,... не заперечить великих можливостей графіки, як художнього і пропагандивного чинника» (збережений правопис автора – ред.).

Із фантазією й творчою уявою Нілові Хасевичу вдавалось усе: обкладинки, карикатури, печатки, штампи, листівки, бофони (скорочення від слів «бойовий фонд» – грошові документи ОУН і УПА), також проєкти військових нагород.

І сьогодні твори мистця привертають увагу гострою сатирою зображення реалій «большевицького світу», наприклад, «Героїня соціалістичної праці» (1947 рік), «Так виглядає новий большевицький світ» (1949 рік), чи серія творів до сатиричного часопису «Український перець». Історія боротьбі за незалежність – головна тема серії «Волинь в боротьбі»: «На Волині жито ворогами збито» (1948 рік), «Ми стали волі на сторожі» (1949 рік). Нині також значну історичну вагу мають портрети товаришів Ніла – полковника Дмитра Клячківського, генерала Романа Шухевича чи сотника Олекси Громадюка.

Від початку творча праця Ніла Хасевича привертала гостру увагу радянського режиму, особливо, коли в столиці СРСР дізнались, що твори мистця підпільними шляхами перетнули радянські кордони. Це сталось у 1951 році, коли графіка художника потрапила до рук делегатів Генеральної асамблеї ООН та іноземних дипломатів, а потім ще й вийшла у збірнику «Графіка в бункрах УПА» (Філадельфія, 1952 рік).

Наказ за всяку ціну «пресечь антисоветскую деятельность Хасевича», який надійшов у 1951 році, режимові вдалось виконати 4 березня 1952 року. Художник Ніл Хасевич і ще двоє вояків загинули в криївці в селі Сухівці на Рівненщині. За однією з версій повстанці, щоб не дістатись до рук чиновників МДБ живими, покінчили своє життя добровільно, за іншою, МДБівці закидали криївку гранатами, коли Ніл Хасевич із товаришами відмовились добровільно здатись. Тіла загиблих підняли на поверхню й кілька днів ними лякали місцевих жителів, потім їх вивезли в невідомому напрямку.

У довідці МДБ Рівненської області, датованій 13 березня 1952 року, записано: «член краевого «провода» ОУН «Зот», он же «Рыбак» вместе с районным «проводником» ОУН «Матвеем» и бандитом ОУН по кличке «Гнат» ликвидирован». І досі невідомо, де Ніл Хасевич похований, лише на місці, де мистець загинув, встановлений пам’ятний знак.

Також своє життя за незалежність України віддали брати Ніла Хасевича: Анатолій загинув у бою з польським військом неподалік селища Клевань, Федір не повернувся із заслання з сибірського ГУЛАГу.

Творчість головного художника УПА, як часто називають Ніла Хасевича, не лише яскрава сторінка в історії українського мистецтва, але й безцінне свідоцтво свого часу. Нині можемо сказати, що Ніл Хасевич у своїй боротьбі вийшов переможцем.

Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода

Наталія Петрук – співробітниця Радіо Свобода (ілюстраційне опрацювання публікації)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода