Доступність посилання

ТОП новини

Конфлікт Пекіну з Литвою: як він вплине на відносини ЄС з Китаєм?


Тодішня президентка Литви Даля Ґрибаускайте (праворуч) вітає голову Національного з’їзду Китаю Чжана Децзяна перед їхньою зустріччю у Вільнюсі у квітні 2017 року
Тодішня президентка Литви Даля Ґрибаускайте (праворуч) вітає голову Національного з’їзду Китаю Чжана Децзяна перед їхньою зустріччю у Вільнюсі у квітні 2017 року

Дипломатичний конфлікт між Литвою та Китаєм через Тайвань відштовхнув відносини Європи з Пекіном назад. І це попри те, що Європейський союз бореться за чіткіші перспективи хитких відносин із другою за величиною економікою світу.

Останній епізод між Вільнюсом і Пекіном мав місце 10 серпня, коли Китай відкликав свого посла з цієї балтійської країни у відповідь на рішення Литви створити дипломатичне представництво на Тайвані. Після цього Китай вимагав від Вільнюса відкликати свого посла з Пекіну.

Гнів Пекіну зосереджений на спробі Литви відкрити представництво в Тайбеї під назвою Тайвань. Хоча Тайвань має дипломатичну присутність у більш ніж 70 країнах, більшість представництв використовують офіційну назву столиці Тайбею.

Китай розглядає острів Тайвань як частину своєї території і відстоює право об’єднати обидві сторони, при цьому Пекін змушує країни відмовитися від зв’язків з Тайбеєм як умови налагодження відносин за так званим «принципом єдиного Китаю». Відтак, лише 15 країн визнають Тайвань суверенною державою.

Жорстку реакцію Пекіна на рішення Литви розглядають як попереджувальний поштовх для інших країн Європи, які прагнуть наслідувати її приклад, це відбувається на тлі зміни настроїв у 27 країнах ЄС щодо Китаю.

Посольство Китаю у Вільнюсі
Посольство Китаю у Вільнюсі

Брюсселю стає дедалі важче врівноважувати зростаючу стурбованість щодо прав людини в Китаї та бажання блоку отримати більш глибокий доступ до прибуткових ринків Китаю. Але багато хто з менших країн ЄС – наприклад, країни Балтії та Румунія – домагаються глибших змін у ставленні ЄС до Китаю.

«Литва була на передовій цієї тенденції, – каже Радіо Свобода експерт Естонського інституту зовнішньої політики при Міжнародному центрі оборони та безпеки Франк Юріс. – Традиційний китайський підхід до виділення малих держав і тиску на них виявляється контрпродуктивним».

Нещодавня ескалація з Пекіном відбулася після попереднього дипломатичного конфлікту між Китаєм та Литвою, в якому офіційний Вільнюс вийшов із платформи «17+1» – форуму під проводом Пекіну, започаткованого в 2012 році для взаємодії Китаю з країнами Центральної та Східної Європи, 12 із яких є членами Євросоюзу.

Вільнюс також стає дедалі голоснішим критиком дій Китаю в Гонконзі та його західній провінції Сіньцзян – парламент Литви описав у травні ставлення Пекіну до своєї уйгурської меншини там як «геноцид» – і протягом усієї пандемії передавав Тайваню вакцини.

«Те, що відбувається, є частиною еволюції зовнішньої політики, яка триває кілька років, – сказав Радіо Свобода Константінас Андріяускас, експерт із питань Китаю у Вільнюському університеті. – Економічні обіцянки співпраці з Китаєм не виконані, і поведінка [Пекіну] розцінюється як загроза, заснованому на правилах, міжнародному порядку, від якого виграла Литва».

Нова ера

В інтерв'ю Financial Times 15 серпня президент Литви Гітанас Науседа заявив, що його країна не відмовиться від своєї позиції у суперечці з Пекіном.

«Ми хотіли б також мати відносини з Китаєм на основі принципу взаємної поваги, – сказав Науседа. – Інакше діалог переросте в односторонні ультиматуми, вимоги, які неприйнятні в міжнародних відносинах».

Крім того, заступник держсекретаря США Венді Шерман висловила солідарність із Вільнюсом під час телефонного дзвінка 13 серпня з міністром закордонних справ Литви Габріеліусом Ландсбергісом, а речниця закордонних справ ЄС Набіла Массралі заявила, що цей епізод може вплинути на ширші відносини між ЄС та Китаєм, і що Брюссель стоїть за своєю державою-членом.

«Ми не розцінюємо відкриття представництва на Тайвані або з його боку [на відміну від посольства чи консульства] як порушення принципу ЄС «Єдиного Китаю», – йдеться у заяві Массралі.

У травні Європейський парламент переважною більшістю голосів проголосував за припинення процесу ратифікації інвестиційного пакту ЄС із Китаєм, якщо той не скасує санкцій проти законодавців блоку, які були введені після того, як Брюссель санкціонував китайських чиновників через масове інтернування уйгурів, казахів та інших мусульманських меншин у Сіньцзяні.

З тих пір у Брюсселі тривають дебати щодо того, як ЄС повинен позиціювати себе на тлі посилення глобального суперництва між Пекіном і Вашингтоном та більш агресивної позиції Китаю.

На тлі нинішніх дипломатичних розбіжностей між Пекіном та Вільнюсом Литва стала мішенню державних ЗМІ Китаю, які характеризують цю балтійську країну як уповноважену з боку США зірвати відносини між Китаєм та ЄС.

У редакційній статті журналу Global Times, що перебуває під контролем Комуністичної партії Китаю, 11 серпня критикується політика Литви щодо Пекіну і далі лунають заклики до спільних зусиль із Білоруссю та Росією, щоб «покарати» Вільнюс у якості попередження для інших країн.

«Китай і Росія повинні скористатися належними можливостями для завдання удару по країні, яка втратила розум. Це має стати новим змістом та керівництвом для стратегічного співробітництва Китаю та Росії», – йдеться у редакційній статті.

«Москва вважається головною загрозою для Литви, а тісні відносини Росії та Китаю викликають занепокоєння у політиків [у Вільнюсі], – каже Андріяускас. – Незалежно від того, чи дійсно Китай і Росія будуть працювати разом проти Литви, ця риторика підтверджує деякі з найгірших побоювань щодо Пекіну».

Нові межі

Незважаючи на різкі слова Пекіну, Литва має обмежений економічний вплив на другу за величиною економіку світу – Китай є 12-м за величиною торговельним партнером цієї країни – що дало їй більше можливостей для маневрування у суперечці з Китаєм.

Подібні ситуації існують і для інших менших країн ЄС, які заявили про своє невдоволення Пекіном.

Під час саміту «17+1» у лютому Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія та Словенія вирішили надіслати міністрів замість голів держави чи уряду, незважаючи на те, що голова КНР Сі Цзіньпін уперше очолив зустріч.

Цей крок розцінили як ознаку зростаючого скептицизму щодо Китаю в Центральній та Східній Європі.

Президент КНР Сі Цзіньпін (у центрі) виступає під час віртуального саміту Китаю та країн Центральної та Східної Європи у Пекіні 9 лютого
Президент КНР Сі Цзіньпін (у центрі) виступає під час віртуального саміту Китаю та країн Центральної та Східної Європи у Пекіні 9 лютого

У вересні у Німеччині, найбільшій економіці Європи, відбудуться федеральні вибори, й Анналена Берберк із «Зелених», кандидатка на пост канцлера, наполягає на більш скептичному ставленні до Китаю у зовнішній політиці.

Армін Лашет, лідер Християнсько-демократичного союзу та інший кандидат на пост канцлера, також почав займати більш прагматичну позицію щодо Китаю після того, як спочатку закликав продовжити середній шлях канцлерки Ангели Меркель щодо Пекіну.

Тамаш Матура, асистент університету Корвінуса в Будапешті, сказав Радіо Свобода, що Угорщина буде уважно стежити за німецькими виборами.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан підтримує тісні відносини з Пекіном – включно зі суперечливими планами щодо створення філії китайського університету – і Китай займає все більше місця у політиці цієї країни.

Матура каже, що такі суперечки, як із Литвою, та загальне погіршення відносин між ЄС та Китаєм можуть зробити Будапешт «ще більш важливим в очах Пекіну» регіональним гравцем блоку, який прагне співпрацювати з Китаєм, але результат голосування німців та інші зрушення в Європі можуть спричинити відступ Угорщини.

«Якщо тиск стане занадто високим у довгостроковій перспективі, особливо після виборів у Німеччині, Будапештові, можливо, доведеться також переглянути свою позицію», – вважає Матура.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.

  • Зображення 16x9

    Рейд Стендіш

    Висвітлюю події у Росії та Євразії. Свого часу був редактором американського журналу Foreign Policy у Вашингтоні, писав, зокрема, для The Washington Post, The Atlantic, Politico, згодом був кореспондентом журналу Foreign Policy у Москві. Публікувався у низці інших видань Європи та Центральної Азії.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG