Змогла вберегтися від страти при Гітлері, була репресована за Сталіна. Це – про Марію Мізіну з міста Нікополя, що на Дніпропетровщині. Учасниця ОУН, яка в роки Другої світової війни брала участь у порятунку євреїв, вона в повоєнні роки була засуджена до 15 років радянських таборів як націоналістка. Нікопольчанка до 101 року, встигла отримати відзнаку Праведниці народів світу й пошану від держави Ізраїль. Історія цієї жінки непересічна, як і тих, з ким вона стояла пліч-о-пліч – чненів ОУН Федора Вовка та його дружини Єлизавети Штандель. Ці троє – колеги по роботі в школі – разом урятували життя цілій єврейській родині.
До цього часу мало що відомо про організовану роботу учасників підпілля ОУН з порятунку євреїв, хоча такі випадки були, наприклад в Умані.
Федір Вовк: до й на початку війни
Вихідець із села на Полтавщини, дитина з бідної багатодітної родини, Федір Вовк із дитинства був здібним до наук. Він отримав дві вищі освіти в університеті Харкова, що було на той час рідкістю. Там же працював співробітником науково-дослідного інституту рослинництва, потім – директором школи на Харківщині. Одружився з педагогинею Єлизаветою Шкандель, у них народився син Вадим. За кілька років до війни родина переїхала до Нікополя, де Федір знову отримав посаду директора – очолив новозбудовану школу №9.
Вересень 1941 року. Нікополь окупований, німці формують місцеві органи влади, залучаючи нікопольчан. 38-річний Федір Вовк стає керівником районної сільгоспуправи. Разом з тим у місті з’являються члени Південної похідної групи ОУН(б). Вони пропонують колишньому вчителеві очолити націоналістичне підпілля.
Вовк створює в місті таємний осередок Організації українських націоналістів, до якого, за різними даними, входить кілька десятків людей. Він підробляє документи для порятунку молодих земляків від примусового вивезення до Німеччини. Буваючи в довколишніх селах як головний агроном району, агітує до роботи в підпіллі нових членів.
У ті роки Федір Вовк був на зв’язку з керівником ОУН(б) в регіоні Василем Куком, який згодом став останнім головнокомандувачем УПА, розповідає заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею з наукової роботи, кандидат історичних наук Мирослав Жуковський, який досліджував ті події.
«Під час нашої зустрічі в 90-і роки Василь Кук мені підтвердив свій зв'язок з Федором Вовком і те, що мав рекомендації щодо Федора Вовка від керівництва ОУН, щодо його вміння працювати на українську справу», – розповів Радіо Свобода Мирослав Жуковський.
Порятунок родини Сари Бакст
На початку Другої світової війни в Нікополі проживало майже 4 тисячі євреїв, частину чоловіків єврейської національності мобілізували до Червоної армії, частина встигла евакуюватися. На решту чекала смерть. За архівними документами, жертвами Голокосту на Нікопольщині стали майже 700 людей, загинули цілі родини, зокрема, Арамсонів, Витігайловських, Фішманів.
Їхню долю могла повторити й Сара Бакст та четверо її родичів, якби не ті троє – Федір Вовк, його дружина Єлизавета Шкандель та її колега Марія Мізіна.
Марія Мізіна упродовж кількох місяців переховувала Сару з сином, що було смертельно небезпечно. А Вовк виготовив їм фальшиві документиМирослав Жуковський
Вчителька молодших класів Сара Бакст була дружиною українця, також педагога Сергія Колоса. У них було двоє малих синів. У Нікополі також жили дві її сестри. Сестри зі своїми дітьми стали одними з перших жертв нацистських розстрілів, живим лишився тільки син однієї з них, небіж Сари дворічний Володя.
Тоді Сергій Колос попросив Федора Вовка, колишнього директора школи, де Сара працювала вчителькою, про порятунок родини. За це взялись Федір, його дружина й учителька цієї ж школи Марія Мізіна. Усі троє були членами Нікопольського осередку ОУН (бандерівського напрямку).
«Вовк заховав Сару, двох її синів, племінника і її маму в себе. І за допомогою своєї дружини Шкандель і Марії Мізіної, а вони були вчителями однієї школи, і Колос, і Бакст теж, взявся за порятунок. Марія Мізіна упродовж кількох місяців переховувала Сару з сином, що було смертельно небезпечно. А Вовк, користуючись своєю посадою головного агронома району, виготовив їм фальшиві документи. На щастя, зрадників не знайшлося. Потім усіх п’ятьох вивезли в глухі села, де вони вижили й дочекалися приходу Червоної армії», – розповів Радіо Свобода Мирослав Жуковський.
Зокрема, відомо, що мати Сари і племінник Володя перебули цей час у селі Варварівка. Жінка жила за чужими документами, працювала прибиральницею в школі, а Володею до кінця війни опікувалася одна із сільських жінок.
Доля Мізіної – 10 років радянських таборів
Подальші долі рятівників єврейської родини були драматичними, двом із трьох судилося довге, сповнене випробувань життя.
Як розповідає дослідник Мирослав Жуковський, у жовтні 1943 року німецька служба безпеки вийшла на слід підпілля ОУН, прокотилася хвиля арештів. Вовк із групою оунівців і дружиною під виглядом біженців полишили Нікополь й виїхали на захід України. Водночас Марія Мізіна лишилася в рідному Нікополі.
Німці відступили, а радянська влада, повернувшись, не пробачила їй участі в ОУН. Проти жінки відкрили кримінальну справу за участь в націоналістичному підпіллі й засудили до 15 років в’язниці.
Була засуджена військовим трибуналом до 15 років каторги за участь в ОУН. 10 років пробула в ув’язненні в ІркутськуМирослав Жуковський
Сталінська репресивна система пройшлася котком по її долі. Відбувши покарання, Мізіна повернулася додому й на все життя лишилася самотньою.
«Була засуджена військовим трибуналом до 15 років каторги за участь в ОУН. 10 років пробула в ув’язненні в Іркутську. Батько її також був репресований. Саму її реабілітували аж у 90-і роки. Її життя було зламане, вона була самотня, так і доживала віку. Хоча люди їй допомагали, допомагала єврейська громада. Вона дожила аж до 101 року», – каже історик Мирослав Жуковський, який її знав.
Доля подружжя Вовк-Штандель
Разом з тим подружжя Вовк-Шкандель 1943 року благополучно виїхало й переховувалося в Галичині на конспіративних квартирах ОУН(б). Федір Вовк брав участь у зборах Української головної визвольної ради (УГВР) й під іменем Івана Вовчука був обраний віцепрезидентом УГВР.
Після цього керівництво УПА визнало доцільним переправити Вовчука до Європи. Так він потрапив до Словаччини, а потім до Німеччини. Там же, в Німеччині, 1946 року Єлизавета Штандель померла.
Натомість Вовчук поїхав до США, де був редактором газети, видавав українську націоналістичну літературу. Радянські спецслужби полювали на нього й там. Помер на 76-му році життя в Піттсбургу.
«Ми воюємо за чесне ім’я Вовка, бо радянська пропаганда приписувала йому злочини проти людяності, нібито він брав участь у розстрілах, зустрічав хлібом-сіллю німецькі війська тощо. Хоча відомо, що тоді, коли відбувалася окупація Нікополя, його навіть не було в місті – з групою учнів він працював на збиранні врожаю. З точки зору органів НКВС, при німцях він працював у колаборантському органі – нікопольській управі. Потім, коли органи КДБ з’ясували, що Федір Вовк і професор Вовчук, який живе у США, одна особа, його затаврували «злісним ворогом», «буржуазним націоналістом». Я мав честь працювати в архіві ОУН. І справді знайшов багато статей, які були надруковані Іваном Вовчуком», – розповів історик Мирослав Жуковський.
Вшанування рятівників
Як говорить Мирослав Жуковський, про благородний вчинок оунівців, які врятували єврейську родину, стало відомо лише в 90-і роки. У пошуках інформації допомогли люди, які входили до осередку ОУН на Нікопольщині, колишні учні Вовка.
Свідчення врятованої Сари Бакст стали підґрунтям для присвоєння 1998 року Федорові Вовку, його дружині та її колежанці звань Праведників світу.
Вовка та Шкандель вшанували посмертно: відзнаки від інституту «Яд Вашем» за батьків у США отримав їхній син Вадим.
Свою нагороду Марія Мізіна в Україні отримала особисто.
2007 року в Нікополі, на будівлі нової школи №9 (стара була зруйнована ще під час війни), відкрили меморіальну дошку на честь усіх трьох Праведників. Ім’ям Федора Вовка в Нікополі назвали вулицю – колишню Проєктну.
За даними істориків, за 32 місяці окупації під час Другої світової війни Дніпропетровської області загинули 80 тисяч мирних громадян, із них близько половини – євреї. Загалом нараховується 71 Праведник народів світу, які мешкали на Дніпропетровщині у Другу світову. На їхньому рахунку – понад 100 врятованих від Голокосту євреїв.
Досліджений випадок порятунку євреїв членами підпілля ОУН на Дніпропетровщині наразі один. 2015 року тодішній керівник Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович заявляв, що таких історій може бути більше, адже дослідження цієї проблематики тільки починається.
