На Дніпропетровщині іменами Праведників народів світу – жителів області, які рятували євреїв у роки Голокосту, – названо 14 вулиць. Це – найбільше з-поміж регіонів Центрально-Східної Європи, кажуть історики, які ініціювали таке вшанування. Загалом в українському національному списку праведників – 70 людей, які мешкали в регіоні в роки Другої світової й порятували понад сотню євреїв. Ще одне ім’я – у національному списку праведників з Польщі. Дослідники зазначають: скласти універсальний портрет того, хто ризикував собою заради життя іншого, складно: серед них були й інтелігенти, і робітники, і селяни. Безперечно одне – це були люди з великими серцями. «Ті, хто повертають віру в людину» – так ще іноді їх називають.
Радіо Свобода зібрало кілька історій Праведників світу з Дніпропетровщини.
Наталія Левченко: врятувала єврейського хлопчика в Новомосковську
Коли німці окупували Дніпропетровщину, Наталя Левченко (до заміжжя – Бабенко) з Новомосковська була підлітком. Її родина – мати й троє дітей – мешкала біля річки Самари, розповідає син Наталії Сергій Левченко. До війни в містечку жило багато євреїв, діяла синагога, стосунки з українцями були дружні, добросусідські. Як розказувала мати, каже Сергій Левченко, наприклад, її родина разом з єврейською родиною мали в спільній власності корову – та годувала молоком одразу дві сім’ї.
У березні 1942 року, за наказом німецької комендатури, усе єврейське населення міста почали звозити до глибокого піщаного кар’єру на іншому березі ріки. Місцеві жителі розуміли: назад ніхто не повернеться. Людей переправляли човнами під наглядом поліцаїв. Під час останньої переправи трапилась несподіванка: 14-річний єврейський хлопець Льоня Гольверк зістрибнув із човна в крижану воду й стояв у ній по груди.
За переховування євреїв була смерть, знищили б усіх: бабу, трьох дітей, тітку… Але – доля...Сергій Левченко
«Один з поліцаїв каже: «Застрель його». А другий: «Та нащо на нього кулі витрачати – закацубне й здохне так». Це відбувалося недалеко біля будинку, де жила моя мати. Ті відпливли, а тітка дає команду моїй матері, підлітку: бери човна й привези сюди хлопця. Вони його знали, знали його родину. А на другому боці, в піщаному кар’єрі, вже повним ходом ішла «ліквідація». За переховування євреїв була смерть, знищили б усіх: бабу, трьох дітей, тітку… Але – доля», – розповів Сергій Левченко.
Врятованого хлопчика переодягли, відігріли й сховали в сараї. Через деякий час Наталка човном переправила його в передмістя, ближче до лісу.
«Хлопець зовні не був схожий на єврея. Тітка вигадала йому «легенду» й навчила, що казати, як перестрінуть, мовляв, я – Іванов Міша, сам із села на Запоріжжі, нас розбомбили, батьки загинули, йду до родичів на Харківщину. Дали йому картоплину, шматок хліба й вивезли. Вже стемніло, був комендантський час, і по місту просто так пройти не можна було. А по річці патрулів не було. І він пішов… Куди – ніхто не знав», – розказав Сергій Левченко.
Його ж рятівники наступного дня ледь не поплатилися за свій вчинок. Поліцейські забрали тітку Наталії. Врятував лише щасливий випадок: посадовцем поліції був місцевий, який добре знав родину. Жінку відпустили.
Хлопець зовні не був схожий на єврея. Тітка вигадала йому «легенду» й навчила, що казати, як перестрінутьСергій Левченко
Довгий час про подальшу долю врятованого Леоніда Гольверка ніхто нічого не знав, каже Сергій Левченко. Після війни його мати вийшла заміж, народила двох синів. Багато років поспіль вона згадувала ту давню історію в родинному колі.
«Вони з батьком одружилися 9 травня 1946 року. І завжди 9 травня родина збиралася за святковим столом. Ще й 9 травня – День Перемоги. Починалися розмови, спогади про війну... У матері була дуже потужна пам'ять, вона пам’ятала дуже багато деталей, імен. Але мати нічого не знала про долю Гольверка», – розповів син.
За його словами, звістка про Леоніда Гольверка прийшла аж через пів століття, вже в 90-ті. З’ясувалося: у 1942-ому він дивом вцілів, після війни сам став військовим, служив в авіації, жив у Москві. Його мати, батько, дідусь та ще майже 400 євреїв Новомосковська загинули.
Своїх рятувальників Гольверк розшукав через кореспондента новомосковської газети. Потім він дав свідчення, які дозволили присвоїти Наталії Левченко звання Праведниці світу. У 1996 році Наталя Левченко отримала цю відзнаку від Яд-Вашем. За два роки жінки не стало.
А 2019-го одна з вулиць міста – колишня Шмідта, розташована неподалік від місця, де сталися ті давні події, – отримала ім’я Левченко.
«Ця вуличка невеличка. Минуло кілька років, а жодної таблички на ній так і не з’явилося. Як «Шмідта» висіло так і висить», – з прикрістю констатує син жінки Сергій Левченко.
Подружжя Зубкових: врятували єврейку, видаючи її за прийомну доньку
Бездітне подружжя Зубкових жило в Дніпропетровську. Василь був візником, а його дружина Марія господарювала вдома.
Восени 1941 року, коли місто було окуповане німецькими військами, сусід Зубкових попросив їх прихистити 9-річну єврейку Неллі Гордон. Як розповідає заступник директора Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» і Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» Єгор Врадій, батько й мати дівчинки працювали в гірничій промисловості й були евакуйовані на схід країни в перших ешелонах. Неллі лишилася з тіткою й дідусем, які планували евакуюватися згодом, але це не вдалося.
«Під час перших масових розстрілів євреїв, які відбувалися 13-14 жовтня 1941 року, вона разом з дідусем і тьотею пішла до яру – це територія Довгої балки, біля сучасного парку Гагаріна. Її рідних розстріляли, а їй вдалося вижити. Вона змогла переконати охорону, яка там була, що вона випадково потрапила в натовп, що вона – «росіянка з Донбасу». Її випустили, вона повернулася до дому, де жила. Там було пусто», – розповів Єгор Врадій.
Зубков отримав фальшиву метрику, яка свідчила, що ця дівчинка має неєврейське походження і є їхньою родичкоюЄгор Врадій
Багато людей знали про її єврейське походження. Проте Зубкови взяли дитину. Згодом хтось із сусідів написав на подружжя донос. Дівчинку забрали в поліцію, але її рятівники не сиділи, склавши руки.
«Василь Зубков пішов до родичів у село, де отримав документ – фальшиву метрику, яка свідчила, що ця дівчинка має неєврейське походження і є їхньою родичкою. Пощастило, що й Неллі, яка була ув’язнена, не видала своє походження, і що Зубковим вдалося дістати ці фальшиві документи», – сказав дослідник.
Неллі протримали у в'язниці кілька тижнів, поки Зубкови не дістали документи. Після того дівчинку відпустили, Зубкови офіційно її удочерили. Вона прожила в цій родині до 1945-го року. Тоді до Дніпропетровська з евакуації повернувся її рідний батько і забрав дівчинку. Зубкови усиновили іншу дитину.
«Згодом, так склалося життя, Неллі Гордон вийшла заміж. Її прізвище за чоловіком – Ципіна. Вона завжди з великою теплотою згадувала своїх прийомних батьків, за її поданням вони були вшановані званням Праведників народів світу – 1998 року, посмертно. 2019 року ми виходили з Неллі Ципіною на зв'язок, вона спілкувалася з учасникам Міжнародного форуму, присвяченого Праведникам народів світу», – розказав історик.
У Дніпрі на честь Праведників родини Зубкових перейменована вулиця – колишня Ясна.
Ян Ходоровський: вивіз з окупованого Львова 26 євреїв
Ян Ходоровський – єдиний з Праведників народів світу, який рятував євреїв на Дніпропетровщині, але був включений до національного списку праведників-громадян Польщі.
Уродженець села на Львівщині Ходоровський на початку Другої світової війни жив у Львові. У минулому студент політехніки, він влаштувався на роботу в німецьку будівельну фірму Gebruder Zeitner. Коли її керівництво вирішило створити філію в Дніпропетровську, на Ходоровського, який чудово володів німецькою та мав технічну освіту, поклали обов’язки з підбору персоналу.
Під виглядом робітників – поляків та українців – за фальшивими посвідками він зумів вивезти зі Львова до Дніпра понад два десятка євреїв. Він дуже ризикував, адже під час обов'язкових медоглядів нацисти легко виявляли єврейську приналежність чоловіків, які в дитинстві проходили ритуал обрізання. З медичними документами Янові Ходоровському допоміг його давній знайомий поляк.
Ян Ходоровський дожив до 2007 року. Він став першим з Дніпропетровської області, кого1993 року відзначили званням ПраведникаЄгор Врадій
У Дніпропетровську, малознайомому місті, небезпека бути впізнаними у львівських євреїв була значно нижчою, аніж вдома, і всі вивезені Ходоровським змогли вижити.
«Ян Ходоровський вивіз зі Львова 26 осіб, йому особисто незнайомих. На території Дніпропетровська з фальшивими документами вони були працівниками німецької будівельної фірми. І характерно, що всі вони змогли вижити й дожити до кінця війни. І, до речі, сам Ян Ходоровський дожив до 2007 року. Він став першим із Дніпропетровської області, кого 1993 року відзначили званням Праведника», – розповів історик Єгор Врадій, який наразі працює над дослідженням цих подій і персоналії Ходоровского.
Відомо, що після війни рятівник євреїв жив і працював у Польщі, де отримав вчене звання професора, очолював наукові й технічні інституції. У Дніпрі на честь нього перейменували колишню вулицю Дарвіна.
«Ті, хто повертають віру в людину»
За даними істориків, на рахунку жителів Дніпропетровщини – більше сотні життів євреїв, врятованих у часи Другої світової війни. Звання Праведників народів світу наразі отримав 71 рятівник. Іменами 14 з них названі вулиці 13 міст і сіл області. Активна кампанія з присвоєння найменувань з ініціативи Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» і Музею Голокосту тривала упродовж 2018–2019 років.
Дослідники кажуть: скласти універсальний портрет того, хто був готовий ризикувати своїм життям заради життя іншого, вкрай складно: серед праведників – як люди із доброю освітою, так і прості селяни, і жінки, й чоловіки, і цілі родини. Велику роль грали особистісні якості рятівників, каже історик Єгор Врадій. Серед врятованих ними – багато дітей.
«Більше шансів врятуватися мали жінки, аніж чоловіки з тієї причини, що нацисти влаштовували спеціальні медичні комісії, які виявляли обрізання. Дітям було врятуватися трохи легше, аніж дорослим. Легше було врятуватися тим, хто не підпадав під уявлення про «класичну єврейську зовнішність». Часто рятували тих, кого знали ще до війни. Це могли бути сусіди, члени родини, родичі. Але є купа випадків, коли рятували абсолютно незнайомих людей. «Ті, хто повертають віру в людину» – так назвав цих людей український науковець і правозахисник Мирослав Маринович. І ми з його дозволу використовумо таку назву», – зазначив Єгор Врадій.
Звання «Праведник народів світу» присвоюється від імені Держави Ізраїль відповідно до Закону про увічнення пам’яті мучеників і героїв (1953 року) представникам різних національностей та віросповідань, які рятували євреїв від знищення на територіях, окупованих гітлерівською Німеччиною та її союзниками. Збиранням їхніх історій опікується Яд Вашем, ізраїльський Меморіальний комплекс Катастрофи та Героїзму єврейського народу. Справу про присудження звання Праведника розглядає спеціальна громадська комісія, яку очолює суддя Верховного суду Ізраїлю.
Україна посідає четверте місце в світі за кількістю таких героїв (після Польщі, Нідерландів та Франції). Звання Праведника отримали на цей час 2659 людей з України.
