У жовтні 2020 року 1244 українських громадян дізналися про свій ВІЛ-позитивний статус. Такі офіційні дані Центру громадського здоров’я МОЗ. Щороку 20 тисяч пацієнтів інфікуються цією хворобою, причому, за інформацією фахівців, кожна друга людина, уражена ВІЛ, не знає про свій статус. Як живеться ВІЛ-позитивним пацієнтам в умовах поширення коронавірусу? Чи забезпечені вони ліками і які мають специфічні потреби? Про це у міжнародний день боротьби з ВІЛ-СНІДом Радіо Свобода запитало голову координаційної ради благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ-СНІД» Дмитра Шерембея.
– Яка кількість ВІЛ-позитивних людей заразилася на коронавірус?
Ко-інфіковані пацієнти або люди зі складними захворюваннями не потрапляють до жодної бази даних
– Цих даних немає. В Україні ми не володіємо реальними цифрами по COVID взагалі, я вже мовчу про ВІЛ-позитивних пацієнтів. Наразі їх 120 тисяч, тих, які приймають антиретровірусну терапію. У нас трапляються затримки з даними по 10-14 днів. Вся система охорони здоров’я занижує дані про кількість хворих, особливо тих пацієнтів, що мають супутні захворювання. Ми перебуваємо у ситуації тотальної темряви. Все тримається на свідомих громадянах, які наполягають, щоб їх внесли хоч до якихось статистичних відомостей. Ко-інфіковані пацієнти (які мають кілька інфекцій – ред.) або люди зі складними захворюваннями не потрапляють до жодної бази даних. Людей не госпіталізують, ми маємо дефіцит кисню. А ко-інфіковані пацієнти одразу потрапляють в зону ризику, оскільки потребують кисень, бо перехворіли на туберкульоз. Всі ці захворювання ускладнюють ситуацію.
– ВІЛ-позитивні люди входять у групу ризику щодо зараження коронавірусом?
Через слабкий імунітет такі люди належать до вразливої категорії суспільства. У них набагато менша здатність чинити опір будь-яким захворюванням, зокрема, коронавірусній інфекції
– Звичайно, через слабкий імунітет такі люди належать до вразливої категорії суспільства. У них набагато менша здатність чинити опір будь-яким захворюванням, зокрема, коронавірусній інфекції. У них іде подвійне навантаження на імунітет, на стан здоров’я.
На початку пандемії існувала теорія про те, що антиретровірусні препарати нібито можна застосовувати у лікуванні коронавірусних хворих, але згодом ця інформація не підтвердилась. Антиретровірусна терапія не дає жодних переваг і не може бути лікувальним інструментом лікування для ковідних пацієнтів.
– Яка допомога надається ВІЛ-позитивним людям в умовах пандемії? Чи достатньо в Україні антиретровірусних препаратів? Чи фінансується державна програма з протидії ВІЛ-СНІДу?
Протягом семи місяців ми закупили ці препарати на більш ніж 200 мільйонів гривень
– У цьому році наша організація компенсувала майже стопроцентний дефіцит ліків, які не придбала держава. Протягом семи місяців ми закупили ці препарати на більш ніж 200 мільйонів гривень. Крім того, ми також пересилали їх нашим пацієнтам через «Укрпошту» чи «Нову пошту» для того, щоб вони менше ходили в лікарні, менше контактували з іншими людьми. Таким чином, по-перше, ми знижували ризик їхнього зараження коронавірусом, а, по-друге, ми доставляли їм життєво необхідну терапію.
– Чи вироблений чіткий алгоритм дій для цієї категорії пацієнтів у випадку їхнього інфікування COVID?
Наша організація інформувала всіх ВІЛ-позитивних людей про методи захисту, розказувала про мінімізацію контактів у громадських місцях
– У цих умовах ми виступали своєрідною комунікативною ланкою, діяли оперативніше, ніж система охорони здоров’я. Наша організація інформувала всіх ВІЛ-позитивних людей про методи захисту, розказувала про мінімізацію контактів у громадських місцях. Ми закуповували і роздавали соціальним працівникам, які опікуються нашими пацієнтами, засоби індивідуального захисту. Для найбільш незахищених пацієнтів доставляли продуктові набори, щоб у цих людей не було потреби виходити навіть у супермаркет чи на базар.
У людей, в яких або наполовину або частково зруйнований імунітет, є підвищена вразливість до різного роду захворювань. Це значно скорочує їхнє вільне пересування, оскільки вони наражають на небезпеку себе чи своїх близьких. Цей момент вимагав більш прискіпливої уваги з боку соціальних працівників і медичного персоналу. В усьому іншому спосіб життя людей з ВІЛ мало чим відрізняється від життя інших людей в умовах пандемії. Щороку ми патронуємо і надаємо безкоштовні послуги від 170 до 240 тисяч пацієнтів по всій Україні.
– Чи відомі вам випадки відмови від госпіталізації хворих на коронавірус, які мають ще й ВІЛ-СНІД?
Це не пов’язано з вірусом імунодефіциту. В основі цього лежить стара стигматизація, яка присутня у нашому суспільстві
– Річ у тім, що це не пов’язано з вірусом імунодефіциту. В основі цього лежить стара стигматизація, яка присутня у нашому суспільстві. Для прикладу візьмемо ті ж Нові Санжари (протести проти розміщення у селищі Нові Санжари на Полтавщині евакуйованих українських громадян із охопленого коронавірусом Китаю – ред.) Це яскравий приклад того, як ставляться до всіх інших хворих в Україні. Звичайно, коли медичні працівники дізнаються, що у людини не лише коронавірус, але й ВІЛ-позитивний статус, це не додає жодних «приємностей» в життя цього пацієнта.
– Зараз, коли вся увага світової спільноти прикута до проблеми коронавірусу, чи можна очікувати збільшення темпів розповсюдження ВІЛ-інфекції?
Наступного року відбудеться скорочення фінансування медичної галузі на 100 мільярдів гривень
– Незважаючи на те, що COVID – це трагедія світового масштабу, вона має один позитивний побічний ефект. Я маю на увазі зростання кількості і якості дискусій навколо питання вітчизняної системи охорони здоров’я. Ми почали акцентувати увагу на її проблемних ділянках. Проте дивно, що така увага з боку мас-медіа не додала політичної ваги цьому питанню з боку людей, які керують цією системою.
Я був шокований, коли дізнався, що наступного року відбудеться скорочення фінансування медичної галузі на 100 мільярдів гривень. Виходить, що ті втрати, ті смерті не наштовхнули на висновки, що давати гроші на систему охорони здоров’я за остаточним принципом – це злочин. Бюджетний комітет Верховної Ради повинен виконати норму закону і профінансувати медицину на рівні 5% ВВП. Якщо цього не буде, то смертність буде вищою і вразливість суспільства буде в рази вищою. Це ми бачимо не лише у проблемі ВІЛ-СНІДу, втрачається пріоритетність у таких питаннях, як онкологія, туберкульоз, гепатити.