У Молдові, як і у багатьох інших країнах, дискримінація щодо людей з ВІЛ/СНІД залишається поширеною. Дев’ятеро ВІЛ-позитивних активістів, серед яких п’ятеро молдован і четверо українців, вирішили розпочатися кампанію. Вони погодилися розмістити свої фото на білбордах зі слоганом – «Мій стан не є секретом». Такий крок спрямований на те, щоб подолати стереотипи щодо людей із ВІЛ/СНІДом.
Ірина та Руслан одружені упродовж 15 років. Вони почуваються комфортно у своїй квартирі у Кишиневі. За кавою подружжя згадує, що їхнє життя не завжди було таким комфортним. Вони розповідають, що з попередньої квартири їх виселили через те, що вони ВІЛ-позитивні.
«Вони з’ясували про наш стан у поліклініці, де ми обслуговувалися, – розповідає Руслан. – Власник квартири вирішив підвищити ціну оренди на величезну суму. Ми погодилися, сказали, «добре». Але він заявив: «Ні, ви йдете звідси, я маю інші плани».
Дискримінація, така як це, не є чимось рідкісним у Молдові. Тож компанія із постерами людей із ВІЛ/СНІД є великим кроком на шляху її подолання. Ірина та Руслан вирішили, що стануть частиною цієї кампанії.
«Чому ми робимо цю кампанію? Ми намагаємося показати, що ми нормальні люди, що у нас не ростуть роги, немає кликів, ми такі ж люди, як усі. Десь у 2003 році ми вирішили не давати більше інтерв’ю з закритими обличчями, оскільки у суспільстві і так дуже високий рівень стігми та дискримінації. А сам факт стігми і дискримінації – унікальні умови для того, щоб епідемія поширювалася», – пояснює Руслан.
«Надзвичайно важко змінити ті стереотипи, які були вибудовані у 90-х роках. Я пам’ятаю, коли у лікарнях висіли плакати: «СНІД – чума 20-го століття». Це глибоко засіло у головах людей», – продовжує Ірина.
Хочу дожити, коли буде соромно дискримінувати когось через захворювання – ВІЛ-інфікований
Ірина та Руслан підхопили ВІЛ, через внутрішньовенне вживання наркотиків. Руслан, який живе з цим вірусом 18 років, займається благодійністю, допомагає наркоманам та алкоголікам. Ірина, що має ВІЛ упродовж 17 років, відкрила центр для допомоги родинам наркозалежних. Щодня десятки людей приходять до центру, щоб отримати допомогу психолога. А розпочали це все Ірина та Руслан у себе дома.
«Ми там і жили, і туди приходили люди у групи, на консультації. Тоді ми не працювали, не отримували зарплат», – згадує Ірина.
Поступово благодійна діяльність подружжя почала розширюватися. Руслан гордий брати на роботу людей із вірусом ВІЛ, які працюють разом і на одних позиціях із неінфікованими. Він розглядає це, як і кампанію з постерами, спробою зламати стереотипи.
«Я хочу дожити до того часу, коли буде соромно дискримінувати когось через його захворювання», – зазначає Руслан.
Ірина та Руслан зустрілися, коли воли були наркозалежними і знайшли сили почати разом нове життя. Вони сподіваються допомогти іншим ВІЛ-інфікованим у Молдові почати відкрите і повноцінне життя.
Підготовлено за матеріалами Молдовської редакції Радіо Свобода
