Передвиборче співвідношення сил перед місцевими виборами в Україні – регіональні еліти в більшості ключових міст зберігають свої позиції, а чинні мери Дніпра, Києва, Одеси, Харкова лідирують за всіма опитуваннями. Партія президента Володимира Зеленського «Слуга народу», можливо, перебуває на порозі своєї першої поразки. Поки не проглядається перемога її представників у жодному обласному центрі, і є сумніви, що така перемога можлива хоча б в одному ключовому місті із меншим статусом. А от ситуація у Слов’янську привертає особливу увагу всієї країни. Її дослідив Дмитро Кирилов.
Слов'янськ – багатостраждальне місто, яке пережило травматичний досвід окупації 2014 року – тепер готується обрати майбутнього мера з числа умовних «сепаратистів». Умовних – оскільки ніхто з цих людей не був засуджений, а деяких навіть не звинувачували за статтями, пов'язаними із сепаратизмом і тероризмом.
Конкурентну і непередбачувану виборчу кампанію Слов'янську забезпечив глибокий розкол в умовно проросійському фланзі української політики, посилений місцевими особливостями.
Зараз Слов'янськ – це єдине місто на українському Донбасі, де ім'я майбутнього мера поки ніхто не наважується назвати. Свого роду – свято демократії.
За крісло міського голови Слов’янська змагаються відразу три колишні мери міста.
Серед них одіозна Неля Штепа, яка очолювала міську адміністрацію Слов'янська в той час, коли місто захоплював громадянин Росії Ігор Стрєлков (Гіркін). Штепа була заарештована в 2014 році за звинуваченням у «створенні терористичного угруповання і посяганні на територіальну цілісність України», провела три роки в ув'язненні і вийшла з СІЗО в 2017 році. Суди по її справі проходять досі, але навряд чи закінчаться реальним вироком.
Один з її головних суперників – чинний міський голова Слов'янська Вадим Лях. У 2015 році він виграв вибори в один тур, як припускають, завдяки гаслам на підтримку Нелі Штепи.
Ще один кандидат – Павло Придворов. Він після звільнення міста п'ять днів очолював Слов'янськ як терміново обраний секретар міської ради, оскільки при арешті Штепи всі повноваження перейшли до нього. Придворов незабаром склав повноваження через акції активістів, які підкотили до міськвиконкому сміттєві баки, на яких були написані прізвища його і Вадима Ляха.
Придворов до війни очолював місцеве молодіжне крило Партії регіонів, а Вадим Лях був одним із авторитетних членів тієї ж партії. І Лях, і Придворов із наближенням боїв місто покинули, а Штепу затримали бойовики. Вона сиділа в підвалі і одночасно виконувала трудову повинність: готувала свої знамениті борщі для тих, хто захопив міськраду.
Зараз ця «трійка» розділилася: Штепа заснувала свою «Партію миру і розвитку», Лях став кандидатом звичних «донецьких» – місцевої організації «Опозиційного блоку», а Придворов активно користується підтримкою партії кума Путіна Віктора Медведчука «Опозиційна платформа – За життя».
Вадим Лях і Павло Придворов у 2014 році були депутатами міської ради і брали участь у позачергових сесіях 28 і 30 квітня. Саме на них ухвалювали рішення про підготовку до так званого «референдуму», легалізації загонів так званої «самооборони» і призначення «народного мера» В'ячеслава Пономарьова на посаду «міського голови», захопленого бойовиками міста.
Що було?
Коли пишеш про Слов'янськ, відчуваєш багаторазове дежавю. Я працював на Донбасі в 2014-му, писав про річницю визволення міста в 2015-му і багато разів потім. Тому я розумію дивовижний феномен: місцеві експерти громадських організацій, колишні чиновники і учасники подій 2014 року в своїй більшості навідріз відмовляються обговорювати вибори.
«Ми детально все обдумали в своєму колі і вирішили не коментувати ситуацію!» – короткий підсумок спілкування з лідером однієї з громадських ініціатив Слов'янська.
«Я закрив Слов'янськ для себе два роки тому – і щасливий!» – відрізав мені колишній міський чиновник.
Всеукраїнський ажіотаж навколо виборів у Слов'янську в місцевих викликає подив: тут люди просто живуть день за днем, ситуація в місті розвивається після 2014 року за своєю логікою, а Київ з цього приводу чомусь раптом захвилювався тільки зараз.
У 2014-му місто поринуло в управлінський хаос, але у сесіях «міськради» при Гіркіну брали участь 42 депутати – таку явку не часто побачиш у мирний час.
Тоді у співпраці з загарбниками «замастилися» дуже багато людей, бо комусь підписувати якісь папери все одно ж треба було.
У цих умовах на перший план вийшов єдиний опозиційний депутат Слов'янської міської ради Олег Зонтов від «Фронту змін» Арсенія Яценюка.
За часів Януковича депутатів від демократичних партій було небагато й усі вони один одного знали особисто. Зонтова схопили у перший же день окупації, але його від озброєних бойовиків відбила Неля Штепа.
«Відпустіть його, це місцевий депутат!» – сказала тоді пані мер, і Зонтов про це пам'ятає.
Потім Зонтов разом із ще одним опозиційним депутатом із Маріуполя Олександром Ярошенком допоміг евакуювати тіло закатованого у Слов'янську члена Горлівської міської ради Володимира Рибака і поїхав до Києва.
Але коли в серпні 2014 року після другого арешту на непідконтрольній території безслідно зник ще один друг Зонтова – депутат міської ради Новоазовська Василь Коваленко, то Олег Зонтов – людина зі Слов'янська, пройшов усі бюрократичні перепони (військовий призов із Донецької та Луганської областей тоді був заборонений) і пішов на фронт солдатом.
Зонтов був топографом взводу управління мінометної батареї 56-ї бригади ЗСУ. Він за фахом психолог, але у студентські роки в археологічних експедиціях познайомився із теодолітом і ця навичка визначила військову спеціальність.
Коли в Слов'янську активісти двох секретарів міської ради, раптом хтось згадав про Зонтова. Сержанта Зонтова окремим рішенням тогочасного міністра оборони відкликали у відпустку і терміново обрали секретарем Слов'янської міської ради.
Рік містом успішно керував визнаний усіма патріот України, солдат ЗСУ у відпустці «на час виконання обов'язків міського голови».
У ті гарячі дні 2014-го українська влада місцями вміла бути ефективною.
Потім трапилася «звичайна історія» – сотні таких історій склалися у поразку Петра Порошенка на президентських виборах у 2019 році.
Своєрідним «смотрящим» за Донецькою областю у системі влади п'ятого президента України був народний депутат Олег Недава. У нього з Зонтовим не склалося.
Виконувач обов'язків мера Слов'янська неодноразово під диктофон і без згадував, що мова йшла про особливості розподілу екологічних бюджетних виплат. Він пояснював, що «Майдан все змінив, а в той же час все залишилося як було».
І от, коли Зонтов був у відрядженні, під патронатом Недави швидко зібрали засідання міської організації «Блоку Петра Порошенка», на якому до її складу ввели кілька десятків людей. І ця новоспечена більшість виключила Олега Зонтова з партії.
Історія була за місцевими мірками гучною. Після неї БПП вже не потрапив на виборах навіть до міської ради, а Зонтов, який не вів виборчої кампанії, без грошей і підтримки партії, самотужки – став суперником Вадиму Ляху, і під час виборів 2015 року набрав у Слов'янську 25% голосів. Щоправда, цього не вистачило, щоб стати мером.
Зараз Зонтов працює у Полтаві, успішно керує телеканалом «Центральний» і теж відмовляється коментувати те, що відбувається в Слов'янську.
Що буде?
Не можна сказати, що в Слов'янську мовчать усі. Денис Бігунов працював у відділі з питань внутрішньої політики Слов'янської міської ради з початку 2014 го по 2016 рік, бачив окупацію міста зсередини, зараз займається проєктами в громадському секторі. Він так бачить те, що відбувається:
– «Розклади» на наших виборах, як я їх бачу, такі: усього на посаду міського голови претендують шість кандидатів: Неля Штепа від «Партії миру і розвитку», Вадим Лях від «Опозиційного блоку», Павло Придворов від ОПЗЖ, Андрій Секлєцов від партії «Наш край», Ольга Алтуніна від «Слуги народу» і ще один місцевий активіст – самовисуванець Євген Недосєка.
Росія більше не має тут вирішального впливу, і я не бачу якоїсь загрози дестабілізації від приходу до влади умовної Нелі Штепи
Значна частина населення у нас пенсіонери, з якими Неля Штепа багато працювала у стилі Леоніда Черновецького (колишній мер Києва – ред.) «мої улюблені бабусі». У неї значний персональний рейтинг, який при цьому поки не більший від 50 відсотків. Вадим Лях, наприклад, переміг на виборах в 2015 році з результатом у 52 відсотки, але тоді це був представник єдиної партії «Опозиційний блок» і йшов він на вибори з гаслом: «Любіть Слов'янськ, як Неля!». Нині на цьому полі і Лях, і Штепа, і Придворов, і навіть Секлєцов від «Нашого краю» – цілих чотири людини!
Я не бачу в цих людях сепаратистів. Швидше вони з касти типових місцевих господарників, які завжди вибирають, де тепленько або, як риби, де глибше і краще. Росія більше не має тут вирішального впливу, і я не бачу якоїсь загрози дестабілізації від приходу до влади умовної Нелі Штепи. Ну, прийде вона до влади і буде займатися тут місцевою каналізацією, а якщо вона це робити не буде – так ми їй все швидко скажімо, місто-то маленьке... Я бачу скоріше загрозу у дестабілізації через крики: «Прийде Штепа – прийде кінець світу!». Ніякого кінця світу тут не буде!».
Директор «Агентства розвитку Приазов'я», політолог Костянтин Батозьский вважає, що в Слов'янську є очевидний протестний потенціал:
– Він виникає тому, що в порівнянні з тим же сусіднім Краматорському в цьому місті життя зовсім не б'є ключем. Немає відчуття, що ця територія розвивається і має якийсь звернений у майбутнє потенціал. На цьому безнадійному полі і грають наявні гравці.
Київські партії не йдуть на схід, тому що легкої перемоги там не буває, легкі перемоги бувають на заході країни, а на сході треба боротися за голоси.Костянтин Батозьский
Проблема українських національних партій в тому, що вони завжди мислять себе як політичні проєкти і не працюють як партії: не ідуть в регіони, не будують структури... І в момент виборів раптом з'ясовується, що у нормальних партій просто немає кандидатів на місцях.
Це гігантська проблема не Слов'янська, а Києва. Київські партії не йдуть на схід, тому що легкої перемоги там не буває, легкі перемоги бувають на заході країни, а на сході треба боротися за голоси.
Це, можливо, доводить успішна робота на Донбасі партії «Сила людей» та існування в тому ж Слов'янську повноцінних громадських просторів. У цьому місті є політичне життя. До тієї ситуації, яка зараз є в Слов'янську, привів провал державної політики щодо Донбасу у попередні роки. Адже в Краматорську і Маріуполі зовсім інша картина, інші, більш предметні, вибори і набагато більш проукраїнські кандидати.
Чим серце заспокоїться?
Вибори в Слов'янську – вкрай повчальна і показова історія для численних українських переговорників, яких готують для майбутньої реінтеграції непідконтрольної зараз Києву частини Донбасу.
Травмоване війною стотисячне місто переживає непередбачувані вибори, коли боротьба йде буквально за кожен голос.
В умовах конкуренції п'яти політичних сил кожен із цих голосів у виборчих комісіях порахують чесно. Це абсолютно українська, а не російська практика. Адже всі кандидати в мери, яких критики схильні називати «сепаратистами», під час війни, якщо не сиділи в підвалі, то бігли до Києва, а не в Москву.
Неля Штепа боролася за себе в українському змагальному суді, і на стороні захисту в ролі свідка виступав серед інших колишній очільник Донецької області Сергій Тарута.
Партія регіонів і навіть «Опозиційна платформа – За життя» – політичні проєкти, за які голосувала частина населення України. Приблизно такі ж кандидати, як в Слов'янську, будуть перемагати на майбутніх виборах у Горлівці, Дебальцевому або Макіївці (міста, які нині окуповані російськими гібриднгими силами – ред.), коли б вони не відбулися.